Рішення №3

Справа №22-857

Рішення іменем україни

6 червня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого судді : Смирнової Т.В.

суддів : Ільченко О.Ю., Данильченко Л.О.

з участю секретаря судового засідання : Пархоменко А.П.

осіб, які приймають участь у справі : позивачів, представника позивачів та представника КП "Шостинське МБТІ "

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Шосткинського міськвиконкому, КП " Шосткинське МБТІ ", треті особи: Шосткинське міське управління земельних ресурсів, Шосткинська міська державна нотаріальна контора про визнання недійсними рішень Шосткинського міськвиконкому, договорів дарування, акта права власності на землю, свідоцтв про право на спадщину за законом і про право власності,

Встановив:

03.11.2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з зазначеними вимогами, які обґрунтовували тим, що згідно рішення Шосткинського міськрайонного суду від 19.01.1998 року вони та їх брат ОСОБА_5 мають право власності по 1/3 частини будинковолодіння НОМЕР_1, що розташоване АДРЕСА_1. Розподіл будинковолодіння не був проведений і в ньому постійно проживали ОСОБА_4, її син ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7.

В червні 1998 року, ОСОБА_6, без його, позивача, згоди звернувся в Шосткинський міськвиконком з завою про надання дозволу на будівництво жилого будинку, гаража та погріба за адресою АДРЕСА_1.

25.06.1998 року рішенням НОМЕР_2 міськвиконком дав таку згоду, а рішенням НОМЕР_10 затвердив акт приймання індивідуального будинку по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_6.

Фактично ж ОСОБА_6 ніякого будинку не будував, а комісія прийняла в експлуатацію приміщення " врем’янки " з гаражем і погрібом, які він, ОСОБА_3 побудував в 70-роках.

ОСОБА_6, скориставшись довіреністю від 12.02.1999 року, яку він видав на його ім’я з тим, щоб він переоформив свою частину домоволодіння на ОСОБА_4, проте ОСОБА_6 оформив 27.01.2000 року договір дарування 1/3 частини на ім’я своєї дружини ОСОБА_7 Він не уповноважував ОСОБА_6 на укладення такої угоди, тому просив визнати недійсним зазначений договір дарування, а також рішення Шосткинського міськрайонного суду від 25.06.1998 року за НОМЕР_2і від 22.07.1998 року за НОМЕР_1182 і свідоцтво про право власності від 30.09.1998 року, що було видано ОСОБА_6.

В процесі розгляду справи позивачі доповнили позовні вимоги, і крім зазначеного просили визнати надійсними рішення міськвиконкому НОМЕР_3 в частині виділу ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0844 га, рішення міськвиконкому НОМЕР_3 про вилучення земельної ділянки та передачі її у власність ОСОБА_6, акт на право власності земельною ділянкою видане управлінням земельних ресурсів 12.10.2004 року на ім"я ОСОБА_1, свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтво про право власності, виданих 13.07.2004 року на ім’я ОСОБА_1, договори дарування майна та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.10.2004 та 21.10.2004 року ( а.с.53, 155).

Крім того просили визнати назаконними рішення міськвиконкому НОМЕР_4 в частині надання у спільну власність ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0, 0845 га розташованої при будинковолодінні НОМЕР_1 АДРЕСА_1, рішення НОМЕР_5 в частині визначення площі земельних ділянок ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та акти узгодження і закріплення меж в натурі від 02.07.2001 року, державні акти на право приватної власності на землю НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9 та договір дарування земельної ділянки укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21.10.2004 року ( а.с.252).

Рішенням суду позов було задоволено. Визнано недійсними рішення Шосткинського міськвиконкому НОМЕР_2, НОМЕР_10, свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 виданого ОСОБА_6 на підставі рішення міськвиконкому за НОМЕР_10.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1 , укладеного 27.01.2000 року ОСОБА_6 від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7( ОСОБА_1) та рішення міськвиконкому НОМЕР_3 про вилучення земельної ділянки площею 0, 0844 га і надання її у приватну власність ОСОБА_6.

Визнано недійсним рішення міськвиконкому НОМЕР_5 в частині визначення площі земельних ділянок наданих ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та рішення міської ради НОМЕР_4 про надання їм у приватну спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0, 0845 га та про видачу державних актів про погодження та закріплення зовнішніх меж земельної ділянки за липень 2001 року; державні акти про право приватної власності на землю НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8 і НОМЕР_9 від 13 серпня 2001 року.

Визнано недійсним державний акт НОМЕР_11про право власності на земельну ділянку площею 0,0878 га виданий 12.10.2004 року ОСОБА_1; свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про право власності виданих 13.07.2004 року ОСОБА_1 нотаріальною конторою.

А також договори дарувань частин житлових будинків за адресами АДРЕСА_1 та земельних ділянок, що були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.10.2004 та 21.10.2004 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. І, зокрема, посилаються на ті обставини, що позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду, що подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_7 самовільні споруди перебудували в житлові приміщення, а суд на це не звернув уваги. Вважають, що суд вийшов за межі позовних вимог, зазначивши,що право на спірні будівлі переходить до позивачів, хоча такі вимоги ними не заявлялись, що при житті ОСОБА_6 позивачі не оспорювали його право на будинок НОМЕР_1 та частину земельної ділянки і сама позивачка ОСОБА_4 давала на це згоду. Крім того, вважають, що суд безпідставно не взяв до уваги довіреність від 12.02.1999 року на підставі якої частина будинку була подарована ОСОБА_1.

За вказаних підстав просили скасувати рішення суду і постановити нове рішення яким в позові відмовити.

Колегія суддів, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду в межах доводів скарги, заслухавши пояснення апелянта ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення позивачів та їх представника, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню з постановленням нового рішення виходячи з таких підстав.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі та їх брат ОСОБА_5 є власниками 1/3 частини спірного домоволодіння і, що на підставі рішень міськвиконкому у них незаконно була вилучена частина земельної ділянки при будинку НОМЕР_1 та надана сину позивачки - ОСОБА_6, що сприяло тому, що він узаконив надвірні будівлі (літню кухню, гараж та погріб ) і без їх згоди подарував 1/3 частину будинку відповідачці ОСОБА_7(ОСОБА_1), яка після смерті ОСОБА_6провела незаконні переоформлення на себе частини житлових будинків та земельної ділянки.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду у зв’язку з невідповідністю їх обставинам справи.

Із наявних в справі матеріалів вбачається, що згідно рішення Шосткинського міського суду від 19.01.1998 року за позивачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх братом ОСОБА_5 визнано право власності по 1/3 частини будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 (а.с.14 ) і в якому фактично проживали ОСОБА_4, її син ОСОБА_6 та невістка ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) .

Рішенням НОМЕР_3 на підставі заяв позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із присадибної, ділянки зазначеного будинку було вилучено до міськземфонду ділянку площею 0, 0844 га та передано у приватну власність ОСОБА_6 (а.с.85, 86, 91 ).

Згідно заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 давалась їх згода на виділення земельної ділянки де були розміщені самовільно збудовані літня кухня, погріб та гараж, з тим, щоб цій садибі був присвоєний окремий погосподарський номер ( а.с.87, 88).

На підставі зазначених заяв та рішень міськвиконкому НОМЕР_3 та НОМЕР_2 був наданий ОСОБА_6 дозвіл на будівництво житлового будинку, а рішенням НОМЕР_10 був затверджений акт прийняття житлового будинку за НОМЕР_1 АДРЕСА_1, власником яким став ОСОБА_6 (а.с.6-8).

Зазначені дії співласників будинку НОМЕР_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідчать про те, що саме таким чином вони дійшли згоди про узаконення самовільно побудованих будівель та закріплення їх за ОСОБА_6.

З таким порядком погоджувався і позивач ОСОБА_3 і на підтвердження цього він на ім’я ОСОБА_6 12.02.1999 року видав довіреність, якою уповноважував його розпорядитись належною 1/3 частиною житлового будинку з надвірними будівлями ( а.с. 23 ).

На підставі цієї довіреності ОСОБА_6 від імені ОСОБА_3 подарував 27.01.2000 року ОСОБА_7( ОСОБА_1 ) 1/3 частину будинку належну позивачу ( а.с. 22 ).

На протязі одного року дії довіреності та в послідуючому позивач ОСОБА_3 не цікавився кому саме ОСОБА_6 подарував 1/3 частину будинку, тобто на протязі періоду з 1999 року по листопад 2004 року не вважав свої права порушеними. Аналогічно, не вважала порушеними свої права діями ОСОБА_6 і позивачка ОСОБА_4

Крім того, як було встановлено в суді першої інстанції так і апеляційному суді, що позивач ОСОБА_3 отримував від своєї сестри гроші за свою частину домоволодіння ( а.с. 98).

Таким чином, доводи позивачів, щодо незаконного відчуження земельної ділянки під будинок НОМЕР_1, переоформлення на підставі договору дарування 1/3 частини будинку НОМЕР_1 на ОСОБА_7( ОСОБА_1 ) та узаконення самовільних будівель ( літньої кухні, гаражу, погреба ) шляхом видачі дозволу на будівництво будинку за НОМЕР_1, власником якого в серпні 1998 року став ОСОБА_6, не є таким, що заслуговує на увагу, оскільки вилучення земельної ділянки і переоформлення будівель відбулись за наявності узгоджених дій самих позивачів, що сприяло прийняттю рішень міськвиконкомом та укладенню договору дарування 1/3 частини будинку НОМЕР_1

За викладених умов, колегія суддів не вбачає порушення прав позивачів прийнятими рішеннями міськвиконкому за НОМЕР_3від 21.05.1998 року та НОМЕР_2 та НОМЕР_10 ( а.с. 6, 8, 86 ).

Суд першої інстанції не врахував вищевикладених обставин, а тому припустився помилки визнавши ці рішення недійсними та свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок НОМЕР_1 видане ОСОБА_6 (а.с. 38 ), а також договору дарування 1/3 частини будинку НОМЕР_1 ( а.с. 22 ), тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а в задоволенні цих вимог слід відмовити за недоведеністю.

Згідно ст. 30 ЦПК України ( в редакції 1963 року ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не надали доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_6 при житті, користуючись необізнаністю позивачів, провів переоформлення будівель з вилученням частини земельної ділянки з присадибної ділянки НОМЕР_1 та вчинив інші дії, на які не був уповноважений.

У зв’язку з недоведеністю фактів щодо недійсності вищезазначених рішень міськвиконкому, договору дарування від 27.01.2000 року та свідоцтва про право власності від 30.09.1998 року, не підлягають задоволенню інші вимоги позивачів щодо визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину та свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку НОМЕР_1 ( а.с. 48, 50 ), які отримала ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6

Із наявних в справі матеріалів вбачається, що надвірні будівлі: літня кухня, гараж, значились самовільно побудованими з 1989 року по 1998 рік, тобто до узаконення цих будівель ОСОБА_6 на підставі рішення міськвиконкому НОМЕР_2. Це підтверджується актом поточних змін ( а.с. 71 ) та поясненнями представника МБТІ ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції.

Крім того, встановлено, щ о подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в шлюбі знаходились з 1989 року ( а.с. 36 ) і проживали в спірному домоволодінні.

Позивачі не надали безспірних доказів, що зазначені будівлі будувались ними, а не подружжям ОСОБА_6, а подальші дії щодо узаконення цих будівель на ОСОБА_6 і згода на це позивачки ОСОБА_4 та відсутність на протязі тривалого часу у ОСОБА_3 інтересу до цих будівель, дає підстави вважати про належність зазначених будівель подружжю ОСОБА_6. та ОСОБА_7. І, оскільки, ОСОБА_7( ОСОБА_1 ) після смерті ОСОБА_6 на підставі правоустанавлюючих документів, незаконність яких не встановлена, вправі розпорядитись своїм майном на свій розсуд, то відсутні правові підстави для визнання недійсними державного акта на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_1 12.10.2004 року та договорів дарування частин житлових будинків за НОМЕР_1 та НОМЕР_1-А, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.10.2004 року і 21.10.2004 року та договору дарування 3/4 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 НОМЕР_1, що укладений 20.10.2004 року (а.с.222) і договору дарування 1/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладеного 21.10.2004 року (а.с.223 ), а тому і в цій частині задоволених вимог рішення суду підлягає скасуванню, а в позові слід відмовити за необгрунтованістю. У зв’язку з чим доводи апелянтів в зазначеній частині вимог є такими, що заслуговують на увагу.

Разом з тим, в частині вирішених вимог щодо спору про земельну ділянку в розмірі 0, 0844 га, що при будівлі по АДРЕСА_1, то колегія суддів погоджується з висновками суду щодо визнання незаконними рішень міськвиконкому НОМЕР_4 в частині надання у приватну спільну власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку та рішення НОМЕР_5 в частині визначення площі меж земельних ділянок наданих вказаним співвласникам будинку НОМЕР_1 та надання їм державних актів на право приватної власності, оскільки, як було встановлено судом першої інстанції земельна ділянка при будинку НОМЕР_1 була передана у спільну сумісну власність без погодження між землекористувачами, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які заяву на виготовлення технічного плану не підписували та не були присутніми при замірах зазначеної земельної ділянки. Ці обставини підтвердила сама ОСОБА_1 в суді першої інстанції та підтвердив свідок ОСОБА_9, який проводив заміри цієї ділянки ( а.с.270, 282 ).

За вказаних обставин суд обгрунтовано визнав недійсними акти про погодження та закріплення в натурі меж ділянок, абриси земельної ділянки ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від 02.07.2001 року, акти про погодження та закріплення меж в натурі за кожним із землекористувачів за липень 2001 року та державні акти на право приватної власності, що видані були ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 13.08.2001 року (а.с. 260,-263), а тому рішення суду в зазначеній частині слід залишити без зміни.

У зв’язку відмовою в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування частин житлових будинків, підлягає стягненню з позивачів на користь держави судовий збір в сумі 51 грн., оскільки позивачі при подачі позовної заяви сплатили тільки вимоги нематеріального характеру в сумі 8 грн. 50 коп. ( а.с. 18).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307 ч.1п.2, 309 ч.1 пп 1,2, ст. 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів,