4. Андеррайтинг та його завдання

Після отримання заяви від страхувальника про прийняття ризику на страхування, страховик повинен вирішити чи приймати даний ризик, чи відмовити у прийнятті. Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом. Андеррайтинг спрямований на вирішення чотирьох основних завдань:

1. Оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об’єкта страхування та ступеню ризику і розміру максимально можливого збитку.

2. На основі оцінки вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви

3. У разі згоди щодо страхування даного об’єкта - визначення строків страхування, розмірів страхового забезпечення, обсягу страхової відповідальності

4. Обчислення розміру страхової премії за договором страхування з врахуванням істотних характеристик даного об’єкта

5. Визначення частки участі перестраховика в прийнятті ризику на перестрахування

За окремими видами страхування андерайтинг проводиться достатньо умовно або взагалі не проводиться. Мова йде про стандартизовані види страхових послуг, за якими страховику добре відомі об’єкти страхування і маються значні обсяги статистичної інформації про можливі страхові випадки. Так, в розвинених країнах дуже велика кількість договорів страхування автотранспорту укладається по телефону, навіть без попереднього огляду автомобілів. На те, проводити чи не проводити андеррайтинг може вплинути і те як давно певний страхувальник є клієнтом компанії і скільки разів він отримував відшкодування. Якщо об’єкт страхування не є новим для страховика і є достатньо розповсюдженим, а ризики за таким об’єктом є достатньо відомими, то андеррайтинг може проводитися фахівцем страховика, який займається аквізицією.

Але, якщо мова йде про специфічні страхові об’єкти (космічні об’єкти, морські та річні транспортні засоби, ядерні об’єкти, об’єкти високотехнологічного обладнання, об’єкти екологічного ризику, великі будівельно-монтажні конструкції, об’єктів, антикварних об’єктів тощо), то андеррайтинг є обов’язковим. При цьому як правило, для проведення андеррайтингу залучають фахівців вузького профіля (спеціалістів з відповідних технологій). До роботи по проведенню андеррайтингу залучаються і представники страховика, які займаються перестрахуванням. Важливо визначити, яку частку ризику компанія може прийняти на власне утримання, а яку повинна передати до перестрахування.

Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об’єкт, або підписанням договору (видачею страхового полісу).

В західних країнах андеррайтинг часто є незалежною професією, але в Україні через об’єктивні причини такий інститут не поширений. Тому андеррайтинг здебільшого проводиться фахівцями страхових компаній з залученням у випадку необхідності фахівців з інших галузей.

4. Страховий поліс і правила страхування

Купівля – продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком). Існують види страхування в яких поліс і договір представляють собою один і той самий документ (наприклад, страхування від нещасних випадків). Існують види страхування де страховим полісом виступає інший документ (наприклад, при страхуванні від нещасних випадків на транспорті, страховим полісом часто виступає квиток на проїзд, в якому вказано адресу і телефон компанії, яка проводила страхування, при страхуванні туристів страховим полісом може виступати документ на проживання на туристичній базі і в готелі). Існують більш складні види страхування, в яких окремо укладається договір страхування, окремо додатки до договору, в яких деталізуються окремі умови і окремо видається страховий поліс (наприклад, для повідомлення третьої зацікавленої сторони).

Правила страхування представляють собою деталізовані умови конкретного виду страхування. Вимоги до правил страхування регламентуються статтею 17 Закону України “Про страхування”. Згідно з цією статтею Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Якщо Правила страхування викликають у контролюючих органів сумнів щодо доцільності впровадження такого виду страхування або відповідності його діючим нормам законодавства, або можливості компанії нести відповідальність перед страхувальниками, це може бути підставою для невидачі ліцензії на проведення страхування.

Правила страхування повинні містити: перелік об'єктів страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Органи нагляду за страхуванням мають право регулювати страхові тарифи в добровільному страхуванні зважаючи на податкові зловживання “псевдокомпаній”. Так, останніми змінами до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено встановлення “звичайного страхового тарифу”, тарифу, що не перевищує економічно обґрунтовані норми.