Бланк квот

СТАТЬ	ЧОЛОВІЧА			ЖІНОЧА
Вік / Освіта	Вища	Середня	Неповна середня	Вища	Середня	Неповна середня
18-29	4	3	3	4	3	3
30-54	3	3	3	4	3	3
55-59	3	3	3	3	3	3
Понад 60	3	3	3	3	3	3

Вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (глибинне соціологічне інтерв’ю)

Глибинне інтерв'ю(глибоке, клінічне, наративне) дає змогу проникати в суб'єктивний світ респондента, виявляти його власну систему понять, категорій, преференцій тощо. Коли йдеться про фактуальну насиченість подій, то застосовують різні види лейтмотивних або фокусованихінтерв'ю, коли всі опитувані висловлюються з приводу однакових процесів або тем (навчання в освітніх закладах, укладення шлюбу) або спільних для певної категорії (зміна професії, участь в акціях, історичних подіях), що дає змогу провести змістове порівняння даних та їх узагальнення. Проте тут є і деякі обмеження. Оскільки відповіді мають розглядатися в контексті запропонованих запитань, остільки проблемою стає адекватність отриманих даних, адже можливо, що інакше поставлене запитання виявило б іншу структуру значень. Аналогічна небезпека виходить і від інтерв'юєра, який зобов'язаний отримати відповіді на всі зазначені теми, проте він слухає співбесідника й одночасно думає про інформацію, якої ще не отримав. Іноді це заважає поставити уточнювальні запитання або навіть спонукає перервати розповідь, переходячи до іншої теми, змістовно віддаленої. Відповіді втрачають контекст, а вільне інтерв'ю – свої переваги.

Прихильники техніки наративного інтерв'ю вважають, що вона позбавлена цих недоліків. Започаткували її використання Л. Шацман і А. Штраус. З 1970-х рр. Ф. Щюц розробляє концепцію наративного інтерв'ю, що спирається на виділені у мовознавстві різні функції мови: описову, оцінну, аргументаційну. Форма опису абстрагована від перспективи оповідача і слухача; інформація наводиться як правильна незалежно від суб'єктивної настанови. Така інформація може бути правдивою чи фальшивою (наприклад: “Я часто ходжу до бібліотеки”). Оцінні, аргументаційні судження (“Мені подобається “кока-кола”, вона добре втамовує спрагу”) часто зумовлені кліше, стереотипами, що функціонують у суспільстві. У нараційній формі інформація подається з перспективи оповідача й максимально наближена до його ракурсу сприйняття світу (“Я вчора пішов до бібліотеки, але підручника з якісних методів у соціології там не знайшов, бібліотекарка якось дивно на мене подивилася. А мені курсову треба здавати”). Наративне інтерв'ю базується на комунікативних закономірностях оповідання історії (з певним сюжетом, локалізацією в часі та просторі), текст створюється певною мірою незалежно від намірів промовця. Наративне (розповідне) інтерв'ю (від англ. narrative– розповідь, оповідання) – специфічний вид вільного інтерв'ю, яке не є сумою відповідей на запитання, а складається, насамперед, зі спонтанної, імпровізованої, цілісної роз­повіді респондента (наратора) про власний життєвий досвід.

Інтерв'ю проходить у кілька етапів.

На початку інтерв'ю важливо створити довірливу, відкриту атмосферу, дати можливості наратору освоїтися з диктофоном.

На етапі стимуляції розповіді пояснюються цілі досліджен­ня, наголошується, що питання під час розповіді ставитись не будуть, що співбесідник є цікавим як особистість, а не представ­ник певної соціальної категорії, що справа не у проблемі як такій, від респондента очікують розповіді про послідовність подій і переживань, тобто своєї життєвої історії, в якій він орієн­тується краще за всіх. Якщо ж індивід розпочне з мотивів, узагальнень, аргументів, то це свідчить про непорозуміння, невдалу стимуляцію, внаслідок чого найчастіше отримують лише узагальнені пояснення, стереотипні оцінки тощо.

Етап нарації– основна частина інтерв'ю – спонтанна, не підготовлена заздалегідь, не порушувана втручанням дослідника розповідь. Завдання інтерв'юєра – слухати співбесідника нерідко протягом кількох годин), підтримувати монолог за допомогою невербальних знаків (жестів, міміки), що демонструють увагу й спільні емоції. Дуже шкідливим може бути імпульсивне бажання дослідника уточнити інформацію, поставити запитання: природний хід оповідання порушується, респондент може більше не повернутися до сюжету, а незакінченість цієї частини унеможливить детальний її аналіз.

Хоча наратору широких межах вільний в організації свого оповідання, але перебіг інтерв'ю регулюється трьома вимогами до нарації:

1. Вимогою закриття форми – наратор, розпочавши говорити про певні події, має продовжити ці теми до їхнього змістового чи логічного вичерпання.

2. Вимога конденсації – наратор не розповідає про все життя, а відбирає важливі події. Він змушений говорити тільки про те, що є незаперечно цінним у його досвіді в контексті теми, і мусить “згущувати”, конденсувати оповідання, щоб слухач мав змогу пов'язати основні елементи і зрозуміти найсуттєвіше.

3. Вимога наведення подробиць – наратор деталізує своє оповідання, щоб його можна було зрозуміти на слух. Розповідь має бути впорядкована, зі зрозумілими переходами від одних подій до інших, із характеристиками ситуації та осіб, які в них брали участь.

Наративні правила структурують текст, хронологічно упорядковують його. Недотримання наративних вимог потребує аналізу, свідчить про певні біографічні проблеми. Про ухиляння від пред'явлення певних мотивів й обговорення окремих тем свід­чать паузи, зволікання, раптові зміни часової перспективи оповідання тощо.

Додаткова фаза інтерв'ю, фаза запитань інтерв'юера, настає після закінчення нарації. Запитання першого типу стосуються неточностей, непослідовностей, незакінчених мотивів, зауважених дослідником і спрямовані на заохочення продовження нарації. Дослідник має уважно й “аналітично” слухати розповідь (можна робити записи), щоб поставити відповідні запитання. Коли нараційні можливості оповідача вичерпано, переходять до підготовлених теоретичних запитань на теми, важливі для цілей дослідження. Наратор виступає як теоретик власного життя, оці­нює різні аспекти соціального життя. Таким чином, наративні фрагменти дають інформацію щодо орієнтацій, важливих для дій і вчинків, а фрагменти додаткової частини (коментарі, оцінки) розкривають спосіб мислення, необов'язково пов'язаний із реальними вчинками.

Фаза закінчення інтерв'ю означає вимкнення диктофона і перехід до нормальної бесіди. Цей етап важливий з погляду етичних засад наративного інтерв'ю, які наголошують на рівноправності учасників.

Якісні інтерв'ю записують на магнітну плівку. Проводиться транскрибування аудіозапису (перенесення на електронні чи паперові носії) із відтворенням вербального і невербального змісту за допомогою систем транскрипції. Детальність транскрипції залежить від досліджуваної проблеми: інколи досить записати інтерв'ю за допомогою стандартної письмової мови, в інших випадках необхідно позначити паузи, моменти одночасного мовлення двох осіб, сміху та інших паравебальних знаків.

Обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації

Отримані в результаті глибинного соціологічного інтерв’ю первинні соціологічні дані ми плануємо аналізувати, використовуючи методику факторного аналізу. Ми обрали факторний аналіз, тому що глибинне інтерв’ю як метод передбачає отримання непередбачуваної кількості варіантів відповідей стосовно цікавого нам показника (індикатора), особливо на етапі нарації. Процедура інтерпретації потребує наявності доволі чітких, бажано кількісно виражених даних. Такі дані ми плануємо отримати в результаті факторного аналізу, тобто зведення всього розмаїття типових відповідей (однорідних за змістом та все ж відмінних за вербальним оформленням тверджень) до декількох показових.

Виділені фактори будуть проаналізовані, інтерпретовані й використані для підтвердження чи спростування гіпотез дослідження та формулювання висновків.

Опис схеми аналізу отриманих даних

Орієнтовна схема аналізу отриманих даних

1. Прослуховування записаних на диктофон інтерв’ю з метою попереднього з’ясування, наскільки змістовні відповіді отримані на дослідницькі запитання.

2. Активне слухання із зупинками для можливості фіксації та внесення в комп’ютер оригінальних тверджень (суджень) респондентів.

3. Тематичне групування тверджень(суджень) за критерієм відповідності тому або іншому дослідницькому запитанню.

4. Традиційний аналіз отриманої первинної соціологічної інформації.

5. Написання звіту за результатами дослідження.