70. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу та її суперечності.

Основною категорією капіталістичної системи є капітал. В буденному житті капіталом називають гроші. Але це не зовсім так. Гроші самі по собі не є капіталом.

Історичними передумовами виникнення капіталу, були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. На певному історичному етапі, в міру розвитку продуктивних сил, просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші якийсь інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже, формула простого товарного обігу Т - Г - Т (продаж заради купівлі) замінюється принципово іншою форму­лою: Г - Т - Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г, тобто в Г+*Г, де Г означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г - Т - Г.

Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (*Г), на­зивається додатковою вартістю. Додаткова вартість - це надли­шок над первісне авансованою сумою грошей (Г- - Г = *Г). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетво­рилася в капітал. Отже, капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це самозростаюча вартість. Позначається додаткова вартість латинською літерою "m".

Формула Г - Т - Г' отримала назву загальної формули, капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання до­даткової вартості, тобто перетворення її в капітал, називається капіталістом, (підприємцем).

Отже, гроші стають капіталом, лише тоді, коли вони прино­сять додаткову вартість. Перші економісти епохи капіта­лізму (меркантилісти) доводили, що приріст грошей виникає з самого товарного обігу (торгівлі). При купівлі й продажу товарів змінюється не вартість, а лише форма вартості - товарна форма перетворюється в грошову, а грошова - в товарну. Нового нічого в цих процесах не виникає. Йде лише реалізація вартості, яка створена працею, затраченою поза межами сфери обігу - у сфері виробництва.

Це пояснює джерело додаткової вартості й відхилення цін від вартості в процесі обміну. Таким чином : додаткова вартість не виникає ні тоді, коли обмінюються еквіваленти, ні тоді, коли обмінюються нееквіваленти. Обіг не створює ніякої вартості. А це означає, що джерело самозростання вартості треба шукати в тій сфері, де створюються вартості, тобто в сфері виробництва.

71. Капітал і праця. Наймана праця.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні моменти.

Один з них передбачає те, що виробник мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонуван­ня засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Найману працю виконують за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів ви­робництва; результати виробництва не належать безпосередньому виробникові. Однак, попри це наймана праця залишається працею, що за умов товарного виробництва зберігає притаманні праці това­ровиробника ознаки: вона утворює завдяки своєму подвійному ха­рактеру споживну вартість і вартість товару. Отже, підприємець наймає працівників саме тому, що їхня праця може створювати вартість, на відміну від засобів виробництва, які, не створюючи вар­тості, лише переносять власну вартість на продукт.

Власник засобів виробництва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, але це не так, оскільки працю як таку купити неможливо. Праця — це процес, в якому створюються ма­теріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів виробництва, — це специфічна риса людської особистості, її здат­ність до праці. Її й називають робочою силою.

Робоча сила є сукупністю фізичних і духовних здібностей, які людина використовує в процесі виробництва.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар — робочу силу — на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Спо­живання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому вартість, створювана робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Робітник отри­мує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достат­ня для відтворення працівник як такого. Цей надлишок над вар­тістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю.

Постійний капітал впливає на створення вартості завдяки підви­щенню ефективності живої праці: чим досконаліші засоби вироб­ництва, тим більшу вартість може створити робоча сила за певний проміжок часу, тим більшою може бути величина додаткової вар­тості. Використання досконаліших засобів виробництва потребує й вищого рівня кваліфікації робітника.