23

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

САМОСТІЙНА РОБОТА

з фінансового менеджменту на тему:

«Управління прибутком від реалізації продукції зерновиробництва на сільськогосподарському підприємстві ВАТ «Зелений Гай» Вознесенського району»

Миколаїв 2010

Прибуток найбільш повно відображає фінансовий результат підприємницької діяльності, забезпечує фінансування розширеного виробництва, соціально-економічного розвитку підприємства, є джерелом матеріального заохочення працівників і базою для розрахунків показників інвестиційної привабливості підприємства. Прибуток є джерелом формування доходів державного бюджету і в цій своїй якості узгоджує інтереси держави і підприємницьких структур.

Слід відзначити і той факт, що прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів управління економікою, оскільки всі вони прямо або опосередковано пов'язані з прибутком. Це стосується і кредиту, ціни, собівартості та інших економічних важелів. Зважаючи на ці обставини, прибуток є одним з основних об'єктів управління фінансового менеджменту.

Основну частину прибутку підприємство отримує від операційної (основної) діяльності. Далеко не кожне підприємство займається фінансовими та інвестиційними операціями. Але якщо вони наявні в діяльності підприємства, розширюється коло джерел утворення прибутку. За складом розрізняють прибуток від звичайної діяльності, маржинальний (валовий) прибуток, операційний прибуток, прибуток від надзвичайних подій, чистий прибуток.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування — це загальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Маржинальний (валовий прибуток) визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами).

Надзвичайний прибуток — це різниця між доходами і витратами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Чистий прибуток є сумою, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підлягає перерозподілу за напрямами використання. Таким чином, управління прибутком — складна багаторівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення. Разом із тим, кожна з цих підсистем перебуває під впливом інших.

Операційний аналіз підприємства – це невід’ємна частина управлінського обліку. Його дані складають комерційну таємницю підприємства. Пропонуємо провести власний операційний аналіз на прикладі вирощування зернових та зернобобових в сільськогосподарському підприємстві ВАТ «Зелений Гай» Вознесенського району за 2007 – 2009 роки.

Змінні витрати (до їх складу входять витрати на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Постійні витрати (включають: видатки по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративного персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при змінні обсягу виробництва продукції.

При вирішені задачі будемо орієнтуватися на те, що постійні витрати на продукцію становлять приблизно 70 % від загальної суми, а змінні – 30 %.

Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості – оскільки він дозволяє розрахувати той обсяг реалізації, при якому у підприємства не буде ні прибутку, ні збитку. Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків. Критична точка – це точка, в якій сумарний обсяг виручки від реалізації дорівнює сумарним витратам. Тобто, критичною є точка, починаючи з якої, підприємство починає отримувати прибуток. Розмір критичної точки може виражатися в натуральних одиницях чи в вартісному виразі.

1. Визначимо обсяг реалізації продукції, що забезпечує без­збиткову діяльність підприємства (таблиця 1). Виручка від реалізації, при якій забезпечується беззбиткова діяльність підприємства за умови неотримання прибутку, назива­ється порогом рентабельності. У вартісному вимірі поріг рента­бельності визначається таким чином:

В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. При цьому виробник ризикує, визначаючи ту чи іншу ціну. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни , як відомо , є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства , для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов’язоно з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни , при якому будуть досягнуті обсяги продажу , які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку :

P = S – C – V , де (1.1)

S – вартість реалізованої продукції ;

C – сумарні постійні (умовно-постійні) витрати ;

V – сумарні змінні (умовно-змінні) витрати ;

P – прибуток .

Як наслідок будемо мати :

S – V = C + P (1.2)

У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо , дана модель основана на положенні , що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.

Під постійними витратами розуміють ті , що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва , оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. Це можуть бути оклади адміністрації , витрати по аренді , амортизаційні відрахування , податок на майно , відсотки за кредит та інші відносно постійні витрати. Слід зауважити , що в зарубіжній практиці визначення витрат виробництва , постійні витрати підрозділяються на дві групи. Це так звані залишкові і стартові витрати. До залишкових відносяться ті постійні витрати , які фірма продовжує нести в період тимчасової зупинки процесу виробництва і реалізації продукції (витрати на аренду , податок на майно та ін.). Стартові створює та частина постійних витрат , які з’являються з поновленням виробництва і реалізації продукції (оклади окремих категорій працівників та ін.).[3.]

Чіткого розподілу між залишковими і стартовими витратами не існує. Включення окремих витрат в ту чи іншу групу залежить від періоду часу , на який зупинено виробництво і реалізацію продукції.

До змінних відносяться ті види витрат , які змінюються в цілому прямо пропорційно змінам обсягу виробництва і залежать від структури витрат кількох видів продукції. До цих витрат відносяться : витрати на сировину і основні матеріали , палива і енергії , комісійних продавцям і оплата робочої сили , деякі витрати по забезпеченню та ін.

Розрізняють також змішані витрати , які включають елементи як постійних , так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії , яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства).

Існує три основних методи диференціації витрат :

Метод “ Високий-Низький” (“High-Low”) , названий також методом максимальної і мінімальної точки.

Графічний (статистичний) метод.

Метод найменших квадратів.

Валові витрати підприємства складає сума постійних і змінних витрат.

Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продуції) , постійними витратами , ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу.

В основі операційного аналізу , який ще називається аналізом “Витрати – обсяг – прибуток ”, – вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості , тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі ) , при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості , тобто критичну , оскільки продаж в обсязі меньшому цієї точки веде за собою збитки , а вище – забезпечують прибуток.

Точку беззбитковості часто називають порогом рентабельності. Це важливий показник. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зниження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зменьшення постійних витрат чи росту валової маржі (ВМ). Поріг рентабельності розраховується по формулі :

, де (1.3)

С – постійні витрати ;

КВМ – коефіцієнт валової маржі , що визначається як :

 , де (1.4)

S – вартість реалізованої продукції ;

ВМ – валова маржа , яка дорівнює :

, де (1.5)

V – змінні витрати.

У рамках грошового аналізу прибуток визначається так :

 , де (1.6)

П – прибуток ;

ЗФП – запас фінансової прочності , яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності . він розраховується по формулі :

 (1.7)

По мірі віддалення S від її порогового значення запас фінансової прочності збільшується , що обумовлено відносним зменшення постійних витрат у релевантному диапазоні.

Головний сенс маржинального аналізу заключається у встановленні зв’зку між рівнем ділової активності , характеризуємою динамікою обсягів продажу і прибутком фірми (рис. 1.2.).

Процес виробництва продукції , тривалий далі певного рівня , дає можливість не тільки повернути вартісні витрати , але й збільшити вартість за рахунок формування доданої вартості. Особливості співвідношення витрат і вартості продукції при різних обсягах її виробництва і збуту приведені на рис. 1.1. , а співвідношення прибутку і вартості повернення – на рис. 1.2. На цих малюнках точка беззбитковості є критичною , тому , як і в операційному аналізі , висновок один : перш ніж підприємство почне отримувати прибуток , воно повинно забезпечити такий рівень обсягу виробництва і збуту , який дає можливість покрити не тільки постійні витрати , але й суму змінних витрат , обумовлену даним обсягом виробництва. Для одного виду продукції критичний обсяг (Nkp) може бути розрахований по формулі :

, де (1.8)

Ц – ціна одиниці продукції ;

V – питомі змінні витрати ;

Ц-V – питомий маржинальний дохід.

Економічний сенс критичної точки заключається в тому , що він характеризує обсяг продукції , сумарний маржинальний дохід якого дорівнює сумарним постійним витратам. Для визначення обсягу реалізації продукції у натуральних одиницях (N) , необхідного для отримання цільової суми прибутку , формула може бути трансформована наступним чином :

, де (1.9)

N – обсяг продукції , який відповідає цільовому прибутку.

Отримання прибутку потребує як додаткового обсягу виробництва , що відповідає зміщенню точки обсягу продукції на рис.1.1. і рис.1.2. праворуч , так і більшого обсягу виробничих ресурсів. Інтенсивність зміщення точки беззбитковості залежить від ефективності використання ресурсів фірми.[4.]

Таблиця 1

Вихідні дані та визначення порогу рентабельності виробництва зернових в ват «Зелений Гай» Вознесенського району

Показник	Роки
	2007	2008	2009
Постійні витрати, тис. грн.	283,22	401,8	692,02
Змінні витрати, тис. грн.	121,38	172,2	296,58
Дохід (виручка) від реалізації, тис. грн.	391,5	418,3	745,3
Маржинальний дохід (валова маржа)	270,12	246,1	448,72
КВМ (коеф. валової маржі)	0,68996	0,5883	0,6021
Поріг рентабельності, тис. грн.	410,49	682,95	1149,41

Рис. 1. Динаміка порогу рентабельності зерновиробництва

в ВАТ «Зелений Гай» Вознесенського району

Отже, проаналізувавши дані даної таблиці можна зробити висновок, що у 2009 році порівняно з 2007 та 2008 роками всі показники, які зазначені в таблиці зросли. А отже і порог рентабельності зерновиробництва в ВАТ «Зелений Гай» Вознесенського району теж значно зріс з 410,49 тис. грн. (2007 р.) до 1149,41 тис. грн.(2009 р.) (рис.1).

У натуральному вимірі поріг рентабельності визначаєть­ся так:

Розрахунок порогової кількості товару в «ВАТ Зелений Гай» наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Вихідні дані та визначення у натуральному вимірі порогу рентабельності виробництва зернових в ВАТ «Зелений Гай»

Показник	Роки
	2007	2008	2009
Поріг рентабельності товару, тис. грн.	410,49	682,95	1149,41
Ціна реалізації 1 ц, грн.	112,0	31,3	51,3
Порогова кількість товару, ц	3666	21834	22398

Рис. 2. Порогова кількість продукції зерновиробництва для забезпечення беззбиткової діяльності в ВАТ «Зелений Гай»

Проаналізувавши дані таблиці 2 та рис.2, можна зазначити, що порогова кількість продукції зерновиробництва для забезпечення беззбиткової діяльності ВАТ «Зелений Гай» зросла у 2007 році вона становила 3666 ц, у 2008 році 21834 ц, а у 2009 році – 22398 ц.

За умови виробництва і реалізації підприємством товарів різ­ного асортименту порогова кількість товарів окремого асорти­менту визначається як:

Розрахунок порогової кількості товару за цією методикою проведемо в таблиці 3.

Проаналізувавши проведені розрахунки порогу рентабельності та порогової кількості товару в ВАТ «Зелений Гай» Вознесенського району, слід зазначити наступне: щоб покрити підприємству всі понесені витрати на виробництво зернових за умов недоотримання прибутку в 2007 році йому необхідно виробити 201,77 ц зернових та зернобобових та реалізувати їх на суму 410,49 тис. грн.. У 2008 році – 6143,99 ц зернових та зернобобових і реалізувати їх на суму 682,95 тис. грн.. У 2008 році необхідно виробити 1964,63 ц зернових та реалізувати їх на суму 1149,41 тис. грн..

Таблиця 3