Розвиток уваги

Увага, як і всі інші психічні процеси, має (нижчі і вищі форми. Перші представлені непроїзволь ним увагою, а другі - довільним. Безпосередня увага - це також нижча форма його розвитку, чим опосередковане.

Історію розвитку уваги, як і багатьох інших психічних функцій, намагався прослідити Л.С. Виготській в руслі своєї культурно-історичної концепції їх формування. Він писав, що історія уваги дитини є історія розвитку органі зованності його поведінки, що ключ до генетичного розуміння уваги слід шукати не всередині, а поза особою дитини.

Довільна увага виникає з того, що що оточують дитину люди "починають за допомогою ряду стимулів і засобів направляти увагу дитини, керувати його увагою, підпорядковувати його своєї влади і цим самим дають в руки дитину ті засоби, за допомогою яких він згодом і сам овладева ет своїм вниманием"2. Культурний розвиток уваги полягає у тому, що за допомогою дорослого дитина засвоює ряд штучних стимулів-засобів (знаків) , за допомогою яких він далі направляє свою власну поведінку і увагу. Процес вікового розвитку уваги по ідеям Л.С. Виготського представив А.Н Леонтьев (мал. 41). З графіка, зображеного на цьому малюнку видно, що з віком увага дитини поліпшується (пунктирна лінія), проте розвиток зовні опосередкованої уваги йде набагато швидше, ніж його розвиток в цілому, тим більше натуральної уваги. При цьому в шкільному віці наступає перелом в розвитку, який характеризується тим, що спочатку зовні опосередкована увага поступово перетворюється на внутрішньо опосередковане, і з часом ця остання форма уваги займає, ймовірно, основне місце серед всіх його видів. Відмінності в характеристиках довільного і непроїзволь ного уваги зростають починаючи з дошкільного віку і досягають максимуму в шкільному віці, а потім знов знаходять тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція якраз і пов'язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій, що забезпечують довільну увагу, із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.

Л.С. Виготській пише, що з найперших днів життя дитини розвиток його уваги відбувається в середовищі, що включає, так званий подвійний ряд стимулів, що викликають увагу. Перший ряд - це самі навколишні предмети, які своїми яскравими, незвичайними властивостями приковують увагу дитини. З другого боку, це мова дорослої людини, вимовні їм слова, які спочатку виступають в ролі Стимулів-вказівок, що направляють мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини його увага в значній своїй частині виявляється направляється за допомогою слів-стимулів.

Разом з поступовим оволодінням активною мовою дитина починає управляти і первинним процесом власної уваги, причому спочатку - відносно інших людей, орієнтуючи власне їх увага зверненим до них словом в потрібну сторону, а потім - і відносно самого себе.

Загальна послідовність культурного розвитку уваги по Л.С. Виготському полягає в наступному: "Спочатку люди діють по відношенню до дитини, потім він сам вступає у взаємодію з оточеннями, нарешті, він починає діяти на інших і лише в кінці починає діяти на себе... Спочатку дорослий направляє його увагу словами на оточення його речей і виробляє, таким чином, із слів могутні стимули-вказівки; потім дитина починає брати активну участь в цій вказівці і сам починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто обертати вніма ніє дорослих на цікавить його предмет"1.

Слово, яким користується дорослий, звертаючись до дитини, з'являється спочатку в ролі покажчика, що виділяє для дитини ті або інші ознаки в предметі, що звертає його увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш і більш прямує у бік виділення абстрактних відносин і приводить до утворення абстрактних понять. Л.С. Виготській вважав, що вживання мови як засоби напряму уваги і покажчика до утворення уявлень має для педагогіки величезне значення, оскільки за допомогою слів дитина виходить в сферу міжособового спілкування, де відкривається простір для особового розвитку.

Спочатку процеси довільної уваги, що направляється мовою дорослого, є для дитини швидше процес самі його зовнішнього дисциплінування, чим саморегуляції. Поступово, вживаючи той же самий засіб оволодіння увагою по відношенню до самому себе, дитина переходить до саме управлінню поведінкою, тобто до довільної уваги.

Спробуємо тепер у вигляді своєрідного "хронологічного" резюме представити послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги в тому вигляді, як вона виглядає за даними відповідних спостережень і експериментальних дослідженні

Перші тижні-місяці життя. Поява орієнтовного рефлексу як об'єктивної, природженої ознаки мимовільної уваги дитини.

Кінець першого року життя. Виникнення орієнтовно-дослідницької діяльності як засоби майбутнього розвитку довільної уваги.

Початок другого року життя. Виявлення зачатків довільного увага під впливом мовних інструкцій дорослого, напрям погляду на названий дорослим предмет.

Другий-третій рік життя. Достатньо хороший розвиток вказаної вище за первинну форму довільної уваги.

Чотири з половиною - п'ять років. Поява здатності направляти увагу під впливом складної інструкції дорослого.

П'ять-шість років. Виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом самоїнструкциі (з опорою на зовнішні допоміжні засоби).

Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, включаючи вольове.

Основою усієї пізнавальної діяльності є увага.

Види уваги:

Індивідуальна (в одної людини на щось).

Групова, колективна (у невеликої групи учнів до вчителя).

Увага внутрішня (обдумування результатів своєї діяльності).

Зовнішня (увага до зовнішніх подразників).

Мимовильна. Характеризується тим, що:

не ставиться мета бути уважним

не прикладаються вольові зусилля на те, щоб бути уважним.

Під час мимов. у. Людина не так втомлюється, як під час довільної.

Довільна. Це така, що вимагає усвідомлення необхідності.Ставиться мета, прикладаються зусилля.

Післядовільна. Характеризується тим, що є мета і нема вольових зусиль.

Якщо порівняти між собою мимовільну та довільну увагу, то можна дійти до висновку, що дов. увага має мету, а а мимов. вимагає певного напруження.

Мимов. увага реагує на такі подразники:

Сильні, значущі, важливі.

Елементи новизни.

Контраст.

Яскравість мовлення.

Рухливість об’єктів, зміни на роботі.

Організація довільної уваги:

Дотримування чіткої мети.

включення в діяльність.

Вольові риси характеру (посидючість, слухняність, дисциплінованість).

Культура мовлення людини забезпечує довільну увагу.

Властивості уваги:

Концетрація або сила, активність, тобто наскільки увага енергійна. Наскільки увага активно працює. Сила уваги зосереджена на процесі. Концентрація у. повинна бути під час заняття.

Стійкість у. (той час, коли у. може бути зосередженою, активною). Вона залежить від творчості уваги.

Переключення (це цілеспрямована зміна об’єкту чи форми заняття).

Розподіл уваги (здатність охоплювати певну кількість предметів в одній і тій самій ситуації).

Коливання уваги (це підвищення і зниження її активності).

„Провали” в увазі. Об’єктивно обумовлені:

Зміною процесів збудження і гальмування;

Монотонною діяльністю;

Патологія уваги (розсіяність, відволікання уваги від основного).

Існують 2 види розсіяності уваги:

Від надмірної концентрації;

Від невміння або неможливості зосередитись.

Об’єктивні причини (малокрів’я, порушення режиму дня, порушення режиму харчування, хворобливий стан організму).

Суб’єктивні причини (вузькі інтереси, захоплення чимось одним, відсутність вольових рис характеру).

Пам’ять

Пам’ять – це процес за допомогою якого відбувається закріплення, збереження та відтворення досвіду людини, а також її певних вражень.