45.Право володіння чужим майном

Право володіння чужим майном Право володіння — це фактичний стан. Володілець, що має певну річ, вважає її своєю за правом, однак може не мати такого права. Про те, шо він не має цього права, володілець може й не знати. Але для визначення володіння це не має значення. Для фактичного володіння характерні два елементи: об'єктивний — фактично мати річ у своєму володінні й суб'єктивний — вважати річ своєю. Зауважимо, що володіння як юридичний факт можливе без відповідного правового титулу, тобто це безтитульне володіння. Якщо це володіння власника, воно захищається правом власності; титульне володіння (орендар, наймач) захищається відповідним договором. Спеціального захисту потребує володіння, яке не має правового титулу. У гл. 31 ЦК України йдеться про добросовісне і недобросовісне володіння. Однак згідно зі ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших встановлених законом підставах. Разом з тим, як відомо, таке володіння справді є правом на володіння, оскільки спирається на правовий титул. Цивільний кодекс України не роз'яснює як має захищатися добросовісний володілець (але незаконний) від посягань третіх осіб. Це означає, що в такого володільця річ може бути вилучена будь-якою особою незалежно від того, чи має вона підставу для вилучення. Володіння може бути законним і незаконним. Законним є володіння, що спирається на титул. Фактичне володіння такого титулу не має, тому його можна вважати незаконним. Незаконне володіння поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається володіння, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном. Розмежовуються ці володіння за суб'єктивним критерієм: знав чи не знав. Визначати характер володіння може лише суд. Поділ фактичного володіння на добросовісне і недобросовісне має практичне значення при розгляді віндикаційних позовів, які заявляють власники.Згідно зі ст. 344 ЦК України добросовісний володілець може стати власником чужої речі. Добросовісний володілець може здійснювати стосовно об'єкта володіння такі самі права, що і власник, але до того часу, поки не знає про неправомірність свого володіння. Як тільки добросовісний володілець дізнався про неправомірність свого володіння, він перетворюється на недобросовісного володільця, тому зобов'язаний повернути майно власнику або іншій особі, а остання має права звернутися до суду. Право обмеженого користування чужим майном називається сервітутом (ст. 401-406 ЦК України). До обмежених речових прав те в римському праві належали сервітути — право користування чужою річчю у відомому обмеженні. У Цивільному кодексі України встановлено право обмеженого користування щодо земельних ділянок (земельні сервітути) або іншого майна на користь конкретно визначеної особи (особисті сервітути). Об'єктом земельних сервітутів може бути й інше нерухоме майно (будинки, споруди, тощо), у тому чисті природні ресурси. Земельні сервітути можуть встановлюватись як на визначенні!, так і на невизначений строк. Особисті сервітути встановлюються на користь конкретно визначеної особи, і лише вона має право користуватися сервітутом. Розрізняють такі особисті сервітути: • право користування чужим майном без одержання від нього прибутку (узус); • з одержанням прибутку від цього майна (узуфруктус); • право членів сім'ї власника помешкання на користування цим помешканням. Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Власник має право на відчуження майна, обтяже-ного сервітутом, але перехід права власності на це майно до інших осіб не припиняє сервітуту. Особливості сервітутів: • тривале і постійне користування чужим майном; • користування чужим майном не в повному обсязі; • сервітутне право обмежує право власності власника на майно в обсязі, який встановлено сервітутом; • сервітутне право сильніше від права власності; спочатку свої потреби задовольняє суб'єкт сервітутного права, а потім власник; • сервітут надає право на оплатне чи безоплатне користування чужим майном. Земельні сервітути поділяються на два види: • з використанням вигод сусідньої земельної ділянки; • з використанням безпосередньо земельної ділянки. Земельні сервітути регулюються також Земельним кодексом України (гл. 16 «Право земельного сервітуту»). Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб називається емфітевзисом (ст. 407-412 ЦК України). Іншими словами, емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою як землекористувач. Емфітевзис може встановлюватись як на визначений, так і невизначений строк. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання земельної ділянки за призначенням, встановленим у договорі; одержувати плату за користування земельною ділянкою; переважне право купівлі в разі відчуження земельної ділянки; одержання відсотка від ціни продажу права користування. Суперфіцій - це право користування чужою земельною ділянкою для забудови (ст. 413 ЦК України). Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Право на чужі речі захищаються від усіх осіб, у тому числі від власника. Порівняно з правом на чужі речі право власності повніше і самостійніше. Речові права мають менший обсяг повноважень, ніж право власності.