- •1. Передумови та етапи створення системи моніторингу довкілля
- •2. Класифікація екологічних ситуацій
- •3. Визначення поняття „моніторинг навколишнього середовища” за Манном р.Е., Ізраїлем ю.А., Герасимовим і.П. Та Реймерсом н.Ф. Сучасне визначення поняття „моніторинг навколишнього середовища ".
- •4. Мета, завдання та функціональна схема моніторингу довкілля.
- •5. Класифікація екологічного моніторингу
- •6. Ієрархічні рівні моніторингу довкілля. Програми функціонування системи моніторингу на різних рівнях.
- •7. Технічні засоби збору та обробки інформації у системі екологічного мніторингу.
- •8. Інформаційне та програмне забезпечення системи екологічного моніторингу.
- •9. Нормативне забезпечення моніторингу довкілля.
- •10. Правові основи організації та проведення моніторингу довкілля в Україні.
- •11. Ціль, програми та приоритетні напрямки гсмос.
- •12. Класифікація приоритетних забруднювачів за класом приоритетності.
- •13. Станції фонового моніторингу. Критерії вибору місць розташування скфм.
- •14. Програма спостережень за вмістом забруднювічів на сухопутних фонових станціях
- •15. Організація і функціонцвання системи державного моніторингу навколишнього природного середовища в Україні.
- •Загальні питання „Положення про державну систему моніторингу довкілля”
- •16. Мета, завдання, об’єкти моніторингу навколишнього природного середовища в Україні.
- •17. Суб’єкти державного моніторингу навколишнього природного середовища та їх взаємовідносини.
- •18. Санітарно-гігієнічні нормативи якості води водних об’єктів води водних об’єктів
- •19. Екологічні нормативи якості води водних об’єктів
- •20. Нормативи екологічної безпеки водокористування
- •21. Джерела і фактори антропогенного впливу на поверхневі води
- •22. Види забруднення поверхневих вод
- •23. Порядок здійснення державного моніторингу вод
- •24. Цілі, задачі і види спостережень за якістю поверхневих вод суші
- •25. Категорії пунктів спостреження за якістю поверхневих вод суші та вимоги до їх розміщення.
- •26. Вимоги до кількості та розміщення створів у пунктах спостережень за якістю поверхневих вод.
- •27. Вимоги до кількості та розміщення вертикалей та горизонтів у створах пунктів спостереженя за якістю поверхневих вод
- •28. Програми спостереження за якістю поверхневих вод.
- •29. Склад та об’єм гідрохімічних спостережень за якістю поверхневих вод у пунктах різних категорій
- •30. Особливості забруднення морських вод
- •31. Задачі та складові геохімічного моніторингу морських вод.
- •32. Категорії пунктів спостреження за якістю морських вод та вимоги до їх розміщення
- •33. Вимоги до кількості та розміщення вертикалей та горизонтів у пунктах спостережень за якістю морських вод.
- •34. Програми спостереження за якістю морських вод.
- •35. Склад та об’єм гідрохімічних спостережень за якістю морських вод у пунктах різних категорій
- •36. Організація моніторингу забруднення Чорного та Азовського морів в Україні
19. Екологічні нормативи якості води водних об’єктів
Для оцінки екологічного благополуччя водних об’єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забруднення водних об’єктів визначається відповідними категоріями якості води.
Першими спробами екологічного нормування водойм можна вважати введення показників трофності та сапробності.
Сапробність (від грецької saprуs — гнилий) – це комплекс фізіологічних властивостей даного організму, зумовлюючий його здатність розвиватися у воді з тим або іншим вмістом органічних речовин, з тим або іншим ступенем забруднення. Система сапробності передбачає оцінку типа водоймища залежно від співвідношення окремих видів індикаторних організмів. Така класифікація передбачає певну подвійність. З одного боку – це класифікація організмів за їх можливістю протидії забрудненню (органічному навантаженню, зниженню концентрації кисню, присутності сірководню). З іншого боку – це типове районування водоймищ по співвідношенню двох конкуруючих абіотичних чинників: концентрації органічних речовин природного (в основному, детритного) характеру і концентрації розчиненого кисню. О.П. Оксиюк і В.Н. Жукінський в своїх класифікаційних таблицях співвіднесли дві шкали: сапробності і трофності (табл. 4.3) Якщо під сапробністю розуміється інтенсивність органічного розпаду, то трофність означає інтенсивність органічного синтезу. У природі обидва процеси – органічний синтез і розпад – існують паралельно і знаходяться один з одним в багатократній взаємодії, що дозволяє говорити про аналогію ступенів сапробності і трофіки: "олігосапробність – оліготрофія", "β -мезосапробність – мезотрофія", "α – мезосапробність – евтрофія" і "полісапробність – гіпертрофія".
Згідно ГОСТ 17.1.2.04–77 вплив трофо-сапробності на флору і фауну слід оцінювати по відношенню груп організмів до сапробності водного середовища, для чого дається довідкова таблиця, в якій кожній групі водних організмів (від простіших до іхтіофауни) відповідають класи сапробності, в яких переважають ці таксономічні групи.
ГОСТ також таке поняття, як “токсобність” – вплив токсичних речовин на флору і фауну, який оцінюється за наявністю у водному об'єкті видів різної токсобності. На думку Л.П. Брагинського “зараз можна у загальному виді стверджувати, що токсобність гідробионтів у цілому відповідає їх сапробності и що види, стійки до органічного забруднення стійки і до забруднень токсичних”.
Однією з перших спроб створення глобальної комплексної екологічної класифікації якості поверхневих вод суші за екосистемним принципом стала розробка Інституту гідробіології НАН України. Ця класифікація включає як гідрофізичні і гідрохімічні показники (абіотична складова), так і характеристики гідробіонтів (біологічна складова екосистем).
У 1994 році в Україні був розроблений керівний нормативний документ для визначення екологічної оцінки поверхневих вод: КНД 211. 1.4.010-94 «Екологічна оцінка якості поверхневих вод суші та естуаріїв України. Методика».
Екологічний норматив та категорії якості води розробляються і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища і Міністерством охорони здоров’я України.