2. Структура вугільної промисловості.

Прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд.тонн, у тому числі

56,7 млрд.тонн – розвідані запаси, з них енергетичних марок – 39,3 млрд.тонн. Балансові запаси вугілля на діючих шахтах складають 8,7 млрд.тонн, з яких 6,5 млрд.тонн промислових, у тому числі майже 3,5 млрд.тонн, або 54% енергетичного.

Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей матеріального виробництва та соціальної сфери зумовлюють зростаючий попит на вугілля, причому особливо  високими темпами на енергетичне. Для забезпечення суттєвого підвищення вуглевидобутку можуть бути задіяні 67 резервних ділянок із запасами 13,1 млрд.тонн та можливою потужністю з видобутку 124,9 млн.тонн вугілля на рік. Значним резервом на майбутнє також є шлами, які знаходяться в мулонакопичувачах. Їх обсяг становить 100 млн.тонн.

У вугільній галузі актуальною залишається проблема ефективного використання родовищ. Через складні гірничо-геологічні умови, недосконалі планувальні рішення та недостатній технічний і технологічний рівень вуглевидобутку втрати вугілля під час відпрацювання покладів перевищують 15%.

Зовнішні джерела вуглезабезпечення зумовлені недостатніми обсягами видобутку коксівного вугілля вітчизняного виробництва та високим вмістом сірки в ньому, а також дефіцитом вугілля газової групи для потреб українських ТЕС. Основними імпортерами є Росія (майже 97%) та Казахстан. Споживачами імпортованого коксівного вугілля є підприємства металургійного комплексу України, енергетичного - ТЕС та підприємства інших галузей промисловості.

З огляду на постійне зростання потреби теплової електроенергетики у вугіллі, Програмою „Українське вугілля”, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 року №1205, передбачалося здійснення комплексу заходів з підвищення обсягів видобутку вугілля та його конкурентоспроможності. Внаслідок систематичного недофінансування заходів зазначеної Програми вугільна промисловість не змогла досягти необхідного техніко-технологічного і економічного рівня, а обсяги вуглевидобутку навіть знизилися до 78,0 млн.тонн у 2005 році.

Через недостатні обсяги капітальних вкладень у вугільну промисловість Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене старіння призвело до формування негативного балансу виробничих потужностей. Зниження їх обсягу набуло сталої тенденції, яка вже є катастрофічною.

За період 1991 - 2005 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств зменшилась з 192,8 млн.тонн до 91,5 млн.тонн на рік або майже в 2,1 рази. При цьому останнім часом виробничі потужності використовуються лише на 85%.

3. Передумови та фактори розміщення вугільної промисловості.

Кон'юнктура світового ринку енергетичних вугіль прямо визначається тенденціями розвитку світової енергетики, її динаміки і структури. Широкомасштабне впровадження енергозберігаючих технологій привело до зниження енергоємності ВНП (зараз потрібно менше палива для виробництва одиниці ВНП, чим у недалекому минулому). Проте, в абсолютному вираженні споживання енергоресурсів, у т.ч. твердого палива росте. У середньостроковій перспективі найважливішим фактором невизначеності є місце ядерної енергетики в структурі споживання. Перспективи висновку з експлуатації діючих АЕС у розвинутих країнах (насамперед, західноєвро­пейських) і переходу на ТЕС, що працюють на природному чи газі на ТЕС зі змішаним циклом (мазут/вугілля) будуть визначатися в основному політичними рішеннями керівництва цих країн і роллю атомної енергетики в енергобалансі тієї чи іншої країни. У випадку інтенсивного й одночасного висновку з експлуатації більшої частини, потреби в куті в багатьох країн можуть значно зрости, що приведе, насамперед, до росту його імпорту.

В електроенергетиці все більш відчутною стає конкуренція вугіллю з боку ТЕС на газі через загострення проблеми викидів З2 в атмосферу. Разом з тим визнається, що сучасні вугільні електростанції стали не настільки обтяжні з погляду забруднення навколишнього середовища, як раніш. Витрата вугілля при середньому КПД ТЕС у 45% складає близько 300 г/квт-ч, тоді як у 1950 р. він був удвічі вище, а сьогодні працюють станції і з КПД більш 50%. Ситуація у світовій чорній металургії наприкінці 90-х років характеризувалася скороченням попиту і виробництва продукції. Однак по оцінках Міжнародного інституту чавуна і стали в 2000 р. може початися поліпшення кон'юнктури світового ринку чорних металів і поступове зростання виробництва. Попит на коксівний вугілля може незначно зрости, а потім стабілізується. У більш віддаленій перспективі значимої стає тенденція до винесення екологічно шкідливих і енергоємних виробництв (наприклад, доменного виробництва) у країни, що розвиваються, і в країни СНД, що також буде стримувати світову торгівлю коксівним вугіллям. З іншого боку, очікується ріст використання коксу у вторинних металургійних процесах (виробництво литих заготівель і виробів), що буде трохи компенсувати звуження попиту з боку доменного виробництва табличка3 Імпорт кам'яного вугілля в регіон ЄС протягом 90-х років стійко зростає. Частка імпорту в споживанні за 1990-1998 р. зросла з 45% до 57%. Імпортне вугілля розглядається в Європі, насамперед, як замінник іншим завезеним енергоносіям. Тому держави ЄС прагнуть різноманітити джерела одержання вугілля і збільшують число основних постачальників, послідовно підключаючи до ринку нових експортерів. У 90-і роки ця тенденція стимулювала збільшення імпорту в Європу високоякісного колумбійського, індонезійського, венесуельського і канадського вугілля.

На трьох основних постачальників - США, Австралія, ПАР - зараз приходиться приблизно половина європейського імпорту. Однак корпорації США, через високі виробничі і транспортні витрати поступово уступають свою частку на даному ринку іншим експортерам. Австралійські постачальники воліють працювати в першу чергу на динамічно розвивається ринку країн Східної Азії і також скорочують свої відвантаження в Європу. За останні роки став скорочуватися й імпорт у Європу з ПАР.

Імпорт вугілля з території СНД у ЄС скоротилися з 9,8 млн. т у 1990 р. до 3,0 млн. т у 1998 р., що у визначальної обумовлене втратою Росією балтійських і чорноморських портів. Через слабість термінальної бази, що залишилася в Росії, основна маса кам'яного вугілля експортується Росією по залізниці в Східну Європу і чи Туреччину через вугільний термінал у порту Східний у Японію і малі східно-азіатські держави.

Закупівлі вугілля з Польщі протягом більшої частини 90-х років залишалися більш-менш стабільними.

За прогнозами в найближчі 10 років збільшаться постачання на європейський ринок з частка країн Південної Америки. Відвантаження вугілля з Польщі в Західну Європу зменшаться на 50%, тоді як постачання цього виду вугілля зі США, ПАР і Австралії збережуться приблизно на нинішньому рівні. Попит на імпортне вугілля в країнах Азії в перспективі буде зростати. Приріст імпорту вугілля в регіон, як і колись, прийдеться на Японію, Республіку Корея і Тайвань. За прогнозами, Китай збільшить імпорт вугілля до 2004 р. до 5 млн. т, розширить його також Індія. Очікують, що Австралія збільшить сюди відвантаження вугілля з 125 млн. т у 1997 р. до приблизно 190 млн. до 2020 р., а постачання з ПАР виростуть з 18 млн. до 36 млн. т. Перспективи для розширення експорту вугілля в країни АТР має й Індонезія. У той же час експорт у регіон зі США будуть зменшуватися, унаслідок помітного росту внутрішнього споживання.

Одним з найважливіших постачальників вугілля на європейський ринок залишається Польща. За даними КЕС, без підтримки держави польський експорт вугілля був би зараз цілком збитковим. За згодою з ЄС від 1991 р. Польща зобов'язалася до 1997 р. скасувати державне субсидування видобутку вугілля, експортованого в країни ЄС. Однак. по оцінках ЄС у 1998 р. експорт кам'яного вугілля з Польщі в ЄС був субсидований на суму 450 - 500 млн. дол., а загальні збитки вугільної промисловості в цій країні склали близько 800 млн. дол. Відповідно до прийнятого в 1998 р. програмою, обсяг видобутку до 2002 р. передбачається скоротити з 135 млн. до 112 млн. т.

Таким чином, у випадку створення необхідної інфраструктури російські експортери вугілля потенційно можуть зайняти на європейському ринку місце польських постачальників. При цьому першорядним фактором буде виступати цінова конкурентноздатність і можливість забезпечення ритмічності постачань. Починаючи із середини 90-х на світовому ринку вугілля мала місце чітко виражена понижательная тенденція цін вугілля, унаслідок загального здешевлення вартості енергоносіїв. Випливає, однак відзначити, що в цілому ціни на вугілля стабильнее і менш піддані поточним кон'юнктурним коливанням, чим ціни нафтопродуктів (при цьому ціни коксівного вугілля стійкіше, ніж ціни енергетичного). Більш ніж достатній обсяг пропозиції вугілля на світовому ринку вугілля і гостра конкуренція між різними постачальниками натискають на ціни. Тому, незважаючи на значний ріст цін нафтопродуктів, вартість вугілля на світовому ринку в 1999 р. практично не підвищилася.

Розділ 2. ОЦІНКА РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ.