§ 3. Право і політичні норми

У процесі розвитку суспільних відносин політика є одним із чин­ників формування права. Право закріплюється в законодавстві, яке виражає державну політику. Законодавство встановлює правові форми здійснення політики і у свою чергу сприяє проведенню певної полі­тичної лінії. У перекладі з грецької слово «політика» (роїііїка) означає державну або громадську справу, сутністю якої є визначення форм, завдань, змісту діяльності держави. Термін «політика» має широкий спектр значень: улаштування державної влади, вираз економіки, мис­тецтво спільного життя, сукупність настанов та мета різних соціальних груп і практичних дій у досягненні цієї мети, мистецтво досягнення можливого і необхідного, участь у справах держави для досягнення соціальної згоди та ін.

У найширшому значенні поняття «політика» — це відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, етносами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, партіями, гро­мадськими організаціями з приводу тих чи інших соціальних подій.

Названі соціальні суб'єкти реалізують власні інтереси як у політич­них, так і в неполітичних формах. При цьому все, що хоч якось пов'язане з питаннями завоювання влади, її відмежування і взаємодії з державою, несе в собі політичний зміст. Центральним елементом втілення тих чи інших інтересів у життя є державна влада, тому політична боротьба ведеться за вплив на державну владу або за її завоювання.

Держава прагне шляхом ухвалення відповідних правових рішень впливати на перебіг політичних подій. Виконуючи політичні вимоги, вона знижує тиск політичних рухів (наприклад, встановлює мінімаль­ний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму). За умов демократичної організації суспіль­ства учасники політичних відносин поставлені в рівні рамки право­вого спілкування. Це дає змогу підтримувати баланс різних соціальних сил у стані конструктивної взаємодії.

167

Частина третя. Загальне вчення про право

Історія людства, так само як і практика сучасного державно-правового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування політики над правом, проведення її в позаправових формах. У деспо­тичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах Індії і Китаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархі­ях Азії і Північної Африки, радянському суспільстві пріоритет політи­ки над правом забезпечувався відповідно обожнюванням волі прави­теля, свавіллям феодальної верхівки, спільними актами партійних і державних органів. Політичне насильство ставало змістом законів, звичаїв, прецедентів судових органів, законодавчі акти нерідко набу­вали неправового змісту.

Співвідношення між політикою і правом істотно змінилося в період буржуазних революцій і формування громадянського суспільства в Євро­пі та Північній Америці, коли поряд із ідеями рівності, прав і свобод людини сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над державою, обмеження свавілля політичної влади правами людини. Закони, що ухвалюються парламентом, набувають правового змісту, обов'язкового для виконавчої і судової гілок влади. Таким чином, співвідношення по­літики, права та законодавства залежить від ступеня розвитку громадян­ського суспільства, його можливості впливати на формування політично­го курсу держави та додержання прав і свобод людини.

З огляду на викладене можна визначити такі напрямки взаємодії політики і права, що виражаються в єдності, розбіжності, взаємопід-тримці, протиборстві, солідарності.

Право і політика мають єдине джерело розвитку і функціонуван­ня — суспільні відносини і передусім відносини власності, на підста­ві яких виникають політико-правові зв'язки. Право виражає міру (межі) свободи та рівності учасників суспільних відносин, включаючи полі­тичні відносини між соціальними групами, партіями, націями, станами з приводу здійснення політичної влади, що складаються об'єктивно впродовж розвитку суспільних відносин.

Право і політика мають нормативну природу. Вони формуються у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди містять ознаку формальної визначеності і можуть бути закладені в політичних поглядах, ідеях, уявленнях по­літичних діячів. Усі політичні норми, ідеї, програми знаходяться у спів­відношенні конкуренції, в той час як у системі права всі норми підпо­рядковуються тим, які мають найвищу або вищу юридичну силу.

168

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функці-нування і цінності орієнтації, що відбивають інтереси і потреби со­ціальних суб'єктів. Ця обставина робить законодавство як форму ви-пазу права засобом захисту інтересів суспільства. Шляхом прийняття нормативних актів реалізується міжнародна, національна, культурна, екологічна, економічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певних міждержавних політичних відносин.

У праві закріплюються політичний устрій суспільства, політичні пра­ва і свободи громадян, механізм функціонування політичних інститутів, причому, як правило, в нормативних актах, що мають вищу юридичну силу в системі законодавства: конституціях або конституційних законах. В умовах, коли панує принцип верховенства права, будь-які дії суб'єктів політики повинні підкорятися його вимогам. Отже, не право підпорядко­вується політиці, а політика в особі держави і всіх інших суб'єктів полі­тичної системи підпорядковується праву. Тільки на такій основі держава може через законодавство впливати на політичний розвиток.

_»_-__ § 4. Право і релігійні норми

Іноді розрізняють вторинні (змішані) нормативні структури, до яких належать релігійні норми, що поєднують в собі риси і мораль­них, і корпоративних норм. З початку існування людства відомо при­близно 50 тис. різноманітних великих і малих релігій, в кожній з яких виникали власні релігійні норми. Ці норми регулюють ставлення віруючих до Бога, церкви, віруючих між собою та до представників інших конфесій.

Найбільш відомі світові релігії — християнство, іслам, іудаїзм, буддизм — справили значний вплив як на духовну та моральну сфери життя суспільства, так і на розвиток правових систем багатьох держав. У більшості священних книг — Біблії, Талмуді, Корані — певні релі­гійні положення мають ознаки правових норм: не вбий, не вкради, поважай своїх батьків, не заздри, не свідчи неправдиво тощо. Крім того, в них формулюються правила поведінки, подібні на кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні. На початкових етапах розви­тку людства норми права не відокремлювались від релігійних і були з ними тісно пов'язані — норми права являли собою водночас і релі­гійні закони. Пізніше, у процесі розвитку суспільства, правові норми стали відокремлювати від «суто релігійних».

169

Частина третя. Загальне вчення про право

Розмежування між нормами права і релігійними нормами можна здійснити за такими ознаками.

По-перше, релігійні норми базуються на внутрішньому авторите­ті — голосі сумління, а правові — на зовнішньому, оскільки вони за­хищені державою.

По-друге, за способом встановлення та закріплення: релігійні норми виникають в процесі історичного розвитку суспільства протягом досить тривалого часу та фіксуються в усній або письмовій формі; норми пра­ва встановлюються за спеціально створеною процедурою і набувають формального виразу в нормативних актах та приписах, які походять від держави, — законах, указах, постановах, наказах, інструкціях та ін.

По-третє, релігійні норми адресовані віруючим відповідної кон­фесії, а правові — всім членам суспільства і мають ознаку загально­обов'язковості, незалежно від згоди або визнання їх з боку суб'єктів права.

По-четверте, в релігійних нормах приписується внутрішня по­ведінка, яка може виявлятися й у зовнішніх вчинках, а в праві — зо­внішня, хоча і внутрішній духовний стан може мати велике значення.

По-п 'яте, виконання приписів релігійних норм забезпечується не тільки загрозою застосування передбачених ними санкцій, а й захода­ми морально впливу — правопорушник розглядається як «грішник» перед Богом з погляду інших віруючих; правові норми містять точно встановлені вичерпні види санкцій — штраф, позбавлення волі, арешт, догану, звільнення, громадські чи виправні роботи тощо.

Особливості взаємодії правових норм і норм релігійного права можна розглядати тією мірою, якою релігійні норми визнаються обов'язковими у тій чи іншій державі і забезпечуються з її боку при­мусом щодо їх виконання.

Ступінь обов'язковості релігійних норм порівняно з правовими можна визначити у такому співвідношенні:

• релігійні норми є первинними, загальнообов'язковими для всіх, а правові норми (норми позитивного права) не можуть їм суперечити (Іран, Афганістан, Пакістан та ін.);

• правові норми (норми позитивного права, захищені державою) — є первинними, а релігійні норми не мають переваги перед правовими і є додатковими (субсидіарними) щодо регулювання суспільних від­носин (наприклад Єгипет, Таїланд та ін.);

• правові норми (норми позитивного права, захищені державою) первинними, а релігійні норми існують лише для віруючих відповідної конфесії (Індія, Україна, Росія, Ізраїль та ін.).

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання