Результати дослідження.

Аналізуючи результати мого дослідження, я зробив слідуючі висновки:

   Певні відмінності спостерігаються у відповідях батьків і матерів на питання: “які проблеми обговорюють вони з дитиною”. Так, матері вважають що вони “часто” обговорюють з дитиною проблему вибору професії (72 %), навчання (91 %) і питання побудови взаємин з іншими людьми (74 %). Відповіді батьків містили менше 50 %.    Розподіл у відповідях хлопців і дівчат трохи відрізнявся від відповідей матерів. Проте, діти вважають що з матерями “часто” обговорюють питання сімейного бюджету в 60 %, а з батьками в 43 %, матері так вважають в 30 %, а батьки - 22 % випадках.    Матері і діти діляться один з одним таємницями і секретами “іноді” (67 % і 52 %). Батьки (53 %) і діти (54 %) “ніколи” не діляться один з одним таємницями і секретами, також вони оцінюють і відношення іншого до себе.    Особистими переживаннями з матерями “часто” діляться 35 % дітей. Думка матерів з даного питання відрізняється від думки дітей. Матері (50 %) вважають, що діти діляться з ними особистими переживаннями.

Також виявилось, що як діти так і батьки ‘‘іноді’’ звертаються за порадою один до одного.

Певні відмінності спостерігались у відповідях на питання : ‘‘чи вміють батьки(діти) ставити себе на позицію один одного’’.Так, матері відповіли “так”(75%),батьки – 30% випадках, а більшість дітей відповіло “що батьки вміють,але не ставлять себе на позиції один одного”(56%).

Висновок

Батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда. Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться до їхньої простої сукупності.

Причину конфліктності у родинах викликає вікова різниця між батьками і дітьми, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина непорозумінь лежить у площині цінностей, стандартів поведінки, адже діти сьогодення ростуть в умовах, відмінних від тих, в яких їхні батьки. Нерідко батьки трактують своє ставлення до дітей так, ніби існує якийсь договір між ними і їхньою дитиною.

На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики схильності членів сім’ї до конфліктних ситуацій, було досліджено взаємовплив різноманітних чинників на створення, провокування конфлікту та поведінки у конфліктному середовищі, вивчені показники батьківського ставлення до дітей.

Батьківське ставлення розглядається як система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків.

Таким чином, дитина у родинні, в основному, перебирає той стиль вирішення конфліктної ситуації, що властивий їхнім батькам (що ще раз підтверджує думку про те, що діти імітують поведінку батьків у ранньому дитинстві а коли дорослішають, то починають привласнювати її собі, копіюючи. Можна з впевненістю визнати той факт, що батьки у більшості випадків, застосовують демократичний стиль виховання і не обмежують свою дитину в ініціативності, завжди готові, за необхідності, допомогти, підтримати. Прагнуть, щоб їх діти були слухняними, любили і поважали їх, проте не усвідомлюють, що гіперопіка несе за собою зворотній процес. Саме це і призводить до появи основних причин, які викликають появу конфлікту на особистісному рівні.

Отже, підводячи підсумок проведеному дослідженню, можна констатувати, що з усіх тридцяти досліджуваних сімей жодна не має явно вираженої схильності до важкого вирішення конфліктних ситуацій. Адже навіть, якщо один з членів сім’ї і проявляє стиль конкуренції, то інший член сім’ї своїм стилем, будь то уникання, співробітництво, пристосування, або ж компроміс, ніби нівелює його.