14

Лекція 1: Предмет, метод, джерела та система фінансового права План лекцій:

1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання.

2. Фінансове право в системі права України.

3. Система та джерела фінансового права.

4. Фінансове право та наука фінансового права.

1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання

Галузь права — це відносно самостійний підрозділ си­стеми права, який складається з правових норм, що регулюють якіс­но специфічний вид суспільних відносин. Галузь права становить відокремлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відно­сини, відображає більш високий рівень системоутворюючих зв'язків, характеризується певною цілісністю та автономністю.

Будь-яка галузь права характеризується самостійним предметом та методом (методами) правового регулювання. Фактично це основні елементи, за якими можна відгалужувати окремі правові галузі у системі права. Ряд теоретиків вважає, що метод правового регулю­вання об'єднує об'єктивні і суб'єктивні моменти, має щодо предме­та додатковий (процесуальний) характер та виступає юридичним критерієм виділення галузей права. В теорії права існує позиція, згідно з якою предмет та метод правового регулювання становлять галузевий юридичний режим регулювання суспільних відносин.

Фінансове право — публічна галузь права. Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежуван­ня між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну полі­тику і можуть дещо різнитися від суто «юридичних» законів. Основ­ний акт у сфері фінансів — закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінан­сових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів.

Характеризуючи фінансове право як галузь права, в першу чергу слід розкрити його предмет та метод. Предмет правового регулюван­ня являє собою якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Для цих відносин характерні такі риси: 1) життєво важливі для людини та її об'єднань відносини; 2) вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) стійкі, такі, що повторюються, та типові відносини; 4) відносини поведінки, за яки­ми можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами).

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що вини­кають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави. У відносинах, пов'язаних з формуванням і витрачан­ням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (гро­шовий) характер.

Фінансові відносини виникають при встановленні бюджет­ної, податкової, грошово-кредитної систем держави; складанні, роз­гляді та затвердженні актів про бюджет; розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи; виконанні державного та місцевих бюджетів; збиранні податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів; фінансуванні та кредитуванні; обов'язковому держав­ному майновому й особистому страхуванні; при відносинах у сфері державного кредиту та регулюванні грошово-кредитної та валютної систем тощо.

Метод фінансово-правового регулювання — це сукупність за­собів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відно­син. Основним методом фінансового права є метод владних при­писів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою без­перервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з ме­тою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей пра­ва — конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'я­зані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових пра­вових норм та порядок їх застосування.

Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових пра­вовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються за­безпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бю­джетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бю­джетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних транс­фертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпе­чення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. Пояснюється це насамперед тим, якого значення надає держава фінансам для її стабільного функціонування та забез­печення суверенітету. Будь-які приписи у сфері фінансів мають ка­тегоричний характер. Наприклад, несплата своєчасно податку тяг­не за собою у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій з боку держави через уповноважений орган — державну податкову служ­бу. При стягненні таких санкцій наявність суб'єктивної вини, на відміну від адміністративних або кримінальних відносин, не має зна­чення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собою за­стосування встановлених санкцій.

Відсутність оперативної самостійності також є визначальною ри­сою саме фінансового права. Податківець не має права обрати той чи інший вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податко­вих відносин — за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можуть бути змінені.

Крім того, саме на прикладі податкових відносин краще за все коментувати метод владних приписів, оскільки чинне законодавство містить можливість застосування санкції на санкцію, що в цілому для юриспруденції не є характерним, логічним та виправданим. Згідно із Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пеня нараховується на суму основного боргового зобов'язання та штрафів за вчинене правопорушення. Зрозуміло, що інший учасник фінан­сових відносин тим більше позбавлений права оперативної само­стійності і зобов'язаний чітко додержуватися приписів, встановле­них фінансово-правовими нормами. Розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати свої повноваження виключно в межах виді­лених бюджетних ресурсів у ті строки та на цілі, встановлені затвер­дженими фінансовими планами (актами про бюджет, лімітними до­відками, бюджетними розписами, кошторисами установ тощо).

Поряд із методом владних приписів, для фінансового права харак­терні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації тощо, що поступово поширюються. Особливо це стосується сфери муніципальних фінансів, де органи місцевої влади та самоврядуван­ня дістають більшу самостійність у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері. Хоч зазначені методи, як правило, застосовуються разом з основним методом фінансового права — ме­тодом владних приписів.

Отже, фінансове право — це публічна галузь права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів коштів (фінансових ресурсів) держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій.