13

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРЫ

ОДЕСЬКА ФІЛІЯ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: «Аналіз твору Михайла Стельмаха «Чотири броди»

Підготовив:

Перевірив:

м. Одеса

2010

План

Вступ 3-4

1.Тема роману М.Стельмаха «Чотири броди» 4-6

2.Художня специфіка і стильова манера твору 6-7

3.Образи роману: позитивні і негативні 7-11

Висновки 11-12

Список використаних джерел та літератури 12-13

Вступ

Михайло Стельмах — один із найяскравіших знавців багатств української мови та її необмежених зображально-виражальних можливостей. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями й романами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві XX ст. Завдяки цьому митець відбив глибинні площини народного життя, визначальні ознаки української ментальності, змалював типові народні характери. У його художньому світі земля і людина посідає центральне місце, де та вісь, за словами М.Рильського, навколо якої обертається цикл романів письменника. У цьому світі йде гостра боротьба правди й кривди, утверджується добро й заперечується зло. Стельмахівське осягнення етико-філософської системи народного буття, історії не може не знайте живого відгуку сьогодні в українській суспільній свідомості, для якої самоусвідомлення набуває першочергового значення.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінниччині в незаможній родині. До дев'яти років разом з батьками жив в Одесі. В його родині панувала атмосфера шани до праці й повага до людини, любов до природи й краси, яку йому прищепила його мати й батько.

В українській літературі тема роману «Чотири броди» була суворо заборонена, хоча письменникам України вона боліла, мабуть, найбільше. Завуальовано до неї насмілився звернутися Михайло Стельмах у романі “Чотири броди”. Спочатку не зауважили, “пропустили”, а коли схаменулися, наклали заборону - 10 років не друкували… Стельмах був фронтовиком і особисто сміливою людиною. Його заслуга  — перша публічна розмова про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі «Чотири броди» (1978) Стельмах примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів, які брали участь в організації штучного голоду на селі. Разом з романом «Правда і кривда», творчість Стельмаха у 1960-70-ті роки характеризована критиками як «політична»! [8; с.45]

У романі «Чотири броди» М. Стельмах піднімає тему Голодомору 1933 року і репресій 1937-го. Річка Дунай у цьому творі є символом людського життя, в якому письменник виділяє «чотири броди». Це образ з народної пісні, яку співає мати героя роману Данила Бондаренка. «Першій брід — голубий, як небо, він символізує дитинство; другий — брід кохання; третій — брід безмірної нескінченної роботи, а четвертий — брід онуків і прощання». [10; 96]

1.Тема роману м.Стельмаха «Чотири броди»

У останньому своєму романі «Чотири броди» Михайло Стельмах таки натякнув (а для його часу це був подвиг!) і про репресії, і про голодомор у 1933. Так, він мусив подати образ ідеального комуніста Бондаренка - без цього героя роман просто не видали б. Але ж і образ «негативного» Магазаника далеко не спрощений. Якщо уважно читати твір, то можна помітити, що саме радянська влада поламала життя Семенові, заставила цю сильну і багатогранну особистість деградувати й асимілюватися. Роман «Чотири броди» настільки багатоплощинний і багатопроблемний, що його цінності не применшить навіть така гостра й до певної міри і справедлива оцінка І.Кошелівця: «Я був свідком трагедії 1933 року, бачив на вулицях Кременчука й Харкова трупи померлих з голоду хліборобів. Були випадки, що на Полтавщині до одного вимирали цілі села. У моїй ближчій родині були вивезені на Північ, а четверо померло з голоду. Вони не були глитаями й ніколи не визискували чужої праці, а на час, коли прийшла до них смерть, були смиренними колгоспниками. І над тим моторошним пейзажем смерті витала зловісна постать Постишева, висланого з Москви, особисто від Сталіна, доглядати, щоб вони померли.

Під тим незгасним враженням я читаю роман Михайла Стельмаха «Чотири броди». Багато захоплювалися, захоплюються й тепер мовою письменника... Та не про це тепер річ. Оповідає Стельмах, що на селі за колективізації була нужда. З якої причини? Бо колишній гетьманський каратель, а тепер глитай Магазаник, замаскований посадою лісника, невідомо яким чином зібрав збіжжя з усього села й закопав його в лісі. Трудно було людям виживати, але до вимирання не дійшло, бо добрий комуніст Данило Бондаренко викрив глитайську схованку й роздав хліб селянам. Коли я таке читаю - мені знову роман сприймається як пародія: не було таких Магазаників, не було добрих Бондаренків!.. Був Постишев! Можливо, й не було. Вірніше, таки не було. Але згадаймо, в яких умовах творив безпартійний (нонсенс для того часу!) Михайло Стельмах. На одному із засідань ЦК партійний клерк буквально роздавав завдання присутнім україн­ським митцям. Стосовно автора «Чотирьох бродів», то висловився категорично: «Стельмаху необходимо было ехать на Донбасс и писать о шахтерах».[2:14] Михайло Панасович підвівся й чистою українською мовою заявив, що він живе на своїй землі, нічого ні в кого не брав у борг і нікому нічого «не должен». Як наш президент, коли говорив, що «ці руки нічого не крали».

Зовні життєвий шлях незвичайно талановитого митця сприймається як благополучний: великими накладами видава­лися його книги, мав шану й урядові нагороди, був лауреатом різних премій, депутатом Верховної Ради СРСР, академіком. Але Стельмах жив в умовах поневоленої України й антигуманного режиму, який суворо карав будь-який прояв творчого національного духу, волелюбства, незалежної від офіційних приписів думки. З великими труднощами йому вдалося опуб­лікувати «Велику рідню», адже радянська цензура в Україні була немилосердна до національне самобутніх творів, дово­дилося вирізати «неблагополучні» розділи й епізоди, робити кілька редакцій, щоб, нарешті, в такому скаліченому вигляді він дійшов до читачів.

Скажімо, дев'ять років пролежав у редакціях його роман «Чотири броди», бо у ньому письменник посмів зачепити заборонену офіційною ідеологією тему голодомору 1933 р. в Україні. Великі митарства довелося йому перенести і у зв'язку з постановкою п'єс на сцені. Зрозуміло, що в таких невільницьких умовах талант письменника не міг розвиватися природно, був здеформований тісними рамками «соцреалізму». Тому в його творах є певна данина тодішній офіційній ідеології. Але найчастіше «правильні» постулати виголошувалися героями декларативно, штучно, що знижува­ло естетичну природу творів митця. Тоді порушувалася художня правда. Врешті, письменник надолужував дидактизм за допомогою романтично-піднесеної стилістики, багатої палітри, спертої на поетичне народне мислення, що спрямовувало його до глибокого осмислення буття народу. Водночас індивідуальності і творчості Стельмаха притаманні риси уродженця Поділля: волелюбність і козацький демократизм, закоханість у природу, землю і щиросердний захист людської гідності хлібороба, надзвичайна філософська заглибленість і вміння у звичайній події, ситуації, простому трудівникові побачити небуденне, прекрасне, піднесене. Стельмах формувався в річищі етико-філософської народної концепції, у якій земля є першоосновою всіх моральних засад, першоосновою життя не в матеріалістичному (як це тоді трактувалося в дусі марксизму) розумінні, а в первісному, споконвічному, біблійному й міфологічному. [ 6; 25]

Літературними вчителями Стельмаха були Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Коцюбинський, Г.Косинка з їх пильною увагою до долі людини і її внутрішнього світу. Письменник продовжив у другій половині XX століття тяглу традицію лірико-романтичної стильової течії в українській прозі, започатковану ще Ю.Яновським й О.Довженком. До цієї стильової течії належали О.Гончар, Л.Первомайський, В.Земляк, Є.Гуцало. Характерними ознаками її є захоплення героїчними народними характерами, поетизація, навіть ідеалізація простої людини, підкреслення незвичайного, титанічного в її вчинках, ліризм і експресія в змалюванні подій, емоційне переживання світу персонажами, змалювання найбільш піднесених моментів їх душевного буття, романтичний пафос і пильна увага до фольклорних образів і символів, метафорична сконденсованість письма. Стельмах органічний у цій стильовій течії, але втілив і її слабкі ознаки.