20)"Місто" в прозовіх текстах сергія жадана

«Депеш Мод» - ції історія про поколіня 90-х, на 19-20 річчя якіх припавши розпад СРСР, у вужчий сенсі сюжет простий - ції подорож трьох хлопців-товаришів у пошуках четвертого Задля Повідомлення йому сумної новини - Смерті йо вітчіма. Як и вся постмодерну література цею текст автобіографічній, тому один з героїв - оповідач є виразником авторського внутрішнього світу. Жадан створів галерею колоритних образів - єврей-антісеміт Собака Павлов, комерсант-Невдаха Вася Комуніст, Товстий гомосексуаліст Какао, Сашко Карбюратор, Чапай, Вова и Володя.Герої (чи скоріше антігерої) роману впісані автором у рідний Харківський простір, на Що виразно вказують упізнавані Міські топоси - будинок Держпрому, площа Свободи, назви станцій метро и електоропоїздів.При Чому Міські топоси виразно розділені на два світи. Одним з сімволів цього життя є вокзал: «... за пару ночей на Південному вокзалі Міста Харкова можна Продатися будь-що, навіть душу, ЯКЩО вон в тобі є ...» Міському пейзажу протіставлено опис соснового бору з околиць Харкова. Протиставлення відбувається на часопросторових рівні - Міський пейзаж, Сірий и безнадійній є реальністю 19-річного героя, натомість жива природа, проста и радісна в своєму існуванні, вірінає з дитячих спогадів

У іншому романі автор в цілому залішається вірнім Кузьмою у зображенні концепту «місто». Переважно це – його улюблений Харків з топосами університет, площа, обладміністрація, держпром, готель, палац піонерів, що розташовані в центрі міста й демонструють синтез епох. Харків, на думку автора, є «універсальним комуністичним мегаполісом», «містом футуризму і комунарської самоорганізації», «єдино канонічна столиця піднебесної україни. Жадан використовує цей прийом на рівні топосів – готель «Харків« – це місто у місті: Харківський університет – це теж місто у місті, з власною системою і способом життя:

До творення концепту «місто» автор долучає не лише Харків, а й інші міста (Сватове, станції Вузлова, Гракове, Луганськ, Старобільськ, Гуляйполе), розташовані на Сході й Півдні країни. Автор-оповідач подорожує від рідного міста до центру махновщини – Гуляйполя. Ця подорож відбувається в реальному часі й разом з тим – це блукання в глибини пам'яті героя, при чому обидві подорожі по суті своїй анархічні: згадки виникають у свідомості героя хаотично, викликані якоюсь річчю, запахом, подією, так само і реальна подорож відбувається без жодного плану.

С.Жадан використовує антитезу – великі індустріальні міста – меленькі провінційні. Якщо в першому випадку він захоплюється колишньою величчю, іронізує над сьогоденням, то у другому виходить на філософський рівень: «...в маленьких містах люди спокійніші, вони наперед знають усе, що з тобою станеться, вони з першого погляду бачать, що ти так нічого і не знайдеш на цих запилених вуличках...» Друга частина роману – «Мої вісімдесяті» – відзначаються зміною міських топосів. Це агітпункт, парк культури, гараж, лікарня, гуртожиток, дах. Втім уваги зображенню цих топосів автор майже не приділяє, оскільки його пам'ять зберегла події, а не речі: Отже, концепт «місто» є одним з провідних в прозових текстах Сергія Жадана. Реалізований він на рівні топосів рідного авторові Харкова – університет, готель, держпром, пам'ятників Шевченкові й Леніну, вокзал, завод, які підкреслюють виразний антитоталітарний пафос текстів. Урбаністичний пейзаж аналізованих романів покликаний також підкреслити суспільно-політичну ситуацію розпаду держави в 90-х роках ХХ ст. і, як наслідок, втрата ідеалів і сенсу життя, пошуків молодою людиною власного місця в цій ситуації.

19)Сергій Жадан став відомим сучасним читачам насамперед як один із засновників літературної корпорації харківських поетів «Червона Фіра» (1991), до якої належали також Р. Мельників і І. Пилипчук. У своїй творчості поети взяли за основу неофутуризм, і це визначило їхню літературну концепцію. Невеличке коло однодумців стало своєрідним східноукраїнським аналогом «Бу-Ба-Бу», ще раз підтвердивши, що українська література на пострадянському просторі продовжує розвиватися, підхоплена хвилею постмодерністського напряму.

Жадан у своїй поетичній творчості зумів поєднати українську поетичну традицію — футуристичну, так звану семенківську — із панк- і рок-субкультурами, що дає підстави для критичних літературних дискусій, що тривають і досі. Про творчість Сергія Жадана оригінально висловився О. Бойченко: «Жадан ... і до вбивства силаботоніки був дуже сильним поетом, але тепер, остаточно освоївши вірші, що за своєю структурою нагадують хмари, став тим, ким його хотіла бачити історія культури початку століття: її безнадійно застудженим горлом. Свої почуття та мимовільні думки йіасоціації письменник висловлює переважно в поетичних творах, передаючи їх читачам через поетичну медитацію за допомогою лаконічного підбору виражальних засобів. Здається, що авторські переживання й роздуми не матимуть тієї гостроти вираження, якщо не виллються у віршовані рядки Подібні твори називають рефлексіями, тож ми маємо зразок інтимної лірики, написаний під час рок-фестивалю «Тарас Бульба» в Дубенському замку, де ліричний герой переживає чергове романтичне захоплення. Такі роздуми, переплетені з асоціативним сприйняттям довколишніх краєвидів, спостерігаємо також у вірші «Тут певно колись було море...», коли «відчуття ірреального проникає по цей бік дійсного». Вірш був написаний «по дорозі додому». Ландшафти рідного краю з крейдяними виступами спонукають до думки про те, що тут колись були давні моря, поет ніби запрошує пофантазувати разом із ним.

Оригінальний за задумом вірш «Музика, очерет...» (із збірки «Балади про війну і відбудову», 2001) належить до інтимно-медитативної лірики поета. Основний мотив твору — розлука двох молодих закоханих людей, які зрозуміли, що довкола світ змінився від їхніх почуттів, і вони відчули, «як проступа тепло через ріки, міста» і душі стають ніби окриленими Минув час, і зникло дивне й красиве .Відверта розповідь про пережиті почуття, передані лаконічною мовою, викликає прихильну симпатію до ліричного героя, а відтак — і до самого автора. Провідна думка поезії — почуття, красиві й високі, не обмежуються ні часом, ні віком. Поетична творчість Сергія Жадана схожа на калейдоскоп вражень, думок, почуттів, переживань, заперечень, спротиву. Він весь час у пошуку, у бажанні бути зрозумілим для всіх, бо молоде покоління по-іншому дивиться на перетворення, що відбуваються в суспільстві.