- •Питання до мк-1 з дисципліни "Історія української культури"
- •1. Релігія слов’янських племен
- •2. Трипільська культура
- •4. Причины христианицазии:
- •5. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.
- •6. Писемність Київської Русі
- •7. Розвиток освіти на Русі
- •8. Найвизначніші пам'ятки Київської Русі
- •9. Літописання. "Повість минулих літ"
- •Розвиток літератури доби Давньоруської держави
- •Внесок Русі в розвиток вітчизняної та світової культури
- •Архітектура і мистецтво Київської Русі
- •Культурологічна діяльність Івана Мазепи
- •Братства: мета створення та діяльність
- •15. Полемічна література
- •16. Внесок у національну культуру к.К.Острозького (1526-1608)
- •17. Берестейська унія 1596 р. Та її наслідки для української культури
- •18. Петро Могила
- •Видавнича діяльність
- •Дипломатична діяльність
- •Просвітницька діяльність
- •На посаді митрополита
- •Києво-Могилянська академія (з 1701 р.) та її внесок у вітчизняну культуру
- •20. Феофан Прокопович (1677-81 – 1736)
Питання до мк-1 з дисципліни "Історія української культури"
Релігія слов’янських племен
Трипільська культура
Кіммерійсько-скіфо-сарматський культурний симбіоз
Причини прийняття христианства Володимиром Великим
Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі
Писемність Київської Русі
Розвиток освіти на Русі
Найвизначніші пам'ятки Київської Русі
Літописання. "Повість минулих літ"
Розвиток літератури доби Давньоруської держави
Внесок Русі в розвиток вітчизняної та світової культури
Архітектура і мистецтво Київської Русі
Культурологічна діяльність Івана Мазепи
Братства: мета створення та діяльність
Полемічна література
Внесок у національну культуру К.К.Острозького (1526-1608)
Берестейська унія 1596 р. та її наслідки для української культури
Петро Могила (1596-1647) та його культурна спадщина
Києво-Могилянська академія (з 1701 р.) та її внесок у вітчизняну культуру
Феофан Прокопович (1677-81 – 1736)
1. Релігія слов’янських племен
Пантеон давньослов'янських богів становив вищий рівень релігійно-міфологічної системи поганства. Його характеризував досить узагальнений тип функцій (магічно-правнича, військова, господарсько-природна) головних богів. У цілому, структура компетентних діянь, яких чекали від божеств, достатньою мірою сприяла реалізації релігійно-міфологічних уявлень давніх слов'ян.
Язичництво заохочувало людину до спілкування у сфері сакрального. Богів при цьому наділяли нездоланною силою, безмежною владою, неперевершеними можливостями й розглядали як найвищу сакральну цінність. Від їхнього ставлення залежав добробут людини, яка у відповідних ситуаціях мала звертатися до богів по допомогу.
Відомості про поганських богів досить суперечливі і малоймовірні: здебільшого це певні середньовічні тексти, усна народна творчість (казки, пісні, прислів'я) та археологічні знахідки.
Пантеон богів у поганстві був досить численний. Одне з перших місць у ньому посідав Перун — "творець грому та блискавки, єдиний володар усього ", якого слов'янські племена сприймали здебільшого не просто як "першого ", а як "Бога " взагалі. Бога неба та світла називали Сварог. Вважалося, що Сварог — це батько сонця та вогню, і вже від нього походять усі інші боги — Сварожичі. Богом сонця та вогню вважався також Дажбог (Хоре). Чим вони відрізнялися один від одного сьогодні встановити важко. Стрибога одні племена шанували як бога вітру, в інших він відповідав за розподіл багатств.
Одним із найшановніших у давніх слов'ян був бог Велес (Волос) — "скотній бог ". У багатьох племен Велес — бог багатства й добробуту, торгівлі, заступник купців. Він не тільки охороняв череди худоби на землі, а й випасав небесні стада (хмари). Ідола Перуна завжди ставили на горі, а Волоса — в низовині,
Серед поганських богів одним з найповажніших був Святовит (Свентовит) — бог неба та світла, якого також ототожнювали з сонцем. Святовит виконував дві функції: військову та магічно-правничу. Головні атрибути ідола Святовита — меч, спис, прапор тощо. У західних слов'ян він мав чотири голови на чотирьох шиях, які дивилися вперед, назад, ліворуч і праворуч. До святилищ Святовита приносили різноманітні дари.
Деякі слов'янські племена вважали, що всі нещастя походять від Чорнобога. Серед жінок був надзвичайно поширеним культ Мокоші, з яким пов'язувалися численні заборони, що стосувалися виховання дітей, взаємин між подружжям, прання та ін.
До богів, яких шанували практично всі слов'янські племена, належали Перун і Велес. Відомості про них є у всіх частинах слов'янського світу. За міфологією, вони доповнювали один одного. Інші популярні боги — Ярило, Лад, Диво, Дідо, Доля, Купайло, Лель, Полель, Переплут, Похвиста, Тур, Троян, Рад та ін.
У південних слов'ян верховне почесне божество ймовірно мало ім’я Бог. Про це свідчить той факт, що сонце — сина Бога — тут називали Божичем. У сербів, хорватів, словенців день Різдва Христового (25 грудня), астрономічне збігається з початком збільшення сонячного дня і називається Божич, у болгар — Божик.
У пам'ятках болгарської писемності трапляється ім'я верховного небожителя — Дій, котрий, як і римський Юпітер, був богом дня та світла. Дій згадується поряд з іншими слов'янськими богами — Перуном, Хорсом, Трояном.
У лужицьких сербів верховне божество носило ім'я Прабог, а другорядних вони називали Прибогами. У інших племен цього регіону бог сонця мав ім'я Ясонь (Несень) — ясний, білий бог, Білобог.
Поморські слов'яни Балтики головним богом вважали Триглава. Його зображували триголовим вершником на коні. Такий ідол із золота й срібла стояв на пагорбах поблизу Щецина. Культ Триглава поширювався аж до Волині.
Серед інших язичницьких богів прибалтійських слов'ян виділявся Яровит — бог війни та родючості. Його головний атрибут — золотий шолом — під час воєнних дій виносили перед військом, а прапори розставляли вздовж периметра поселень під час свят. На островах Балтійського узбережжя особливо шанували бога війни Руєвита, якого зображували з сімома мечами на поясі та восьмим у руці.
Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь — Ладу, Весну, Морану, Діву, Сиву (Жилу), Припечалу, Подагу, Мокош та ін. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною.
Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева.
Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.
Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізованої і досить розгалуженої.
Християнізація слов'ян, що тривала протягом VII—ХІІІ ст., сприяла руйнації поганства й ліквідації культу богів як представників вищого рівня релігійно-міфологічної ієрархії. Християнізація в усіх слов'янських землях розпочиналася зі знищення ідолів. Згодом язичницьких богів або зовсім забували, або різко обмежували сферу їхнього функціонування. В одних випадках відбувалися "деномізація" та перейменування, під час яких багато рис, що належали "язичницьким" богам, зберігалися (тільки їхні імена замінювали на християнські). В інших випадках богів "понижували в ранзі", що призводило до різкого звуження сфери впливу культу. Інколи поганських богів ототожнювали з "нечистою силою".
Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася катастрофою — вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.