4.Субєкти права власності

Суб'єктами права власності згідно зі ст. З Закону «Про власність» визнаються народ України, громадяни, юридичні особи, держава, інші держави, їх юридичні ос оби, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Конституцією України визначаються ще й такі суб'єкти права комунальної власності, як громади сіл, селищ, міст, районів у містах.

Такі суб'єкти права власності, як народ України, відповідні громади та держава, здійснюють свої правомочності, як правило, не без посередньо, а через органи держави та органи місцевого самоврядування: народ України та держава — через Верховну Раду України; громади сіл, селищ, міст, районів у містах — через відповідні місцеві ради. Як суб'єкт права держава здійснює свої повноваження щодо своєї власності також через уповноважені на це органи виконавчої влади.

В ст. 20 Закону «Про власність» коло суб'єктів права власності ще більш розширено. До них законодавець відносить таких суб'єктів, як трудові колективи державних підприємств та колективи орендарів.

Ці утворення, не будучи суб'єктами цивільного права, стають суб'єктами права власності, хоча юридичними особами вони не є. Саме в цьому Закон «Про власність» має як внутрішні суперечності, так і взагалі суперечить цивільному законодавству. Це спостерігається в тому, що суб'єктом права названий колектив осіб, об'єднання яких не надає їм статусу юридичної особи, бо трудовий колектив державного підприємства становить собою сукупність працівників юридичної особи-невласника, яким і є державне підприємство. Передбачена ж в ст. 20 Закону «Про власність» і ст. 18 Закону «Про підприємства в Україні» конструкція допускає існування у відокремленому майні юридичної особи — державного підприємства, що не є власником, власність іншого суб'єкта, що не є юридичною особою. Це є правовим нонсенсом. Отже, колектив юридичної особи-невласника стає суб'єктом права власності, але не юридичною особою. Така конструкція не є правовою і допускає змішування економічних, соціальних і юридичних норм. Крім того, доход, одержаний державним підприємством внаслідок праці трудового колективу, є також державною власністю і не повинен передаватися у недержав^ ну власність. Якщо так сталося, що існує норма про можливість трудового колективу державного підприємства набувати у власність частки доходу, то правильним

було б зазначити, що при цьому виникла спільна часткова власність членів трудового колективу.

З цього приводу необхідно зазначити, що члени трудового колективу державного підприємства можуть мати власність, але її правовий режим повинен бути встановлений як для права спільної власності. Суб'єктами ж такої власності слід визнавати членів трудового колективу, а не колектив у цілому.

Що ж до колективу орендарів, то, як і трудовий колектив державного підприємства, такий суб'єкт цивільного права не існує. Не передбачений він і чинним законодавством про оренду. Згідно із Законом України «Про оренду державного і комунального майна» трудовий колектив державного підприємства в разі, якщо він бажає взяти в оренду цілісний майновий комплекс цього підприємства, створює господарське товариство, яке і буде в подальшому власником. Оскільки ж господарське товариство, створене членами трудового колективу державного підприємства, нічим не відрізняється від будь-якого господарьского товариства, що передбачається ст. 26 Закону «Про власність» як суб'єкт права власності, немає необхідності окремо врегульовувати право власності орендаря. Якщо ж виходити з того, що орендарями є особи, які об'єдналися на підставі договору про спільну діяльність і уклали договір оренди, то у таких осіб виникає не колективна, а спільна часткова власність відповідно до ст. 17 Закону «Про власність».