26

Зміст

Стор.

ВСТУП………………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ І. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ………………………………3 1.1.Загальні поняття інформаційного простору……………………………………...3 1.2.Розвиток інформаційного простору………………………………………………5 1.3. Сучасний стан інформаційного простору в Україні………………….............. .9

РОЗДІЛ ІІ. ВЛАСТИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ………………..14

2.1. Структура інформаційного простору...................................................................14 2.2. Механізм функціонування інформаційного простору ………………………...15

2.3. Регіональні та національні комунікаційні моделі

Інформаційного суспільства……………………………………………………..16

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСОБИ БЕЗПЕКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

3.1. Основні принципи забезпечення захисту інформації………………………….18

3.2. Методи інформаційного захисту простору. Інформаційна безпека України………………………………………………………………………………...20

3.3. Основні форми і способи забезпечення інформаційної безпеки держави……24

ВИСНОВКИ...................................................................................................................25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..27

ВСТУП

Актуальність теми. Людина завжди існувала в інформаційному просторі, що її оточував. Розширенню інформаційного простору сприяли поява друкарства і пошти, винахід телеграфу і телефону, відкриття радіо і телебачення. Величезний і вирішальний внесок у глобалізацію інформаційного простору внесло масове застосування у всіх сферах діяльності людини, сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології істотно змінюють не тільки спосіб виробництва товарів і послуг, але й організацію і форми проведення дозвілля, реалізації людиною своїх громадянських прав, методи і форми виховання та освіти. Вони впливають на соціальну структуру суспільства, економіку, політику, розвиток суспільних інститутів.

Об’єктом курсової роботи є: інформаційний простір україни.

Мета роботи: розкрити загальні поняття інформаційного простору, його властивості та засоби безпеки.

Україна за роки незалежності зробила великий прорив у царині масового застосування інформаційних технологій. Поступово інформація стає тим національним ресурсом, ступінь розвитку і використання якого визначає майбутнє місце країни у світовій системі економічних і політичних відносин. Сучасні системи телекомунікацій є критично важливими для всіх галузей, включаючи економіку, освіту, державне управління, побудову громадянського суспільства.

РОЗДІЛ І

1.1.Загальні поняття інформаційного простору.

Якщо виходити з латинського значення слова "інформувати” – це “зображати, складати уявлення про що-небудь", то неважко додуматися, що "інформаційний простір (поле)” якраз і означає те середовище, в якому і завдяки якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація. І це поняття не космічне (хоча повітряний і космічний простір можуть входити і входять до складу інформаційного поля), не географічне (хоча територія є його невід'ємною частиною), не технічне (хоче уявити його поза науково-технічним прогресом неможливо), не економічне (хоча тісно пов’язане з економікою і є важливим її складником). Це поняття – соціально-політичне і вбирає в себе як територіальний, космічний, технічний, економічний фактори, так і людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, без людини вона втрачає свій сенс.

Отож, коли йдеться про інформаційне поле конкретної держави (а кожна держава його має), то його межі зазвичай ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національну територію, акваторію, повітряний простір та економіку. Саме у цих сферах діють засоби інформації, які й інформують, тобто повідомляють, зображають, складають про щось уявлення. А от що саме повідомляють, як саме зображають і яке саме уявлення складають – це вже стосується сфери політики й залежить від інформатора. Наприклад, українське телебачення і радіо та московське про одну і ту ж подію нерідко розповідають по-різному. Ні дивуватися з цього, ні тим більше обурюватися цим не варто: українське телебачення має виражати інтереси української держави, московське ж – російської, а ці інтереси, як відомо, не збігаються. А от дивуватися та обурюватися тим, що чужоземний інформатор не рідко використовує наш національний інформаційний простір проти нашої ж держави, варто і потрібно.

Загалом же поняття державного інформаційного простору не обмежується самою тільки територією країни. До складу цього поняття входять його суб’єкти, все матеріально-технічне середовище, вся інтелектуально-інформаційна власність цих суб’єктів. Це досить великий і складний комплекс.

Суб'єктами національного інформаційного простору, є передусім юридичні особи. Це:

- державні та недержавні інформаційні агентства; - органи державної влади, інші державні і недержавні установи (організації) — через створені ними у встановленому порядку інформаційні служби; - державні та недержавні установи, служби і центри збирання, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціологічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації; - спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-інформаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації; - державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, корпорації, асоціації, спілки тощо); - видавництва всіх типів, різних форм власності; - професіональні творчі об'єднання громадян у галузях науки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, збереження й охорони історико-культурної спадщини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товариства, асоціації тощо); - виставкові організації та центри; - бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності; - поліграфічні підприємства; - підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного забезпечення життєздатності національного інформаційного простору, збирання, дослідження та поширення інформації; - торговельні та інші установи з розповсюдження матеріальних носіїв інформації ( книжкової продукції, і преси, компакт-дисків, відео- та аудіокасет); - зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні; - органи захисту державних таємниць, національного інформаційного простору та охорони інформації; - філії (представництва) суб'єктів національного інформаційного простору України за рубежем; - інші, причетні до збирання, зберігання, дослідження і поширення інформації, державні та недержавні формування, створені і зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства. 1.2. Розвиток інформаційного простору

Сьогодні світ переживає нову могутню революцію, здатну принципово змінити життя людей — їх роботу, дозвілля, способи об'єднання в співтовариства і навіть ставлення до са­мих себе. На відміну від попередніх технологічних рево­люцій, заснованих на матерії і енергії, ця фундаментальна зміна зачіпає наше розуміння часу, простору, відстані і знан­ня. В основі інформаційної революції лежить вибуховий роз­виток інформаційних технологій (IT), різноманітність і можливість вживання яких лімітовані лише винахідливістю самої людини. Сьогодні стала очевидною перевага інфор­маційної складової діяльності людей над всіма іншими її формами і компонентами.

У сучасному світі знання й інформація породжують нові знання, їхні обсяги і вплив на продуктивний розвиток суспільства зростають у часі подібно сніжному кому. Цей виклик жадає від людства нових способів і засобів поширен­ня і використання глобальних знань з метою подальшого прогресу, що і є головною властивістю суспільства знань іінформації. Пошук нової парадигми улаштування світу, що вимагає глобалізації знань і наукових досягнень, і став пере­думовою виникнення нової фази розвитку людства, пов'яза­ної з появою інформаційного суспільства і його найбільш розвинної форми — суспільства знань.

В епоху інфор­маційного суспільства людство одержує могутній інструмент для об'єднання зусиль з метою одержання нових знань, спря­мованих на рішення своїх глобальних проблем, економічно­го зростання і підвищення життєвого рівня населення.        Становлення і розвиток інформаційного суспільства є ха­рактерною рисою XXI століття. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і ко­мунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань уп­равління суспільством і демократизації суспільного життя. Світова спільнота, ставши на шлях постіндустріальної цивілізації становлення і розвитку інформаційного суспільства, формує різні шляхи його побудови.

Характерними рисами і ознаками інформаційного суспільства є:

-   формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору країни, як частини світового інформаційного про­стору,  повноправна участь України в процесах інфор­маційної і економічної інтеграції регіонів, країн і народів;

-    становлення і в подальшому домінування в різних сфе­рах перспективних інформаційних технологій, засобів об­числювальної техніки і телекомунікацій;

-    створення і розвиток ринку інформації і знань як фак­торів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів,праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільст­ва в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фак­тичне задоволення потреб суспільства в інформаційних про­дуктах і послугах;

-    зростання ролі інформаційно-комунікаційної інфраст­руктури в системі суспільного виробництва;

-    підвищення рівня освіти, науково-технічного і культур­ного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі квалі­фікації, професіоналізму і здібностей до творчості як най­важливіших характеристик послуг праці;

-    створення ефективної системи забезпечення прав гро­мадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поши­рення і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.

Інформаційне суспільство вносить істотні якісні зміни і в методологію сучасної освіти: знання формують основу для реалізації потреб освіти і складають один з найважливіших виробничих чинників. В інформаційному суспільстві еко­номіка країни зазнає зміни і трансформується в економіку, засновану на інформації і знаннях, інтелектуальних інфор­маційних технологіях, і підтримується всесторонньо розви­неною людиною. Ці тенденції в економіці вимагають нових видів освіти, етичної компетентності і інфраструктури, що підтримує процес постійного вдосконалення знань і умінь.

Термін «Інформаційне суспільство» було прийнято вико­ристовувати щодо нової світової спільноти, яка базується на інформації. Загальноприйнятого визначення — що таке інформаційне суспільство ще немає, хоча в розумінні кола проблем, які воно охоплює і які мають бути вирішені при цьому, є істотні спростування.

Інформаційне суспільство — це таке суспільство, в яко­му виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація признається найзначнішим ресурсом.

Інформаційне суспільство — це суспільство, в якому є реалізованим загальний доступ до глобальних джерел інфор­мації і автоматизованої її обробки.

Інформаційне суспільство — ступінь в розвитку сучас­ної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням частки інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у вало­вому внутрішньому продукті, створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інфор­маційну взаємодію людей, їх доступ до світових інфор­маційних ресурсів і задоволення їх соціальних і особових по­треб в інформаційних продуктах і послугах.

В інформатизації суспільства є й негативні сторони:

-      головна з них — втручання в приватне життя (не­ санкціонована електронна пошта, реклама, віруси);

-      інформаційна криза — другий приклад негативного явища, пов'язаного з інформатизацією суспільства;

-     і третє негативне явище, що супроводжує розбудову інформаційного суспільства — відірваність тих, хто занадто захоплюється інформаційними технологія ми від реального життя.  

Так,   викладачі Американського  Університет Вільямса Вуда стурбовані тим, що їх студенти проводять дуже багато часу в Інтернеті. Щоб перешкоджати цьому, керівництво  університету запропонувало  студентам знижку на оплату навчання зате, що студенти проводи­тимуть більше часу в реальному житті. Студент підписує договір з університетом, в якому обумовлюється, що протя­гом року студент відвідуватиме різні університетські культурні заходи, заробляючи при цьому бали. Всі залучені до інформаційного суспільства — інформати­зація не залишила осторонь жодної сфери соціальної актив­ності: від повсякденного життя до міжнародних відносин, від сфери дозвілля до виробничих стосунків.

Так, наприклад, у зв'язку із збільшенням виробництва комп'ютерів і розширенням мережі Інтернет світ починає «хитатися» під потоком інформації, заявили учені в Каліфорнії. Згідно результатам досліджень, прове­дених Каліфорнійським університетом, більше 90% інфор­мації зберігається в цифровій формі в комп'ютерах, таким чином займаючи менше місця, ніж на папері, у фільмах і відео-записах. В цілому в мережі Інтернет зібрано близько 550 мільярдів документів, і щодня створюється ще 7,3 млн нових сторінок. За словами вчених університету, кожний житель в будь-якій точці земної кулі може мати доступ до інформації в мережі Інтернет, і абсолютно є очевидним ри­зик «потонути в цьому океані інформації», тому необхідно «навчитися в ньому плавати».

1.3. Сучасний стан інформаційного простору в Україні

"Інформаційний простір"— поняття ще досить нове та навіть нехарактерне для нашої молодої держави. Адже за десять років незалежності неможливо було сформувати дійсно інформаційний простір саме у такому контексті, в якому його розуміють у міжнародних колах. Але незалежній країні потрібні засоби масової інформації та інформаційний простір: друковані, аудіовізуальні, інтерактивні ЗМІ та мережа Інтернет.

Для інформаційного простору важлива свобода слова. Проте для різних людей це поняття різне. Але майже всі журналісти проходять цензуру. Ні, звичайно, формально цензура скасована — мається на увазі контроль самого себе та редакторське вимогливе око. У наш час простежується цікава тенденція: людина все менше читає аналітичні матеріали в пресі, надаючи перевагу легким інформаційним повідомленням телебачення та Інтернету. Телеефір нашпигований численною кількістю не дуже професійно зроблених програм. Проте людині легше сприймати інформацію, не напружуючи свій мозок й очі. Про якість деяких сайтів й говорити не треба. Але, з іншого боку, якщо журналіст перевірить інформацію, яка розміщена в Інтернеті, це теж не буде вважатися його власним матеріалом, під яким не забракне духу підписатися своїм ім'ям.

Проблема з радіоефіром теж існує. Він чітко поділяється на дві гілки: державне радіомовлення та модні FM-станції, які мають розважальний характер. Державні радіокомпанії транслюють серйозні й пізнавальні програми. FM-станції часто пропонують дешеву інформаційну продукцію. Але вони мають свій "плюс" — політичну незаангажованість та нейтральність. Це комерційні проекти, які в принципі, розраховані на молоду аудиторію.

Проте вирішення актуальних проблем інформаційного простору вимагає невідкладної розробки заходів і державної програми щодо інформаційної політики. Але неможливо позбавитися численних проблем за короткий термін, ухваливши закон, де буде розписанa n-на кількість пунктів. Цей документ, безперечно, залишиться на папері.

Якщо говорити про сьогоднішні провідні газети та журнали, такими є: — "Голос України" (газета Верховної Ради України, головний редактор — Правденко С. М., тираж — 170 тис. прим.); — "Урядовий кур'єр" (щоденне видання органів державної виконавчої влади України, засновником якого є Кабінет Міністрів України, головний редактор — Сорока М., тираж — 130-230 тис. прим.); — "Молодь України" (незалежна газета, головний редактор — Боденчук В. І.); — "Київська Правда" (масове громадсько-політичне видання, засновником якого є Київська обласна рада народних депутатів, головний редактор — Чумак І. В., тираж —50 тис. прим.); а також "Сегодня", "Факты и комментарии", "Киевские ведомости", "Вечерние вести", "День", "Дзеркало тижня", "Сільські вісті" і т. д.; — "Закон і бізнес" (офіційне видання української міжнародної фондової біржі, головний редактор — Бобов Р. В., тираж — 16 тис. прим.); — "Україна" (громадсько-політичний, літературний часопис, головний редактор — Пересунько Ю.).

Якщо ж проаналізувати аудіовізуальні засоби масової інформації, то вимальовується теж не дуже втішна картина. Адже майже кожна телерадіокомпанія належить політичним лідерам та організаціям, що яскраво простежується під час виборів.

Наприклад, за офіційними даними, каналом "УТ-1" керує Адміністрація Президента, телерадіокомпанія "ЕРА" належить Деркачу та Рабиновичу, "1+1" шанує Волкова, а "Інтер" надає перевагу легендарній "двійці" Суркіс-Медведчук, "ТЕТ" та "ICTV" утримує Пінчук, "СТБ" — частково Пінчук разом з компанією "Лукойл" (Росія), "Тоніс" шанує Валерія Пустовойтенка, "Новий канал" належить "Альфа-банку" (Росія). Таким чином, телепростір розподілений між конкурентами, які перебувають при владі й постійно змагаються одне з одним шляхом виходу в ефір та наполегливим переконанням аудиторії, що надає перевагу тому чи іншому каналу. (Особливо це практикується напередодні виборів).

Інтернет у наш час відіграє дуже важливу роль у формуванні українського інформаційного простору. Конкретна людина як окремий елемент суспільства може почерпнути будь-яку інформацію з якісно зроблених сайтів. Але це вже є інша проблема — таких українських сайтів не надто багато. Тому пересічному громадянинові України необхідно володіти іноземною мовою (англійською), щоб бути в курсі новин та подій з всесвітньої мережі Інтернет.

Безперечно, проблеми інформаційного простору надзвичайно важливі, як де-яким здається, навіть нездоланні. Але ми повинні вірити і робити все можливе, щоб хоча б трохи наблизитися до якісної журналістики: — швидкого та ясного подання фактів; — беззаперечного висвітлення всіх новин; — серйозної аналітики; — цікавого та безпечного (!) журналістського розслідування і т. д.

Традиційними проблемами вітчизняного інформаційного простору також залишаються: — неконкурентоспроможність української журналістики у порівнянні з західними ЗМІ; — постійний деформуючо-нищівний вплив російських ЗМІ; — надання переваги західним ЗМІ, що мають авторитет серед інтелектуально розвинутого населення нашої країни; — недовіра населення до українських ЗМІ; — надмірне зловживання свободою слова або ж навпаки — "пострадянський синдром".

Національна інформаційна структура українських ЗМІ ще досить нетривка, що легко піддається впливу як проросійської, так і прозахідної журналістики. Але у законодавстві чітко формулюється така думка:

"Держава виступає гарантом суверенітету і цілісного функціонування, розвитку й захисту національного інформаційного простору відповідно до завдань і під державним управлінням та контролем основних суб'єктів, належної бази і державних економічних важелів для здійснення регулятивного впливу на відносини в інформаційній сфері суспільства."

Без сумніву, національний інформаційний простір повинен перебувати у постійному стані захисту в зв'язку з поширенням шкідливої та неправдивої інформації, порушенням норм викладення новин та коментарів українськими ЗМІ.

Отже, можна зробити висновок, що працівники інформаційного простору та мас-медіа України мають надзвичайно багато проблем, але всі вони повинні вирішитися. Проте це вже питання часу.