4. Стадії соціалізації за а.В.Петровським.

Петровськийй А.В. розглядає розвиток особистості як процес інтеграції в різних соціальних структурах. Становлення особистості залежить від особливостей взаємостосунків дитини з членами референтної групи, оскільки саме референтна група порівняно з усіма іншими найбільш значима для неї. Дитина приймає саме її моральні норми і цінності та форми поведінки.

На кожному віковому етапі дитина включається в нову соціальну групу, яка стає для неї референтною. Спочатку це сім’я. потім група дитячого садочка, шкільний клас та неформальні об’єднання. Для кожної з цих груп характерна своя діяльність (набір діяльностей) і особливий стиль спілкування. Якраз діяльнісно-опосередковані взаємини дитини з групою впливають на формування її особистості. У зв’язку з цим А.В.Петровський виділяє такі фази соціалізації:

Фаза адаптації. Коли дитина входить в нову соціальну групу, вона в першу чергу пристосовується до неї – засвоює діючі норми. Оволодіває формами та засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. Йому потрібно стати такими, як інші. Ця фаза передбачає втрату дитиною своїх індивідуальних рис. Кожна фаза розвитку особистості має свої специфічні труднощі. Якщо дитині не вдається подолати труднощі адаптації, то у неї можуть з’явитися такі особистісні якості як конформність. Безініціативність, невпевненість в собі.

Фаза індивідуалізації. Поява даної фази обумовлена зростаючими суперечностями між досягнутим результатом адаптації та потребою в максимальному прояві своїх індивідуальних особливостей. Дитина починає шукати свої способи вираження індивідуальності в групі. Якщо дитина невзмозі подолати труднощі цієї фази, коли група відкидає деякі індивідуальні риси дитини, то це може привести до розвитку негативізму, агресивності, підозрілості, неадекватно завищеної самооцінки.

Фаза інтеграції. Сутність її в тому, що дитина зберігає лише ті індивідуальні риси, які відповідають потребам групового розвитку і власній потребі зробити значущий вклад в життя групи. Група в результаті цього збагачується новими цінностями, змінює деякі норми, сприймаючи важливі для її розвитку риси особистості. Якщо ж особистість проявляє категоричність стосовно вираження своєї індивідуальності, то група може її виштовхнути або ж ізолювати.

Успішна інтеграція дитини в групу високого рівня розвитку (за А.В.Петровським це колектив) сприяє формуванню колективізму як властивості особистості. Якщо ж дитина успішно інтегрується в антисоціальну групу, то у неї можуть розвинутись асоціальні риси.

Петровський А.В. виділяє своєрідні вікові епохи, для яких характерним є домінування того чи іншого процесу в процесі входження в групу:

Епоха дитинства(до кінця молодшого шкільного віку): адаптація переважає індивідуалізацію.

В епоху підлітковості: індивідуалізація переважає адаптацію.

В епоху юності: інтеграція переважає індивідуалізацію.

6.Періодизація е.Еріксона.

Періодизація. Запропонована Е.еріксоном , на відміну від розглянутих вище, охоплює все життя людини. Крім того, вона розглядає як позитивні (нормальні), так і негативні (аномальні) лінії розвитку.

Е.Еріксон вважав себе послідовником З.Фрейда, однак його розуміння процесу розвитку особистості, зокрема рушійних сил, кардинально відрізняється від розуміння цього розвитку вчителя. Єдине, що він використовує – це назви стадій, запропоновані З.Фрейдом.

Вчений вважав, що розвиток особистості відбувається на основі епігенетичного закону: дозріваючи, дитина закономірно проходить ряд послідовних стадій. На кожній стадії вона набуває нової якості (особистісне новоутворення), яке фіксується в структурі особистості і зберігається в подальші періоди життя. Ці новоутворення є своєрідною базою, підґрунтям для подальшого розвитку та набуття інших особистісних новоутворень.

Вчений вважав, що розвиток особистості визначається тими вимогами, задачами, які суспільство пред’являє перед нею (очікує від неї) в певному віковому періоді, які цінності та ідеали пропонує. Необхідність розв’язання цих задач ставить дитину (дорослого) в ситуацію кризи («поворотний пункт в розвитку особистості»). Від того, як розв’яже людина кризу. Буде залежати, якою лінією розвитку вона буде рухатись далі – нормальною чи аномальною.

В кожній особистісній якості, яка з’являється в певний віковий період, міститься глибинне ставлення до світу і до самого себе (це суто психоаналітичне розуміння проблеми). Це ставлення може бути позитивним. Пов’язаним з прогресивним розвитком особистості, або ж негативним, що викликатиме негативні зрушення в особистості, регресивний розвиток.

Якщо вибір в підсумку проходження кризи зроблено на користь позитивного ставлення до світу та себе, то негативний полюс (негативні особистісні утворення. Пов’язані з його існуванням. Наприклад, деяка недовіра до себе. сумніви) продовжує існувати в прихованому вигляді. Цей полюс має шанс проявитися, якщо людина зустрінеться з серйозними життєвими невдачами.

Послідовність стадій, характерних для вікових стадій психосоціальних криз та особистісних новоутворень, що вбудовуються в структуру особистості у випадку її просування по нормальній чи аномальній лініях розвитку представлено в таблиці 1.

Таблиця 1.