3. Зміст, цілі та методи бюджетного регулювання

Збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише шляхом розмежування їх доходів і видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання (надання коштів «бідним» у фінансовому відношенні територіям або вилучення коштів «багатих» територій).

Бюджетне регулювання – надання коштів із державного бюджету місцевим бюджетам для збалансування доходів і видатків усіх бюджетів, переливання коштів з «багатих» територій у «бідні».

Причини регіональних відмінностей видатків місцевих бюджетів (у розрахунку на одну особу)

- нестабільність і неузгодженість законодавства з питань фінансів, бюджету, податків;

- щорічні зміни складу доходів і видатків бюджетів;

- невизначеність цілей і пріоритетів фінансового вирівнювання;

- відсутність протягом тривалого часу (до 2001 р.) стабільного, науково обґрунтованого і прозорого механізму бюджетного регулювання;

- нераціональне розташування мережі бюджетних установ;

- непослідовна політика щодо передачі соціально-культурних об’єктів з державної у комунальну власність;

- відсутність зацікавленості органів місцевого самоврядування в додатковій мобілізації надходження доходів до місцевих бюджетів, споживчі тенденції у витрачанні бюджетних коштів.

Види бюджетного регулювання:

1. вертикальне – забезпечення необхідними доходами бюджетів різних рівнів (державні бюджети і місцеві бюджети)

2.горизонтальне – вирівнювання доходів і видатків однотипних видів бюджетів (міських, сільських, селищних).

Завдання бюджетного регулювання

- досягнення відповідності між видатками і доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

- забезпечення рівномірності у надходженні доходів для запобігання розривів у фінансуванні видатків

- досягнення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території

- забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів

- перерозподіл бюджетних ресурсів між багатими і бідними у фінансовому відношенні регіонами

- ув’язка обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями щодо мобілізації податків, зборів, залучення додаткових дохідних джерел

- здійснення фінансового вирівнювання.

В Україні традиційно використовують такі інструменти бюджетного регулювання:

- власні доходи

- відсоткові відрахування від загальнодержавних податків і доходів (закріплені доходи)

- бюджетні трансферти (бюджетні дотації, субсидії і субвенції, вилучення коштів до Державного бюджету України, між бюджетні взаєморозрахунки)

- бюджетні позички.

Збалансування доходів і видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості територій здійснюється за допомогою особливих методів. Вибір методів бюджетного регулювання залежить від того, яким чином розподілені доходи між рівнями бюджетної системи відповідно до поділу повноважень між державною виконавчою владою і місцевим самоврядуванням. Традиційно в бюджетній системі України використовуються два методи бюджетного регулювання:

1. Метод процентних відрахувань від загальнодержавних податків та доходів, які надходять на території місцевого бюджету

2. надання фінансової допомоги бюджетам у певній сумі (бюджетні трансферти)

Переваги методу процентних відрахувань:

- збалансування місцевих бюджетів проводиться із застосуванням гнучких доходних джерел, тобто здійснюється ефективно

- досягається зацікавленість місцевих фінансових органів у повній мобілізації не тільки власних дохідних джерел, але і загальнодержавних податків, тому що визначену частину можна одержати лише за умови їх повного надходження

- місцеві фінансові органи є відповідальними за своєчасне і повне надходження загальнодержавних податків і доходів.

Ефективність методу процентних відрахувань пояснюється тим, що в якості регулюючих доходів традиційно у нас використовуються такі, які характеризуються: рівномірністю надходження в часі, рівномірністю надходження по території країни, достатньо великими розмірами надходжень, захищеністю від дії економічних та інших факторів, які б могли спричинити коливання в обсягах надходжень.

При застосуванні методу процентних відрахувань обов’язково виникає питання, які нормативи використовувати. Виділяють такі види нормативів відрахувань від регулюючих доходів: єдині (для місцевих бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць), єдині в межах певних груп місцевих бюджетів (залежно від рівня податкового потенціалу і бюджетної забезпеченості на одного жителя), тобто групові нормативи чи індивідуальні.

У практиці бюджетного регулювання України за роки незалежності застосовувалися такі види нормативів відрахувань від загальнодержавних податків. Так, у 1994 та 1997 роках використовувались єдині нормативи відрахувань за всіма регулюючими податками. У 1998 р. було зроблено спробу розподілу податків: за державним бюджетом закріплювались непрямі, а за місцевими бюджетами – прямі податки. У 1999 р. відбулося повернення до групових нормативів відрахувань. Зараз перевага надається єдиним нормативам, що відповідає ринковим засадам господарювання.

У сучасних умовах важливе місце в процесі бюджетного регулювання займають трансферти; разом із запровадженням Бюджетного кодексу України вони стають основним методом бюджетного регулювання. Такі зміни відповідають досвіду зарубіжних країн, який свідчить що в останні роки спостерігається стала тенденція зростання ролі бюджетних трансфертів, підтвердженням якої є збільшення їх питомої ваги у сукупних доходах місцевих бюджетів.