21)Ворошиволоград

„Як мені здається, книга справді відрізняється від моєї попередньої прози: роман вийшов більш меланхолійний, більш ліричний, більш наповнений усілякими соціальними реаліями, у ній доволі суттєвий соціальний контекст. він про невеличке містечко на сході України, про українсько-російський кордон і про людей, котрі на цьому помежів'ї намагаються якось облаштуватися, дати раду собі, своєму минулому й своєму майбутньому. Головного героя звати Герман Корольов, це людина, якій за тридцять, яка вже фактично сформувалася, яка має своє громадське, політичне, соціальне й особисте життя, у якої ніби все гаразд у житті, але на яку раптом звалюється купа проблем. І він намагається ці проблеми вирішити, а для цього йому потрібно повернутися в те маленьке містечко де він народився і виріс — фактично, це таке собі повернення в минуле, повернення в порожнечу, потрапляння в часову діру, звідки він намагатиметься вибратися. Фактично, це роман про пам'ять, про важливість пам'яті, про безперервність пам'яті, про те, що потрібно пам'ятати все, що з тобою було, і це тобі дозволяє якось формувати своє майбутнє. Роман про те, що потрібно захищати себе, своїх близьких, свої принципи, свою територію, своє минуле, своє майбутнє. Це роман про опір, роман про протистояння, про захист своїх принципів від зовнішнього тиску.” 

25) Окса́на Стефа́нівна Забу́жко — сучасна українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості письменниця приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологієюфемінізму та постколоніалізму.

Оксана Забужко — єдина з українських письменників, чиє ім’я відоме принаймні кожній освіченій людині. За останній рік вона брала участь у всіх можливих форумах, слуханнях і консультаціях нової влади.

Письменниця Забужко існує всупереч нашій парадоксальній реальності. Її видають чималими тиражами, перевидають, перекладають за кордоном. Письменниця пише про жінку і як жінка, однак із притаманною чоловічою стриманістю та ретельною скрупульозністю. Вона пробує себе в різних жанрах. У її творчості переважають матеріали про жіночу ідентичність, пошуки нею власного письма: “Через історії жінок – так би мовити, внутрішні та зовнішні – хочу нагадати (і собі), що ми, жінки, так само, як і чоловіки, маємо право на власний простір, на самореалізацію – не лише в родині й не лише серед сковорідок і каструль”. Як визначив її творчість львівський літературознавець Юрко Кучерявий, “пише не про жінку і не для жінки... Пише, як жінка”. 27) Новий роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.Це – новий жанр: роман 21-го століття, де майстерно поєднуються історичний детектив, соціально-психологічне полотно й містичний трілер, сни і ява міняються місцями і українська історія за останні шістдесят років уперше постає живою і цілісною.

На 830 сторінках — десятки доль і сюжетів: бойові стежки УПА, закриті КГБ архіви, забуті драматичні сторінки радянських 1970-80-х і буремних 1990-х… Все це, переломившись у долях головних героїв, народжує новий погляд на наше сьогодення.

«Це роман про любов і смерть, —про те, що зі смертю насправді ніщо не кінчається».

На цю книжку чекали не лише в Україні: уже завершується підготовка до друку німецького видання З перших відгуків:

Про українську історичну пам’ять, внаслідок історичних колізій пошматовану, спотворену, викривлену. Про пам’ять, яку, незважаючи на всі індивідуальні, часто справді героїчні зусилля, ніколи й нікому вже не вдасться повністю реставрувати. Не всі покинуті секрети пощастить розшукати, не в усіх ямочках – навіть якщо успішно розшукати – вони вціліли.

А крім того –„Музей” вперше в українській літературі подає під однією обкладинкою таку панораму українського суспільства. Розкошуйте мовою героїв, розкошуйте майстерно використаними деталями побуту: від Заходу і до Сходу, від 30-х рр ХХ ст. і майже до наших днів».

Роман змальовує три доби, три генерації. Доба УПА і Сталіна, доба так званих шістдесятників, і сучасна доба — незалежності, патріотичного й антипатріотичного мародерства, дикого мафіозного капіталу… Та Забужко настільки психологічно, майже фізіологічно точно, зображує нутро кожної доби, що відчуваєш себе частиною, сучасником, учасником. Три покоління, три цілком різні епохи, з цілком відмінними умовами., стержнева ниточка роману: як не зрадити себе.

28) Тані Малярчук. Твори авторки проаналізовано в контексті системи ґендерних ролей, які функціонують у сучасному українському суспільстві. Найбільш репрезентативними ґендерними ознаками індивідуального стилю письменниці визнаються

автокомунікативність, перцептивність, світозасвоєння, феноменологічний підхід до споглядання явищ світу; сумніви героїні в адекватності й точності власної

самоідентифікації, родинний контекст персонажної легенди героїні.

Героїні Малярчук, - в основному, - молоді дівчата. За словами В. Балдинюк,

творчості не цікавлять герої з розвиненою сексуальністю, зі зрілими стосунками, продуманими або хоча б логічними вчинками. Їй цікавіше акцентувати увагу на періоді ініціації. Звісно, що в такому химерному світі, на рубежі реальності й сну, логічною є постановка у творах проблеми особистісної самоідентифікації, яка постає в єдино можливій для авторки модифікації – осягнення себе як жінки.

Рефлексійність творів Т. Малярчук лежить на межі вербального та сенсорного досвіду. Її текст є загострено перцептивним. Одним із способів світозасвоєння нараторки є переживання й аналіз власної фізіології, хворобливого стану. ―Люба іпохондричка, - називають Лізу

У площині розшарування особистості на окремі рівні та фраґменти постійні вагання героїні, Важливим рівнем вияву проблеми самоідентифікації героїні-нараторки є також родинний контекст творення персонажної “легенди”.

Наступною площиною пошуку самоідентифікації є усвідомлення авторкою хисткості тієї межі, що пролягає між нею як героїнею фікційного світу власних творів (в основі образу якої – завжди якась частина її реальної особистості) й нею як авторкою, що має владу над подіями й долею цього світу.

Наскрізним для доробку Т. Малярчук є мотив авторської нерішучості, невпевненості в собі, і у площині

Характерною формою гри в прозі Т. Малярчук є варіативність художньої дійсності. Подеколи вигадані варіанти реальності стають маскою істини, а саме її (істини) існування поступово втрачає доцільність у контексті цікавих і захоплюючих поворотів думки персонажа. Любовна туга є головним настроєвим модусом усіх творів Т. Малярчук. Спроби дискредитації ідеалу уявними історіями про неї (наприклад, алкоголізм, аморальність коханої Лізи у вигаданих Лізою історіях) тільки посилюють цю тугу.

Попри яскраву фемінність художнього світу прози письменниці, проблема ґендерного конфлікту - зіткнення героїв різних статей через тяжіння над ними ґендерних стереотипів – зустрічається в її текстах дуже рідко; швидше конфлікт тут породжується нерозумінням опонента як Іншого поза аспектом статі.

Т. Малярчук переважають ретроспективні зміщення часового плану. Майбутнє для неї – нібито за щільною пеленою незнання, щільність якої порушується хіба нагнітанням знаків

29) Ірена Карпа. Говорити, що грубуватість і простакуватість Ірени Карпи - навмисна, провокаційна, вже не стоїть, думаю, ніхто в цьому не сумнівається.  Саме боязнь завершеності, комфорту, боязнь поставити крапку над "i", тому що це може спричинити за собою смерть, як раз і штовхає героїв роману "Фройд би плакав" рухатися і жити. "Я знаю, Що таке Грані и що значить стояти на них. На жаль, за іронією самє цею стан утрімує мене живою" ("Фройд би плакав") Сумбурність думки, мішанина деталей - є в романі і це, однак вони виглядають в ньому органічно. Стиль прози Ірени Карпи, як і композиційна побудова її книг, також нерівні, місцями це розмовна стильова манера, місцями - інтелектуальні рефлексії. Герої "Фройд би плакав" - Марла, Хьялмар, Анжей - прийшли нізвідки і йдуть в нікуди - вони перебувають у постійному подорожі, чужі, туристи на цій планеті, зустрічаються лише на коротку мить і розлучаються. Подорож довжиною в життя, людина-мандрівник, що бреде в свій будинок - Отчий дім, Небесну Обитель, яка ... знаходиться в його душі. А можна сказати це і по-іншому: А з героями-мандрівниками, як водиться, трапляються різні любовні історії.Білявий скандинав Хьялмар - втілення свободи, практичний і раціональний продюсер Ілля, що задумав "розкрутити" талановиту дівчинку Марлі, а ще дивний Анджей. Чи всі? Навряд чи. Любовні трикутники в роман Карпи перетворюються в багатокутники, над якими, заплутавшись в андрогінності, маскулінності, фемінінності, плакав би і Фрейд, не в силах розставити любовне сум'яття молодих душ роману і читачів по поличках вигаданих їм комплексів.у текстах Ірени Карпи має доволі лаконічний вигляд: головпер (себто провідний персонаж) обов’язково й безперестанно переміщується — іде, їде, й у процесі своїх переміщень неухильно продукує стьоб. Карпа не обтяжує своє прозове життя-буття настирними шуканнями нових фабул чи, ще гірше, сюжетів. Фабульна одноманітність її текстів так само прогнозована.

Ірена Карпа з підвищеною інтимністю працює зі словом

Ірени Карпи є і смак до по-національному колористичного слова. Смак, який вона не піарить, не виділяє і не поспішає «світити». Проте вона відчуває національне слово, виставляючи на кін його розмовні, знижені відтінки та полюбляючи його веселі, нерідко жартівливого ґатунку інтонації: «І Євка, знизавши плечима, продовжувала варнякатина ґлобальні теми», «Спершу було валанцання зимним провінційним містечком...», «Нарешті автобус причвалав до маленького містечка на кордоні з Непалом» («Фройд би плакав») Ірена Карпа так наснажено декларує власну сексуальну заангажованість, що власне для сексу в її текстових колажах та інсталяціях місця майже не залишається. Вона не стільки зображує, скільки вербально інспірує сексуальні емоції

30) Любко дерешПерша публікація — роман «Культ» у часописі «Четвер» (2002) (у 18 років). Потім вийшли романи «Поклоніння ящірці» (2002; написаний раніше, ніж «Культ», але вийшов після нього), «Архе» (2005), «Намір!» (2006), «Трохи пітьми» (2007).

Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, польська, італійська, сербська тощо. Любко Дереш — один із найвідоміших сучасних українських авторів. Головні герої його творів — підлітки та цікаві історії з їхнього життя. Автор намагається правдиво показати життя героїв, тому у творах використовує розповсюджений сучасний сленг та лайливі слова. У деяких уривках сюжет містить містичні елементи і враження підлітків, які перебували під впливом галюциногенних препаратів.

З 2008 року веде програму «Книжкова полиця» на телеканалі КРТ. Зараз письменник працює над новим романом — «Як стати Богом і не заплакати».

Роман «Голова Якова» (підзаголовок — «Як стати Богом і не заплакати»), над яким Дереш працював майже п’ять років, має вийти в лютому 2012 р.

Книги2001 — Культ2002 — Поклоніння ящірці2005 — Архе2006 — Намір!2007 — Трохи пітьми

31)двохтисячники Тому з початком ХХІ століття виникла проблема становлення літературного «покоління-2000» – так званих «двотисячників». «Двотисячники» – це молоді поети, які почали писати й оприлюднювати свої твори з 2000-го року. Точиться дискусія щодо самого існування покоління: чи є підстави вирізняти групу молодих митців як окреме і вагоме явище в літпроцесі. Тим більше, що «двотисячники» не мають чітких спільних ознак, засад творчості. Навпаки, однією з особливостей наймолодшої генерації митців називають повну їх несхожість між собою. Отож, актуальність теми дослідження зумовлюється потребою в сучасних оцінках «покоління-2000», яке ще не остаточно сформоване, але перебуває у стадії розвитку. -основних підходів до висвітлення події можемо виділити такі: - нейтральний підхід: «суха» інформація; Розглянемо кожен підхід окремо.Отож, двотисячники – це автори, які почали активну творчу діяльність у 2000-их роках 34)Харківський прозовий текст Коцарев Олег  — український поет, письменник та журналіст.

Народився 1981 року, харків'янин. Закінчив відділення журналістики Харківського національного університету ім. В.Каразіна.

Автор книжок поезії «Корокте і довге» (Київ, 2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (спільно з Горобчуком і Коробчуком) (2007), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009, з перекладами на російську мову Дмитра Кузьміна та Анастасії Афанасьєвої) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». У 2000-х роках був учасником літературного конгломерату «Весло слова». Лауреат видавництва «Смолоскип» 2002 р. другої премії за збірку поезій «Коротке і довге». Лауреат конкурсу імені Валер'яна Підмогильного,

Поезія та проза друкувались у «Кур'єрі Кривбасу», «Березолі», «Черновику», «Футурум Арт», «Дети Ра» літературних акцій: «Magnus Ducatus» (Мінськ), «Жак Дерріда. Кінцевої не буде» (Варшава), «NON/fiction» (Москва), «Трактор. Фестиваль оптимізму» (Київ),

Поезія перекладась англійською, білоруською, івритом, литовською, німецькою, польською, португальською, російською та чеською мовами.

35) Коронація слова — всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання. Проект компанії «Крафт Фудз Україна». Метою конкурсу є підтримка новітньої української культури, пошук нових імен, видання найкращих романів книжками, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу кіно й театру, і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру — якісними українськими фільмами й п'єсами.

Конкурс заснований в 1999 році як спільний проект.

Подаватись на «Коронацію слова» можуть усі: як досвідчені письменники так і новачки. Єдине офіційне обмеження в конкурсі — твори повинні бути написані українською мовою. Неофіційні обмеження — твори, які пропагують фашизм, екстремізм, ксенофобію, шовінізм, нетерпимість на релігійному ґрунті, тощо — відхиляються відразу. В кожній номінації визначаються три найкращих твори, також є заохочувальні премії.

«Коронація слова» відкрила для широкого кола читачів імена Ірен Роздобудько, Марини Гримич, Анни Хоми, Олександра Вільчинського, Наталки Очкур, Марини Мєдникової,Андрія Кокотюхи, Василя Шкляра та інших молодих письменників.

Результатом існування конкурсу стало видання понад 100 романів. До конкурсу зростає інтерес професійних письменників.