Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекція 10.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.08.2019
Размер:
1.32 Mб
Скачать

4 Модуль

Модуль – це величина, що приймається за основу розрахунку розмірів будь-якого предмета, а також їх деталей та елементів, які завжди кратні відносно вибраного модуля.

Модульні розміри виробу повинні забезпечувати взаємозамінність уніфікованих елементів і відповідати антропометричним вимогам ГОСТу «Предпочтительные числа», прийнятого для всіх галузей промисловоті. Модуль широко застосовується в дизайні.

Важливе значення в пошуках спів розмірності предметного середовища до людини є «Модулор» французького архітектора Де Корбюзье, що привів пропорції людського тіла до «золотого перетину»

«Модулор» Де Корбюзье

В даній системі пов’язуються будівельні розміри будівлі з розмірами людської фігури та її частин і таким чином встановлюється співрозмірність величини будівлі, його частин, деталей та обладнання людині. Поставлена проблема впорядкування предметного середовища за допомогою гармонійних рядів чисел набуває сьогодні особливої актуальності, оскільки в діючих системах стандартів не піднімається питання спів розмірності та гармонійності предметів.

5 Симетрія

Симетричними є тотожні елементи фігури, однаково розміщені відносно будь-якої точки, осі або площини, що називаються центром, віссю або площиною симетрії. При повороті фігури навколо центра, осі або площини, симетричні елементи повністю заміщують один одного. Існує кілька видів симетрії: дзеркальна, осьова та гвинтова. Найпростіша з них – дзеркальна симетрія, вона утворюється при однаковому розміщенні елементів відносно головної осі, що проходить по центру горизонтальної та вертикальної композиційної площини (наприклад, квадрат з перехрещенням всередині). Осьова симетрія типова для об’ємної фігури, що має центральну, як правило, вертикальну вісь симетрії та рівномірне розміщення елементів навколо цієї осі (характерна симетрично-осьова форма – циліндр). Гвинтова симетрія характерна для об’ємної форми, що має ту ж центральну вісь та нерівномірний розвиток елементів в повздовжньому напрямку, їх скорочення та зміщення відносно цієї осі (наприклад форма, яка схожа на форму раковини). Особливий різновид симетричної композиції – орнамент.

Симетрія – один з важливих засобів досягнення єдності та художнього вираження композиції в архітектурі та художньому проектуванні. Однак разом з симетрією широко застосовується й асиметрія, тобто поєднання та розміщення елементів, при якому вісь чи площина симетрії відсутні. В такій композиції для досягнення єдності форми дуже важлива зорова рівновага всіх її частин по масі, фактурі, кольору.

В складній композиції симетричні групи елементів можуть поєднуватися з асиметричними. Асиметрична композиція застосовується зазвичай для підкреслення динамічності образу виробу або споруди. В асиметричних композиціях рівновага досягається шляхом наближення більш легких форм до краю картинної площини.

6 Види композиції

Залежно від особливостей будови форми існують три основні види композиції: фронтальна, об’ємна та глибинно-просторова. Часто всі ці композиції поєднуються в одній. В таких випадках фронтальна та об’ємна композиції входять до складу просторової. Але й сама об’ємна композиція часто складається з ряду замкнутих фронтальних поверхонь і в той же час завжди є невід’ємною частиною просторового середовища та взаємодіє з ним.

Ознаками фронтальної композиції є розподіл елементів форми відносно спостерігача в двох напрямках: вертикальному та горизонтальному. Фронтальність композиції зберігається при русі спостерігача в напрямі до поверхні або вздовж неї. Прикладом фронтальної композиції є фасади будівель. При побудові фронтальної композиції треба враховувати умови, від яких залежить саме збереження її фронтальності. Перша умова – визначення співвідношень між вертикальними та горизонтальними розмірами. Якщо висота форми значно більша за ширину, то форма набуває лінійного характеру. По-друге, фронтальність залежить від силуета форми. Для фронтальної поверхні найбільш типовим є прямокутний силует, інші випадки є нетиповими. Фронтальність поверхні залежить від характеру її поділу. Найбільш типовими є вертикальні та горизонтальні поділи. Криволінійні поділи візуально спотворюють плоску поверхню, яка починає здаватися нерівною, деформованою. Такий же ефект виникає при великій кількості вертикальних та горизонтальних поділів з динамічним ритмом, через що поверхня може виглядати циліндричною.

Залежність фронтальної композиції від характеру поділу

Фронтальність композиції порушується, коли відбувається рух погляду в глибину. Фронтальність залежить від кольору та фактурного рішення форми на нюансах. Вираження фронтальної композиції залежить і від характеру елементів по глибині. Найбільш типове їх розміщення – в одній площині перетворенням незначного рельєфу. Форма зберігає фронтальний характер, незважаючи на нерівність поверхні. При побудові фронтальної композиції треба й розміщення та співвідношення її елементів по вертикалі та горизонталі. Фронтальна поверхня може розподіділятися лінійною формою або грацією елементів, що відрізняються двома або кількома характеристиками. В першому випадку подільним елементом може бути виступаючий або заглиблений рельєф, точніше його грані.

Обємна композиція представляє собою форму, яка розвинута за трьома просторовими координатами, та має відносно замкнуту поверхню і сприймається з усіх сторін. Об’ємними є форми, в яких:

  1. Всі три виміри відносно рівноцінні;

  2. Домінує висота;

  3. Ширина та глибина домінують над висотою.

Вираженість та ясність сприйняття об’ємних композицій залежать від наступних умов: від виду поверхні, що утворює форму; від положення та повороту форми відносно спостерігача. Вираженість об’ємної форми залежить від висоти горизонту.

В процесі сприйняття форми при низькому горизонті виникає враження її монументальності. З наближенням спостерігача до форми збільшується перспективне скорочення її граней. Оптимальне положення спостерігача відносно форми обумовлене нормальним кутом зору, коли в поле зору попадають всі деталі та частини форми. При великому наближенні до форми її огляд вцілому ускладнюється, створюються такі ракурси, що предмет сприймається деформованим. На сприйняття об’ємності форми впливає характер поділу її поверхні та маси. Складність та характер об’ємної композиції залежить від числа її елементів.

В композиції з кількома обумовленими об’ємами можливі два види підпорядкування – домінантне та бездомінантне. В першому випадку група малих об’ємів підпорядковується одному головному, більшому; в другому – всі відносно рівнозначні за масою.

В більшості випадків для цільності об’ємної композиції, істотне значення має знаходження композиційного центру, якому підпорядковуються інші елементи форми. Таким центром може бути одна з поверхонь предмета, окрема об’ємна частина композиції або обумовлена форма. Композиційний центр повинен бути зорієнтований на головні точки зору.

Як і в фронтальній композиції, для цілісності асиметричної об’ємної композиції необхідна зорова рівновага всіх елементів. Об’ємна композиція, в тому числі й комплексів предметів, завжди взаємодіють з оточуючим простором. Середовище може збільшувати чи зменшувати вираженість однієї й тієї ж композиції.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів (поверхонь та об’ємів)і простору, інтервалів між ними. Ступінь глибинності змінюється при різному положенні домінуючої в даному просторі форми. Відчуття глибинності підсилюється, коли в композицію включити елементи, що розділяють простір на ряд послідовних планів. Цей прийом часто використовують в композиції театральних декорацій наприклад, за допомогою куліс та ширм.

Для вираження глибини недостатньо наявності меж простору. Необхідно вводити розподільні проміжкової форми, що сприяє відчуттю глибини.

Для вираження глибини простору використовують і так званий метод перерізу, що ґрунтується на тому, що форма, направлена своїм більшим виміром в глибину даного простору, викликає візуальний рух в глибину. Метод перспективи – один з найбільш активних методів передачі глибини простору за допомогою лінійної та повітряної перспективи. Форми, розміщені ближче, сприймаються як більші за розмірами, ніж ті ж форми, які розміщені далі від спостерігача. Вони виглядають чіткіше та рельєфно. Глибинно-просторова композиція може мати вісь або осі симетрії та будується на поєднанні як симетричних, так і несиметричних просторових структур.