§ 5. Тлумачення норм права за обсягом

їх правового змісту

Тлумачення норм права за обсягом — це логічне продовження і завершення процесу з 'ясування значення і змісту норм права. Разом з тим воно виступає і як закономірний результат застосування всіх знайомих способів тлумачення (граматичного, логічного та ін.). Тільки дякуючи їх застосуванню, можна відповісти на запитання, чи повністю збігається в даній нормі буква закону з його духом, чи потрібно розу­міти словесний вираз норми, або нормативно-правового акта в цілому в буквальному розумінні, або ж необхідно звузити чи розширити їх зміст. Остаточно відповісти на це питання можна, лише використову­ючи інші методи тлумачення норм права — за обсягом їх правового змісту. Сутність їх полягає у визначенні ступеня відповідності змісту норми права її текстовому оформленню і виразу.

За названим критерієм сформувалися відомі три види тлумачення: адекватне (буквальне), поширювальне (розповсюджувальне) та об­межувальне.

Адекватне тлумачення — це такий вид тлумачення, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збі­гається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта і не має якихось труднощів у ро­зумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення (граматичний, систематичний, логіч­ний та ін.). Буквальне тлумачення свідчить про те, що використані в тексті припису терміни тлумачаться однозначно, тобто дійсний зміст норми права і його текстуальний вираз повністю збігаються.

Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Дійсний зміст наведеної норми повністю відповідає його мовному

442

Розділ 25. Тлумачення норм права

текстовому виразу. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в легальних дефініціях, наприклад, поняття злочину в ст. 11 КК України, поняття підприємництва в Законі України «Про підприємництво» та ін. Неприпустимо поширювально чи обмежуваль­но тлумачити наведені у відповідних законах терміни, бо таке тлума­чення виходить за межі змісту та обсягу самої легальної дефініції.

Поширювальне (розповсюджувальнє, розширювальне) тлумачення — це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішній мовний вираз. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (наміру або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Тлумачення змісту норми є можливим завдяки поширювальному розумінню терміна «особа, яка порушила зобов'язання». Це будь-яка особа — фізична або юридична; громадянин чи людина без громадянства. Не має значення, яке саме зобов'язання порушила особа. Таким чином, тут ураховані усі інші норми ЦК України про учасників цивільних правовідносин, тобто пра­вило, викладене в статті, слід тлумачити поширювально стосовно кола суб'єктів і видів зобов'язань, що порушуються.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) най-модавець передає або зобов'язується передати наймачу майно в користу­вання за платню на певний термін. У даному разі також не має значення, хто саме є наймодавцем (фізична чи юридична особа; власник чи корис­тувач майна; яке саме майно передано в користування) або наймачем. Тобто, текст статті також слід розуміти з урахуванням інших норм цивіль­ного права щодо кола суб'єктів цивільних правовідносин, ознак та видів майна та ін. Отже, і тут є необхідним поширювальне тлумачення.

Отже, якщо текст нормативно-правового припису не повною мірою (неадекватно) відображає зміст і обсяг волі законодавця, то необхідним стає саме такий вид інтерпретації — поширювальний, коли достатньо підстав однозначно і грунтовно вважати, що законотворчий орган, ство­рюючи текст припису, мав на увазі певні факти, ознаки, обставини, жит­тєві ситуації та ін., що охоплюються реальним юридичним змістом норми, але не були визначені чітко в тексті нормативно-правового припису.

Іноді передбачити усі такі обставини та факти в тексті неможливо через величезну кількість зовнішніх проявів цих обставин. Наприклад, КК України перелічує обставини, що пом'якшують відповідальність особи, але цей перелік обставин у законі не є вичерпним, оскільки при

443

Частина п 'ята. Реалізація права

призначенні покарання суд має право враховувати й інші обставини, що пом'якшують вину, однак неможливо закріпити усі варіанти пом'якшуючих обставин у лаконічному тексті статті.

При такому тлумаченні часто розширювально інтерпретуються незавершені переліки обставин, умов тощо. Такі переліки звичайно закінчуються словами «і т. ін.», «та інші», «та в аналогічних випадках», «і в інших випадках, передбачених законодавством».

Як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення пов'язані з тим, що:

• одночасно поряд з нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, які можуть поширювати чи звужу­вати її зміст, а це викликає необхідність одночасного застосування систематичного способу тлумачення норм права;

• іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з погляду законодавчої техніки, способу мовного викладення, а це ускладнює тлумачення їх змісту, який вклав зако­нодавець у текст нормативно-правового акта;

• суб'єкт тлумачення лише розкриває зміст, дійсний обсяг волі законодавця та робить інтелектуальні висновки про можливість чи неможливість застосування норми, що тлумачиться, до конкретних життєвих обставин, випадків.

Обмежувальне тлумачення — це такий вид тлумачення, який міс­тить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. Наприклад, згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружи­ні і чоловіку на праві загальної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (навчання, ведення домаш­нього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. п.) самостійного заробітку (прибутку). Якщо тлумачити таку норму ізольовано від інших норм, то відповідно до буквального її тексту будь-яке майно, набуте під час шлюбу, є їх сумісною власністю. А якщо тлумачити таку норму у зв'язку з іншою нормою, то розуміння буде іншим і правильним — обмежувальним. Так, у пп. 2, 3 ст. 57 того ж кодексу вказано, що осо­бистою приватною власністю дружини і чоловіка є речі індивідуаль­ного користування, у тому числі цінності, навіть тоді, коли вони були набуті за рахунок загальних засобів подружжя, а також премії, нагоро­ди, які вона, він отримали за особисті заслуги. Підставою обмежуваль­ного тлумачення є дія спеціальної або виключної норми (ст. 57 СК України), яка робить виняток з більш загальної норми (ст. 60 СК Укра­їни). У цьому застосування систематичного способу тлумачення норми

444

Розділ 25. Тлумачення норм права

дає можливість суб'єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно з ст. 7 Закону України «Про Все­український та місцеві референдуми» в референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягай вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на те­риторії України. Але текст ч. З ст. 7 названого Закону вказує на обста­вини, що обмежують зміст наведеної норми, загальну формулу щодо кола суб'єктів, які мають право участі в референдумі, та певні можли­вості її застосування (наприклад, у референдумі не беруть участі пси­хічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними).

Обмежувальне тлумачення може здійснюватися на підставі норм загальної частини будь-якого кодексу завдяки тому, що ці норми є за­гальними, тобто вони належать до всіх інших норм особливої частини, входять до їх змісту і саме тому звужують буквальний зміст їх тексто­вого виразу. Наприклад, стаття Особливої частини КК України містить норму, яка встановлює підстави кримінальної відповідальності за роз­бій. Але звернення до відповідних норм Загальної частини КК України та їх аналіз приводять до висновку про те, що суб'єктом даного зло­чину може бути виключно фізична винна особа, яка досягла віку кри­мінальної відповідальності і є осудною, а не якась інша особа. Таким чином, уяснення змісту норми Особливої частини в повному обсязі передбачає обоє 'язкове урахування вимог, що містяться в усіх інших статтях Загальної частини КК України.

Слід пам'ятати, що в певних випадках поширювальне або об­межувальне тлумачення є неприпустимим. Це стосується поши­рювального тлумачення вичерпних переліків, що містяться в тексті статті нормативно-правового акта; обмежувального тлумачення неза­вершених переліків; поширювального тлумачення положень, які є ви­нятком із загального правила.

■' тім Контрольні запитання

1. Поясніть, чим обумовлена необхідність тлумачення права?

2. Охарактеризуйте граматичний спосіб тлумачення норм права.

3. Чим відрізняються поняття «спосіб тлумачення» та «вид тлумачення»?

4. Охарактеризуйте офіційне тлумачення правових норм і вка­жіть їх види.

5. Дайте визначення поняття «інтерпретаційний акт» та проана­лізуйте його головні ознаки.

445

Частина шоста

ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

РОЗДІЛ 26 шшшшшшшшшшшшшшшшшшшшвшшяшшшшт

Права, свободи і обов'язки людини і громадянина