29. Склад та об’єм гідрохімічних спостережень за якістю поверхневих вод у пунктах різних категорій

Пункт спостережень – це місце на водоймищі або водотоці, де проводиться комплекс робіт для отримання даних про якість води. Пункти спостережень якості водойм або водотоку поділяються на чотири категорії по наступних критеріях:

- значення водного об’єкту як джерела питного і культурно-побутового, промислового, сільськогосподарського водопостачання;

- міра рибогосподарського використання водного об’єкту;

- міра існуючої забрудненості водного об’єкту;

- крім цього, враховуються розмір і об’єм водоймища, розмір і водність водотоку, дані про режим, фізико-географічні ознаки.

До категорії 1 віднесені пункти, розташовані на водних об’єктах, що мають особливо важливе народногосподарське призначення і що зазнають в найбільшій мірі антропогенного впливу.

До категорії II віднесені пункти в межах промислових міст і робочих селищ з централізованим використанням поверхневих вод для господарсько-питних потреб, в місцях скидання колекторно-дренажних вод, що відводяться з сільськогосподарських угідь і в інших місцях; для цієї категорії водних об’єктів характерний значний вплив на них антропогенних факторів.

До категорії III відносяться пункти, розташовані на водних об’єктах, де антропогенний вплив на якість води носить помірний і слабий характер.

До категорії IV відносяться пункти на незабруднених водних об’єктах (фонові дільниці).

При організації моніторингу поверхневих вод необхідно провести попередні обстеження, що включають вивчення стану водного об’єкту, отримання знань про водокористувачів, джерела забруднення, кількість, склад і режим скидання стічних вод. Далі складається карта-схема водного об’єкту, де визначають розташування пункту і створів спостережень, встановлюється характеристика забруднюючих речовин, складається програма робіт.

30. Особливості забруднення морських вод

Океани, включаючи замкнені і напівзамкнені моря, є важливою частиною глобальної системи життєзабезпечення. Вони впливають на клімат, погоду і стан атмосфери, а також є могутнім резервом продуктів харчування, мінерально-сировинних і інших ресурсів.

Останні десятиліття знаменуються посиленням антропогенних впливів на морські екосистеми в результаті забруднення морів і океанів. Поширення багатьох забруднюючих речовин отримало локальний, регіональний і навіть глобальний характер. Тому забруднення морів і океанів стало найважливішою міжнародною проблемою. Об'єднана група експертів по наукових аспектах забруднення морів і океанів сформулювала визначення забруднення, яке було підтримано міжурядовою комісією (1967 р.) і конференцією при ООН із проблем навколишнього середовища (1972 р., Стокгольм).

У цьому формулюванні під забрудненням морів і океанів мається на увазі: “введення людиною прямо чи побічно речовин і енергії в морське середовище (включаючи естуарії), що приводить до таких шкідливих наслідків, як збиток живим ресурсам, небезпека для здоров'я людини, перешкоди в морській діяльності, включаючи рибальство, погіршення якості морського середовища і зменшення його корисних властивостей”.

Список забруднюючих речовин включає речовини з токсичними властивостями, скидання нагрітих вод, патогенні мікроби, тверді відходи, завислі речовини, біогенні речовини і деякі інші форми антропогенних впливів. Найбільш актуальною стала проблема хімічного забруднення океану (табл. 5.1).

Забруднення морських вод слід розглядати з урахуванням складного обміну природних вод між геосферами й утворюючими їх системами у процесі вологообігу і еволюційного розвитку Землі.

Близько 70% забруднення морського середовища пов’язане з наземними джерелами. Забруднення виникає також в результаті судноплавства і при затоплюванні (дампінгу) ємностей з отруючими речовинами, побутовими та промисловими відходами.

До основних джерел забруднення морських вод можна віднести: скид промислових і господарських вод безпосередньо у море або з річковим стоком; надходження з суші різних речовин, що застосовуються в сільському і лісовому господарствах; навмисне поховання шкідливих речовин в морі; втрати різних речовин у процесі суднових операцій; аварійні викиди з суден або підводних трубопроводів; розробка корисних копалин на морському дні; перенесення забруднювачів в атмосфері.

Нафта і нафтопродукти – найбільш розповсюджені забруднюючі речовини. У природних умовах до Світового океану їх надходить від 0,2 до 2 млн. т. Найбільшу шкоду морським екосистемам завдають морські перевезення. Танкерами перевозиться щорічно близько 2 млрд. тонн нафти і нафтопродуктів. Втрати відбуваються навіть і при безаварійній роботі морського транспорту. Але під час аварій, коли розливається до 40-50 тис. тонн, уражаються поверхні площею близько 100 км². Внаслідок аварій та витоків до Світового океану надходить 5-10 млн. тонн нафти й нафтопродуктів на рік, тобто набагато більше ніж в природних умовах. Щорічне забруднення океанів внаслідок морських перевезень, аварій та незаконного зливу складає близько 600 тис. тонн нафти. Нафта і нафтопродукти справляють негативний вплив на морські біоценози, тому що їх плівки порушують обмін енергією, теплом, вологою й газами між океаном і атмосферою, а також впливають на фізико-хімічні і гідробіологічні умови, на клімат Землі, на баланс кисню у атмосфері.

Забруднення морських вод пестицидами (особливо в пригирлових частинах морів, в естуаріях) багатьма ученими розглядається як найбільш імовірна загроза необоротної деградації у майбутньому морських екосистем. Заборона ДДТ, інших найбільш стійких та токсичних пестицидів у деяких країнах не привела до корінного вирішення цієї проблеми, хоча в цілому кількість ДДТ, що надходить до морських вод, дещо скоротилась (близько 27-28 тис. т/рік).

Забруднення морських вод відбувається нерівномірно. Особливо піддаються забрудненню прибережні та шельфові області, міжматерикові та внутрішньоматерикові моря, куди виноситься потік стічних вод річками; цьому сприяє також розташування у прибережних районах суші значної частини промислових підприємств, а на низькодолах – землеробських угідь. Для районів шельфу найбільш характерне нафтове забруднення. Здатність морських вод до самоочищення від нафтового забруднення залежить від географічної широти, температури води, розміру хвилювання на поверхні моря і т.д. Так, при низьких температурах розкладення нафтопродуктів, які потрапили у морську воду, відбувається повільніше, що призводить до їх накопичення і шкідливого впливу.

Наростання сумарного впливу багатьох джерел забруднення приводить до прогресуючої евтрофікації прибережних зон моря і мікробіологічного забруднення води, що істотно утрудняє використання води для різних потреб людини.