2.1 Особливості територіальної організації вугільної промисловості України.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпров­ському. В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т).

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогноз­них ресурсів.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас­них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро­довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на част­ку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека рапто­вих викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний пока­зник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмеже­ні (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комуналь­но-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ прово­диться підземним та відкритим способом. Частка відкритих роз­робок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля ниж­ча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).

2.2 Аналіз розвитку вугільної промисловостіУкраїни.

Найбільш важливий етап в історії освоєння краю і розвитку його продуктивних сил пов'язаний з відкриттям і розробкою кам'яного вугілля в кінці ХVIII століття. На місці відкритих родовищ виник цілий ряд нових поселень: Голубівка (Кіровськ), Шубінка (Стаханов), Петро – Марґєвка (Первомайськ) і ін. Розвиток видобутку кам'яного вугілля привів до збільшення чисельності населення за рахунок приїжджих робочих з різних губерній Росії ( Орловської, Курської, Воронежської, Тульської, Рязанської) і України (Київської, Харківської, Полтавської).

У ХІХ – ХХ століттях відбувався подальший розвиток промисловості краю, розвивалися існуючі шахти і заводи і будувалися нові.

Бурхливий розвиток промисловості, будівництво нових підприємств, зростання промислових пунктів особливо виявився в 70 – 80 роки ХХ століття, коли і відбувалося формування промислового вузла. В цей час сформувалася і спеціалізація вузла: перші місця займають вугільні шахти (до 1990 року в межах Стаханово – Алчевського промислового вузла їх налічувалося близько 35 і 5 вуглезбагачувальних фабрик), металургійні і коксохімічні комбінати (Алчевськ, Стаханов), заводи важкого машинобудування (Стаханов, Первомайськ, Теплогорськ, Кіровськ), залізобетонних конструкцій і будівельних матеріалів (Алчевськ, Алмазна, Золоте, Первомайськ, Перевальськ) , підприємства машинобудування і металообробки (Алчевськ, Стаханов, Кіровськ, Брянка, Первомайськ, Теплогорськ) та ін.

У 80-і роки ХХ століття оформився склад промислового вузла. До нього увійшли близько розташовані промислові центри – Алчевськ, Перевальськ, Брянка, Стаханов, Первомайськ, Кіровськ; і промислові пункти, в яких розташовувалися структурні підрозділи підприємств промислових центрів і які адміністративно підпорядковані названим містам (наприклад, міста Алмазна і Теплогорськ адміністративно підпорядковані Стаханову, а Золоте і Гірське – Первомайську) , а також менші за чисельністю населення селища, які забезпечують промисловий вузол трудовими ресурсами, сировиною, сільськогосподарськими продуктами для задоволення потреб населення .

Територія характеризується високою щільністю населення, компактним розселенням, високою промисловою та сільськогосподарською освоєнністю.

У 90-і роки ХХ століття відбулися значні зміни в промисловості вузла. У зв'язку із загальною економічною кризою в Україні, в глибокій кризі опинилися і більшість підприємств Стаханово – Алчевського промислового вузла, багато, не витримавши конкуренції, вимушені були закритися – частково або повністю, багато шахт були закриті у зв’язку з реструктуризацією вугільної галузі. Наприклад, у місті Брянка з початку реструктуризації ліквідовано п’ять з восьми шахт. Згідно з проектами реструктуризації було скорочено близько трьох тисяч працівників шахт. Багато працівників шахт звільнилося за власним бажанням до видання наказу про реструктуризацію шахт. До цього слід додати, що на вугільну галузь міста працювало 10 підприємств та організацій, дві залізничні станції , вантажні та автобусні АТП міста тощо. Із закриттям шахт припинило роботу 9 з них, значно скоротили свою діяльність інші підприємства. Інший приклад. У місті Стаханов закриття шахт розпочалось ще у 1995 році згідно з наказами Міністерства вугільної промисловості України: шахти «Центральна-Ірміно» - у 1995 р., шахти імені Ілліча – у 1996 р., шахти «Максимівська» - у 1997р., шахти імені Чеснокова – у 1998 р. У деяких шахтарських селищах у результаті реструктуризації взагалі припинилася виробнича діяльність. Наприклад, з ліквідацією шахти «Анненська» селище міського типу Анненка втратило 890 робочих місць. Інших підприємств у селищі немає. Практично все працездатне населення втратило роботу. Така ситуація притаманна і іншим шахтарським селищам, де ліквідовані шахти були містоутворюючими підприємствами. З цими процесами пов’язані високі показники кількості безробітних, низькі показники природного приросту, значна міграція населення з цих населених пунктів у пошуках роботи в інші міста як в межах промислового вузла, так і за його межами ( значна міждержавна міграція в Росію та країни Європи).