43 Оцінка виконання плану собівартості.

План за собівартістю продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понадпланове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (В), який обчислюється за формулою:

В=С/Т

де С — собівартість товарної продукції,

Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може виконувати роль і в певному відношенні показника рентабельності виробництва.

він також залежить від: _:

• структури й асортименту продукції, що виробляється;

• рівня цін на продукцію певного підприємства на готову продукцію.

Особливих пояснень потребує фактор асортиментно-структурних зрушень, дія якого проявляється тоді, коли рівень витрат на окремі види продукції неоднаковий. Підприємства випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Збільшення питомої ваги виробів з рівнем рентабельності ниж­чим, ніж у середньому на підприємстві, призводить до підвищення витрат на одну гривню товарної продукції, і навпаки. Вплив змін структури асортименту на собівартість характеризується як різниця між плановими витратами на гривню продукції за фактичної структу­ри асортименту та витратами за планової структури асортименту.

Аналіз впливу на собівартість витрат матеріалів у кожному ви­робі потребує врахування із витрат на І грн. продукції за фактични­ми витратами і плановими цінами планових витрат на фактичний випуск і асортимент продукції. Підприємство під впливом цього фактора збільшило витрати на кожну гривню продукції .

Аналіз впливу на собівартітсть оптових цін на матеріали с та­рифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактич­ними витратами на одну гривню продукції за цінами, діючими у звітному році і прийнятими планом.

Аналіз впливу зниження витрат на 1 грн. продукції за рахунок цін на продукцію проводиться шляхом вирахування із витрат на 1 грн. продукції (в діючих цінах), витрат на матеріали (в діючих цінах) і планових — на продукцію.

На наступному етапі аналізу вираховується вплив кожного фак­тору на абсолютне відхилення собівартості продукції від планової. З цією метою абсолютні відхилення витрат на одну гривню про­дукції по кожному фактору множаться на фактичний випуск про­дукції в оптових цінах підприємства. При цьому абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової обумовлене та­кож зміною обсягу випуску продукції. Вплив цього фактора визначається як добуток планової собівартості однієї гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску продукції від планового.

44 Аналіз витрат за елементами.

45 Аналіз витрат за калькуляційними статтями.

Планування та облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційним статтям витрат.

Найбільш корисним для вивчення змін у структурі ви­трат на виробництво є аналіз собівартості за елементами ви­трат. Елементні витрати — це однорідні за складом витра­ти підприємства. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відра­хування, інші грошові витрати (табл. 1). Аналіз витрат за їхніми елементами дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріало-, фондо-, енерго- та трудомісткість виробництва).

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина та матеріали, покупні комплектуючі вироби та полу фабрикати, електроенергія, тепло енергія та інше), витрати на оплату труда, виплати на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (арендна плата, обов’язкові страхові сплати, відсотки по кредитам банку, податки, внесені до собівартості продукції, відчислення во внебюджетні фонди).

Групування витрат по елементам необхідна для того, щоб вивчити матеріаломісткість, трудомісткість, фондомісткість та встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо доля заробітної платні зменшується , а доля амортизації збільшується, то це свідчить о збільшенні технічного рівня підприємства, о підвищенні виробництва труда. Питома вага заробітної платні скорочуєься і в тому випадку, якщо збільшується доля покупних комплектуючих виробів, полу фабрикатів, що говорить о збільшені рівня кооперації і спеціалізації.

Головним напрямком аналізу резервів зниження собівартості продукції є дослідження складу кожного елемента витрат, виявлення причин їх росту та шляхів зниження.

Аналіз даних про витрати за економічними елементами дозволяє вивчити структуру втрат, розкрити закономірності формування собівартості продукції та розробити план її зниження, вивчити розмір нормованих обігових коштів прибутку.

При цьому слід пам’ятати, що кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами; практично неможливо перерахувати планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції; виявлені відхилення фактичних витрат від планових не можуть розглядатись як економія чи перевитрата.

Різниця між фактичною і плановою потребою заробітною платою свідчить про абсолютну економію чи перевитрату фонду заробітної плати.

Основні статті калькуляції: сировина та матеріали, повернені відходи, покупні вироби та полу фабрикати, паливо та енергія на технологічні цілі, основна та додаткова заробітна плата виробничих працівників, відчислення на соціальне та медичне страхування виробничих працівників, витрати на експлуатацію машин та обладнання, втрати від браку, комерційні витрати.

Аналіз розпочинають з оцінки загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень у розрізі окремих видів витрат. При цьому слід урахувати, що відхилення за деякими статтями собівартості можуть бути наслідком дії того самого чинника. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на заробітну плату, проте підвищити певною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування. Ще один комплексний чинник —.зростання купованих виробів і напівфабрикатів, який збільшує суму відповідних матеріальних .затрат, проте це обов'язкової приводить до зниження витрат на заробітну плату, відрахувань на соціальне страхування, зменшення витрат на сировину і матеріали, а також за іншими статтями. Отже, негативні відхилення по одних статтях не можна розглядати завжди ізольовано від позитивних по інших статтях. Природно, це ускладнює аналіз за статтями витрат, проте дія таких комплексних чинників має місце не дуже часто. Звичайно відхилення по кожній статті собівартості спричиняють поодинокі фактори, які не виходять за межі даної статті.

У нашому прикладі є три відхилення, негативні за своєю суттю (+359,+5,+36). Щодо першого відхилення, то це зовсім не перевитрати, а збільшення частки кооперативних поставок, що зумовило скорочення витрат по більшості інших статей собівартості, особливо витрат на заробітну плату. Дві інші суми перевитрат швидше за все мають особисті негативні чинники, які слід вивчити у подальшому аналізі. На цьому етапі такі суми доцільно розглядати як очевидні резерви зниження собівартості. Далі переходять до більш ретельного аналізу витрат по окремим статтям собівартості продукції.

Вирізняють також прямі та непрямі (побочні) витрати. Прямі пов’язані з виробництвом визначених видів продукції (сировина, матеріали, заробітна плата та інші). Вони прямо відносяться на той або інший об’єкт калькуляції. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції та розподіляються по об’єктам калькуляції пропорційно відповідній базі, після розподілення за певною ознакою включаються в собівартість продукції пропорційно. Це господарські витрати, витрати на основні засоби.

В ринковій економиці витрати класифікують також на явні та неявні (імпліцитні).

До явних відносять витрати, які приймають форму прямих сплат поставщикам факторів виробництва, це зар.плата працівникам, комісійні вплати торговим фірмам, оплати транспортних витрат та інше.

Неявні (імпліцитні) витрати – це альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірми. Такі витрати не розглянуті у контрактах, та не відображаються у бухгалтерських обліках, але від цього не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, яке є власністю господаря фірми та нічого за це не сплачує. Це означає що неявні витрати будуть дорівнювати можливим отриманням виплат за аренду від іншої фірми.

Таблиця 2. Собівартість промислової продукції за статтями витрат, тис.грн.

Показник	Фактично випущена товарна продукція за собівартістю		Відхилення
	За плановою	За фактичною	Абсол.	%
1. Сировина і матеріали	3301	3246	-55	- 1,7
2. Зворотні відходи	50	104	+54	+208
3. Куповані вироби, напівфабрикати й послуги кооперованих підприємств	15507	15866	+359	+2,3
4. Заробітна плата основна виробничих робітників	2502	2292	- 210	- 8,4
5. Заробітна плата додаткова виробничих робітників	223	193	- 30	- 13,4
6. Відрахування на соціальне страхування	210	191	- 19	- 9,1
7. Витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання	2382	2335	- 47	- 2
8. Загально виробничі витрати	1645	1592	- 53	- 3,2
9, Загальногосподарські витрати	1636	1600	- 36	- 2,2
10. Втрати від браку	-	5	+5	-
Виробнича собівартість	27356	27216	- 140	- 0,5
11. Поза виробничі витрати	215	251	+ 36	+16,7
Повна собівартість	27571	27467	- 104	- 0,37