2.1.4. Право власності Автономної Республіки Крим

Автономна Республіка Крим (АРК) як і держава Україна може набувати усього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних від­носин, котрі не суперечать її суті як соціально-публічного утворен­ня, що наділений владними та розпорядчими функціями, у тому числі бути учасником відносин власності.

Слід зазначити, що ЦК не згадує окремо "право власності Авто­номної Республіки Крим". З точки зору розрізнення форм влас­ності це, начебто, логічно, оскільки такої економічної форми не існує.

Проте його не можна вважати державною власністю, оскільки АРК не є державою. Разом з тим, майно, яке належить АРК, не можна вважати й таким, що перебуває у комунальній власності, оскільки АРК не є територіальною громадою.

Виходячи з того, що поділ на види права власності, головним чином, Грунтується на виокремленні його суб'єктів, а АРК є окремим учасником цивільних відносин (ст. 168 ЦК), є підстави стверджувати, що право власності АРК відокремлене як від права державної власності, так і від права власності територіальних громад, навіть тих, що входять до складу самої АРК. (У кожному разі питання змісту, обсягу та здійснення майнових прав АРК стосовно майна, що визнається власністю АРК, потребують спе­ціального вирішення, про що вже неодноразово йшлося у вітчиз­няній цивілістичній літературі⁴⁰).

Як і держана Україна, АРК здійснює через свої органи право власності на об'єкти, котрі належать їй, у тому числі набуває та передає їх, с учасником цивільних зобов'язань, пов'язаних з придбан­ням права власності, спадкує на підставі заповіту тощо.

Підстави набуття права власності АРК співпадають з підставами набуття права державної і комунальної власності, розглянутими раніше.

Крім того, спеціальними підставами набуття права власності АРК (тобто, такими, що стосуються права власності АРК як різновиду права публічної власності) є, зокрема, викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю органом влади АРК (ст.ст. 350, 351 ЦК)*.

2.2. Право приватної власності

У ст. 325 ЦК зазначається, що суб'єктами права приватної влас­ності є фізичні та юридичні особи, котрі можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, які відповідно до закону не можуть їм належати.

У разі, якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад в товариство, новостворена юридична особа стає власником такого майна, так само як і набутого на інших підста­вах. Зокрема, згідно зі ст. 115 ЦК господарське товариство є влас­ником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Отже, навіть якщо 100% акцій акціонерного товариства належить державі чи територіальній грома­ді, майно цього товариства є об'єктом його права приватної влас­ності. Державі чи територіальній громаді належать корпоративні прагза на участь в управлінні, на отримання дивідендів тощо. Це правило не поширюється на юридичних осіб, які створені за розпорядчим актом органу державної влади або місцевого самовря­дування, і за якими майно закріплюється на праві повного госпо­дарського відання чи оперативного управління. Це, зокрема, особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Респуб­ліки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 81 ЦК).

Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежується. Проте законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути в їхній власності.

Такі правила встановлені у ст. 178 ЦК про недопущення перебу­вання у цивільному обороті (і, відповідно, заборону належати на праві приватної власності) окремих об'єктів цивільного права, пе­релік яких має бути встановлений у законі (об'єкти, вилучені з цивільного обігу). Обмеження щодо переліку видів майна, що може належати на праві приватної власності фізичній або юридичній особі, містяться у постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна"; законодавством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, ідо не підлягають приватизації.

Положення про те, що склад, кількість та вартість майна не є обмеженими, не означає, що його кількість взагалі є нічим не об­меженою. Зокрема, склад майна і його вартість і кількість можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомірного обме­ження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, перешкоджання здійсненню діяльності, що не відповідає моральним засадам суспільства.