Служби безпеки України та громадян, які беруть участь у забезпеченні державної безпеки

Військовослужбовці Служби безпеки України при виконанні покладених на них обов'язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом. Недоторканність їх особи, їх честь і гідність охороняються законодавством.

• Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992р. із змінами від 31 жовтня 1995р., 11 грудня 1998р., 13 січня 2000р., 21 грудня 2000р. (ст. 2, 10) //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 29. - Ст. 397; 1995. - № 42. - Ст. 304; 1999. - № 4. - Ст. 35; 2000. - № 10. - Ст. 79; 2001. - № 9. - Ст. 38;2005.- № 11.- Ст.198; 2006.- № 51.- Ст.519; 2007.- № 33.- Ст.442

(витяг)

Стаття 2. Основними завданнями внутрішніх військ є:

…;

…;

…;

…;

…;

переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;

…;

... .

Стаття 10. Військовослужбовцям внутрішніх військ для виконання покладених на них обов'язків надається право:

…;

у разі залучення до виконання завдань з охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю затримувати і доставляти в органи внутрішніх справ громадян, підозрюваних у вчиненні злочинів, і тих, які вчинили адміністративні правопорушення, та інші права, передбачені Законом України "Про міліцію" для працівників міліції при виконанні цих завдань;

...;

вести переслідування, проводити затримання, оформляти первинні документи, передавати органам внутрішніх справ або безпеки злочинців і осіб, які вчинили напад на об'єкт, що охороняється, особовий склад варти, військовий наряд або які намагалися пересікти лінію охорони об'єкта чи доставити на нього заборонені речі;

…;

…;

…;

використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію", військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства України;

… .

• Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992р. із змінами від 3 лютого 1993р., 25 лютого 1994р., 23 вересня 1994р., 13 жовтня 1994р., 14 лютого 1997р., 22 лютого 2000р., 26 грудня 2002р., 27 листопада 2003р. (ст. 43-53) //Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 4. - Ст. 19; 1993. - № 15. - Ст. 132; 1994. - № 28. -Ст. 235; 1994. - № 41. - Ст. 376; 1994. - № 45. - Ст. 404; 1997. - № 15. Ст. 115; 2000. - № 19. - Ст. 143; 2003. - № 10-11. - Ст. 86; Офіційний вісник України. - 2003. - № 49. - Ст. 2552; 2004.- № 17-18.- Ст.250; 2005.- № 4.- Ст.83; 2004.- № 43-44.- Ст.493; 2005.-№ 7-8.-Ст.162; 2005. - № 13.- Ст.231; 2005.- №17. № 18-19.- Ст.267; 2005.- № 26.- Ст.355; 2006.- № 9. № 10-11.- Ст.96; 2006.- №22 .-Ст.184; 2006.- № 22.- Ст.199; 2007.- № 7-8.- Ст.66; 2007.- № 16.- Ст.215; 2007.- № 33.- Ст.440; 2007.- № 34.- Ст.445.

(витяг)

Стаття 43. Згода на медичне втручання

Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта важкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Стаття 44. Застосування методів профілактики,