3. Стабільні та критичні періоди психічного розвитку.

Проаналізувавши основні закономірності психічного розвитку, Л.С.Вигостький вдався до аналізу динаміки переходу від одного віку до іншого. Він виділив стабільні та критичні періоди.

Для стабільного періоду характерний плавний хід процесу розвитку, без різких змін в особистості дитини. Ті незначні зміни, які відбулися протягом значного періоду часу, зазвичай непомітні для оточуючих, однак вони накопичуються і в кінці вікового періоду приводять до якісного стрибка в процесі розвитку: з’являються вікові новоутворення. Тільки порівнявши початок і кінець стабільного періоду, можна побачити той шлях, який пройшла дитина в своєму розвитку.

Крім стабільних періодів, існують кризові. В психології немає однозначної точки зору з приводу місця та ролі криз в психічному розвитку. Існують думки, що криза є негативним, ненормальним, «болючим» явищем, що розвиток повинен проходити гармонійно. Інші позиції визнають, що кризи – це закономірне явище. Такої позиції дотримувався і Л.С.Виготський. Він розглядав чергування стабільних на критичних періодів як закономірність психічного розвитку.

Сьогодні часто використовують вислів «перехідний період», а власне негативні кризові явища пояснюють особливостями виховання та умовами життя.

Криза (перехідний період) починається і завершується непомітно, її межі нечіткі та розмиті, загострення посилюється всередині періоду. Згідно Л.С.Виготського чергування кризових та стабільних періодів відбувається наступним чином (це і є періодизація психічного розвитку, запропонована вченим):

Криза новонародженості (до 2 місяців).
Стабільний період (до року).
Криза 1-го року життя (пов’язана зі становленням прямоходіння).
Стабільний період (1 – 3 р.р.)
Криза 3-го року життя (пов’язана з розвитком самосвідомості емансипацією).
Стабільний період (3 – 6(7) років).
Криза 6 (7) років (пов’язана зі вступом до школи та оволодінням новою соціальною роллю – учня).
Стабільний період (7 – 11 років).
Криза підліткового віку (пов’язана зі становленням якісно нового рівня самосвідомості. Домаганнями на дорослість).
Стабільний період (14 – 17 років).
Криза 17 років (пов’язана з професійним та особистісним самовизначенням).

4. Вікова періодизація д.Б.Ельконіна: співвідношення розвитку операційно-дійової та потребово-мотиваційної сфер в психіці індивіда.

Д.Б.Ельконін розглядає дитину як цілісну особистість, що активно пізнає оточуючу дійсність – світ предметів та людських стосунків, включаючись при цьому в дві системи взаємостосунків: “дитина – предмет” та “дитина – дорослий”. Оскільки за предметами закріплені певні, визначені в суспільстві, способи їх використання, а дорослий володіє не тільки конкретними індивідуальними якостями, але й є носієм різних видів суспільної діяльності з притаманним їм специфічними завданнями та мотивами, нормами взаємостосунків, то це означає що дитина розвивається в рамках систем “дитина – суспільний предмет”, “дитина – суспільний дорослий”.

В системі «дитина – суспільний предмет» дитина засвоює історично складені способи використання предметів, що сприяє її становленню як члена суспільства та розвитку операційно-технічних можливостей дитини (інтелектуально-пізнавальної сфери).

В системі «дитина – суспільний дорослий» дитина засвоює задачі, мотиви і норми взаємостосунків, що існують у світі дорослих, в результаті чого розвиваються її особистісні якості та властивості (мотиваційно-потребова сфера). Цими системами дитина оволодіває в різних видах діяльності.

Ці дві лінії утворюють єдиний процес розвитку особистості (див. рис. 1), але на кожному віковому етапі одна сфера випереджає в розвитку іншу (закон періодичності психічного розвитку).