12) Наратив (- розповідь) - поняття філософії постмодерну, котре фіксує процесуальність самоздійснення як спосіббуття тексту.

Юрій Винничук і його тексти є великим курйозом у нинішній українській літературі.  Часто Винничукові твори завершуються не епілогом, а гучною суспільною реакцією (неважливо: позитивною чи негативною). І це, перш за все, стосується тих текстів, що їх письменник називає «фокусами». Нам же вони відомі як містифікації.

«Плач над градом Кия» Ріангабара і «Пісню світову» Анни Любовичівни, що їх він опублікував як знайдені тексти XIII та XVII століть відповідно. Ці вигадки були настільки успішними, що розкрив їх, врешті-решт, сам Ю. Винничук, а не якийсь інший дослідник чи науковець. Більше того, як достовірні, вони увійшли в науковий світ. Про пристрасть Ю. Винничука до містифікацій свідчать навіть його щоденник «Житіє гаремноє» і роман «Мальва Ланда». Безумовно, їх не можна назвати серйозними вигадками, проте «гра в містифікацію» — чи навіть «гра з реальністю» — тут є.

своїми вигадками він намагався витворити «повну літературу», повправлятися у стилізації, поглумитися з читачів і з читачами, руйнуючи наші стереотипи й горизонти сподівань. Він почав свій «культуротворчий проект» із невидимим грифом «Юрій Винничук презентує», і цей проект триває далі, адже список Винничукових містифікацій не закінчився. «Історія черепа» Ореста Авдиковського. Ю. Винничук подав його за часописом «Галицкая Русь» 1892 року. Проте насправді в цьому виданні вказаний текст відсутній. У даному випадку йдеться про містифікацію твору, адже Орест Авдиковський – особа реальна.

Ю. Винничук не лише впорядковував, перекладав і редагував вибрані оповідання, а й сам їх створював!

У кожному разі, це не позбавляє нас сумнівів щодо достовірності творів, про які йшлося, і дозволяє нам стверджувати, що попереду – нові містифікації.

13) Марія Матіос має некоронований титул «найбільш плідної письменниці України»[5].

Критика її називає як не «чортиком, що вискочив із табакерки»^[5], то «грант-дамою української літератури.

Збірки віршів:

«З трави і листя» (1982)

«Вогонь живиці» (1986)

«Сад нетерпіння» (1994)

Твори письменниці перекладені сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською.

Найвідоміший і найпопулярніший роман Марії Матіос «Солодка Даруся» справедливо назвали «трагедією, адекватною історії XX століття», а саму Дарусю - «образом майже біблійним». У цій драмі «на три життя» немає нічого однозначного: ні персонажів, ні обставин, ні розв'язки. В романі немає епохальних людей чи подій, позитивних чи негативних героїв, але, як стверджує критика, «коли читаєш цю книгу, болить серце». Саме сімейна сага, чим насправді є «Солодка Даруся», витворює правдивий дух минулої епохи, «родимі знаки» якої дотепер заважають частині сучасного суспільства сприймати українську історію без купюр, цензури й дратівливості. Але катарсисами такого звучання, які пропонує Марія Матіос у цьому романі, вимірюється сутність людських поривань, страждань, справжньої любові, а також людської природи загалом. Намагання письменниці «поправити всесвітню несправедливість любов'ю»чи «здолати людство шляхетністю душі» створюють галерею художніх образів і символів, що дуже точно вписуються

14)Галина пагутяк У новелі письменниці подається філософсько-узагальнююча картина людського життя — скороминущого, ніжного, яке легко може розбитися, загинути, як метелик, що летить на світло лампи й згорає. Тому треба намагатися жити в гармонії з природою, бути відповідальним за свої вчинки та дії. Сучасний світ досить жорстокий, і людина часто ціною неймовірних зусиль прагне досягти сумнівної за своєю цінністю мети, отримати матеріальні блага, будь-що, забуваючи про цінності духовні. ( душа метелика)

Софістичність – трактування своє власності

15)Кіномова Олександрі Жовни Олекса́ндр Ю́рійович Жо́вна (, кіносценарист. Член Національної спілки письменників України і Національної спілки кінематографістів України. Заслужений діяч мистецтв України(2008).

Жовна пише прозу, яка легко проектується на кіноплівку.

Залишаючись помітною фігурою у сучасній українській культурі, Жовна майже 30 років працює педагогом у Новомиргородському інтернаті для розумово відсталих дітей. 

Александр Жовна в качестве режиссера–постановщика снял одноименный художественный фильм «Маленькая жизнь», который в том же 2008 году стал участником международного кинофестиваля «Молодость» и был представлен на фестивале украинского кино в Германии в городе Кельне, а также стал лауреатом кинофестиваля «Покров», Украина, и отмечен специальным призом за лучший фильм на ІV международном сретенском православном кинофестивале «Встреча», Россия.