4. Мета, завдання та функціональна схема моніторингу довкілля.
Система моніторингу спрямована на:
підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;
сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:
довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;
аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;
інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;
інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.
Методика спостережень і прогнозів, теорія і методологія розробки моніторингу складалася в 70-80-і рр. ХХ ст. в практиці робіт Держкомітету по гідрометеорології і контролю середовища колишнього СРСР. При цьому сам моніторинг навколишнього середовища “виріс” із системи гідрометеорологічних спостережень і спочатку технічно базувався в основному на її режимній мережі (в 1972 р. в СРСР на базі гідрометеорологічної мережі була створена Загальнодержавна служба спостережень і контролю за станом навколишнього середовища (ЗДССК)). Але термін „моніторинг” не є лише новим позначенням уже існуючих служб, а відноситься до системи, яка синтезується для виявлення антропогенних ефектів у навколишньому середовищі з використанням інформації і деяких елементів вже існуючих геофізичних служб.
Екологічний моніторинг є багатоцільовою інформаційною системою, метою якого є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності. Його основні задачі:
спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз його стану; 2) визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел такого впливу, а також ступеню їхнього впливу.
Моніторинг включає наступні основні напрямки діяльності:
спостереження за факторами впливу на навколишнє середовище та за станом середовища;
оцінку фактичного стану природного середовища;
прогноз стану навколишнього природного середовища та верифікація прогнозу (рис.1.1).
Інформаційна система (моніторинг) Керування
Рис. 1.1. Блок-схема моніторингу
Таким чином, екологічний моніторинг визначають як комплекс виконаних за науково обґрунтованими програмами спостережень, оцінок, прогнозів і розроблених на їхній основі рекомендацій і варіантів управлінських рішень, необхідних і достатніх для забезпечення управління станом навколишнього природного середовища і екологічною безпекою. Система моніторингу є інформаційною системою, яка входить складовою частиною в систему управління навколишнім природним середовищем і регулювання його якості. Система моніторингу не включає діяльність по управлінню якістю середовища, але є джерелом необхідної для прийняття екологічно значущих рішень інформації. Вона є складовою частиною екологічного контролю. Терміном „екологічний контроль” позначають діяльність державних органів, підприємств і громадян по дотриманню екологічних норм і правил. Розрізняють державний, виробничий і суспільний екологічний контроль.
За рівнем накопичування та обробки інформації виділяють кілька рівнів моніторингу. Звичайно в системі моніторингу розрізняють глобальний, національний, регіональний і локальний рівні екологічного моніторингу. Іноді виділяють детальний та міждержавний (транскордонний) рівні. Цілі, методичні підходи і практика моніторингу на різних рівнях відрізняються.