§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники: Ч момент набуття нормативним актом чинності; 2) напрям темпо-Ральної дії нормативного акта; У) момент зупинення дії нормативно-° ^акгпа; 4) момент припинення дії нормативного акта.

291

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Дія нормативного акта у часі починається з моменту набрання ним чинності — календарної дати, з якої всі суб'єкти права (органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, інші фізичні і юридичні особи тощо) повинні керуватися ним, викону­вати і додержуватись його приписів.

Відомо, що порядок і строки набрання нормативними актами чин­ності встановлюються в законодавстві кожної держави. У нас ці пра­вила сформульовані насамперед у ч. ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Отже, в Конституції України порядок набрання чинності норма­тивними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього пи­тання спеціального закону. На жаль, на сьогодні в Україні такого за­кону ще немає. Зараз з цього питання діють Указ Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного обнародуван­ня нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі — Указ № 503) і Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі — Указ № 493) та ін.

Розглянемо порядок набуття чинності деякими загальнодержавни­ми нормативними актами.

1. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чин­ності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублі­кування в офіційному друкованому виданні.

2. Згідно зі ст. 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» нормативні акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими акта­ми, але не раніше дня їх опублікування.

3. Згідно з Указом № 493 нормативні акти, що видаються мініс­терствами, іншими органами виконавчої влади, органами господар­ського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають дер­жавній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні

292

Розділ 16. Нормативно-правові акти

акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший строк набрання чинності.

Указ № 503 визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України» і «Урядовий кур'єр». Офіційними друкованими ви­даннями, в яких офіційно оприлюднюються закони та інші акти Верхо­вної Ради України, є також «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України». Після опу­блікування в одному з цих видань нормативний акт вважається дове­деним до відома населення (офіційно оприлюдненим).

Напрям темпоральної дії— показник, що визначає дію норматив­ного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в Рішенні у справі про зво­ротну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 р. № 1 -рп/99. У цьому Рішенні зазначається, що перехід від однієї форми правового регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом пере­хідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретро­активна форма).

Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовід­носин новими, старої норми права — новою нормою.

Перелсиваюча дія (ультраактивна форма) застосовується зазвичай тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у право­відносини до видання нового нормативного акта.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо регламентує можливість зворотної дії нормативних актів. За загальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Разом з тим ст. 58 Конституції України передбачає виняток для тих актів, що пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної осо­ би. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки акти, що пом'якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осіб завжди > мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна

спеціальна вказівка про це в тексті акта — воно діє автоматично.

На відміну від фізичних осіб правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли акт пом'якшує або скасовує відпо­відальність юридичної особи. Як відмітив Конституційний Суд Укра-

293

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

їни, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативному акті.

Зупинення дії нормативного акта— тимчасове, неостаточне пере­ривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставина­ми і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Зупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України Президент Укра­їни зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідпо­відності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційно­го Суду України щодо їх конституційності.

Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення його дії— календарної дати, з якої нормативний акт остаточно втрачає чинність.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1. закінчення строку, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2. зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втра­тили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої Вітчизняної війни після її закінчення);

3. визнання судами нормативних актів неконституційними, неза­конними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юри­дичної сили (наприклад, такі рішення можуть приймати Конституцій­ний Суд України і адміністративні суди);

4. скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта. Зазвичай право скасу­ вати нормативний акт має орган, який прийняв цей акт (правонас­ тупник такого органу). Крім того, у випадках, передбачених законом, право скасувати нормативний акт може бути надано іншому органу. Так, п. 16 ст. 106 Конституції України уповноважує Президента України на скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) фактичне скасування нормативного акта внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.

294

Розділ 16. Нормативно-правові акти

^^^^^ § 7. Дія нормативно-правових актів у просторі і за колом осіб

Дія нормативно-правових актів у просторі визначається тери­торіальними межами його обов 'язковості. Територія держави — це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континенталь­ний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, на­ціональні і територіальні води (до 12 морських міль). До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з'єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.

Нормативно-правові акти діють за територіальним і екстериторі­альним принципами.

Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах те­риторії держави.

Нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самовряду­ вання, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза ме­жами держави. Цей принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частини території держави (будинки іноземних посольств, консульств) вважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку. Суб'єкти, які знаходяться на такій території, підпадають під дію за­конодавства тієї країни, до якої належать посольства, консульства та ш. Так, трудові відносини громадян України, які працюють у закор­донних дипломатичних установах України, регулюються правом Укра­їни (ст. 53 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Особливості дії нормативного акта в просторі притаманні кримі­нальному законодавству. Так, у ст. 7 КК України закріплено: «грома­дяни України та особи без громадянства, що постійно проживають

295

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжна­родними договорами України». Відповідальність за вчинене за кордо­ном суспільно небезпечне діяння настає лише за умови, що таке ді­яння визнається злочином за законодавством України. У ст. 8 КК України містяться положення, які відображають космополітичний (універсальний) принцип дії закону про кримінальну відповідальність у просторі: «іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України».

На території України може застосовуватися законодавство інозем­них держав. Наприклад, ст. 291 СК України дозволяє застосовувати в Україні сімейне законодавство іноземних держав, якщо воно не су­перечить основним засадам регулювання сімейних відносин, встанов­лених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і безпосередньо діють на її те­риторії.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб — це їх поширен­ня на певні категорії су б 'єктів права.

Коло осіб, які підпадають під дію нормативного акта, визначається обсягом і специфікою правового статусу суб'єктів.

За характером політико-правового зв 'язку суб 'єкта з державою розрізняють:

а) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави (Конституція України);

б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної держави (закони України «Про політичні партії України», «Про ви­ бори Президента України»);

в) нормативні акти, які поширюються на іноземних громадян та осіб без громадянства (Закон України «Про правовий статус інозем­ ців»).

За професійним і соціальним статусом суб'єктів права виокрем­люють нормативні акти спеціальної дії, що поширюються тільки на

296

Розділ 16. Нормативно-правові акти

коло спеціальних суб'єктів, тобто осіб, які володіють певною про­фесією і займають певні посади (судді, прокурори, народні депутати тощо) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інвалі­ди, сиріти та ін.).

Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування суб'єктів права) виділяють нормативні акти, що діють відносно осіб, що постійно проживають на території держави, і нормативні акти, що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній тери­торії (біженці, переселенці та ін.).

Дія нормативного акта за колом осіб пов'язана також з наявністю чи відсутністю в осіб юридичного імунітету. Юридичний імунітет (від лат. ітггшпііаз — звільнення, свобода) означає повне або часткове звільнення його носія від поширення на нього дії загальних правових норм. У міжнародному праві утвердилося поняття дипломатичного імунітету.

Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломатичного представництва в Україні, члени дипломатичного персоналу, яким присвоєні дипломатичні ранги, а також члени їх сімей, які прожива­ють разом з ними і не є громадянами України. Вони користуються особистою недоторканністю, не можуть бути заарештовані або за­тримані. Ці положення поширюються і на представників іноземних держав, членів парламентських і урядових делегацій іноземних дер­жав, які перебувають в Україні і беруть участь у міжнародних пере­говорах, міжнародних конференціях і нарадах або виконують інші офіційні доручення, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України.

Обмежений дипломатичний імунітет мають дипломатичні кур'єри, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипло­матичних представництв, консульські посадові особи і консульські службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в ін­ших країнах, які прямують транзитом через територію України та інші особи. Ці особи звільняються від кримінальної відповідальності лише за дії, вчинені ними при виконанні своїх обов'язків (ст. ст. 37, 38 «Ві­денської конвенції про дипломатичні зносини»). Питання про кримі­нальну відповідальність осіб, що мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК України).

Нормами національного законодавства можуть бути встановлені Депутатський, президентський, суддівський та інші види імунітету.

297

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте порядок ухвалення нормативно-правових актів.

2. Чим відрізняється нормативно-правовий акт від інших видів юридичних актів?

3. Які види законів і підзаконних нормативно-правових актів приймаються в Україні?

4. Вкажіть принципи дії нормативно-правових актів у часі.

5. У чому полягають особливості дії нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб?

Розділ 17—ш

Нормотворча техніка

^іан § 1. Нормотворча техніка як різновид юридичної техніки

Теорія юридичної техніки сформувалася в рамках романо-германської правової традиції. Великий інтерес до юридичної техніки тут обумовлений прагненням досягти максимальної якості створення і застосування нормативних правових актів (особливо законів), які ви­знаються провідним джерелом права в романо-германській правовій сім'ї. Адже від рівня досконалості створення і реалізації нормативно-правових актів значною мірою залежить ефективність правового регу­лювання в цілому. В англо-американській правовій сім'ї юридична і законодавча техніка передусім пов'язується з юридичним (законодав­чим) процесом, тлумаченням правових норм. Власне, сам юридичний процес для англо-американського юриста і є юридичною технікою. Це, зокрема, пояснюється тим, що в англо-американській правовій тради­ції акцент робиться не стільки на писаній формі права, скільки на практичному пошуку справедливого рішення в кожній конкретній юридичній справі.

Юридична техніка є важливим елементом професійної юридичної Діяльності, застосовується в усіх сферах практичної юриспруденції. В суб'єктивному розумінні — це мистецтво, яке залежить насамперед від здібностей юриста. В такому аспекті юридична техніка охоплює певні професійні практичні вміння, навички, технічне правове мислен-^ня, засноване на знанні позитивного права і механізму його дії.

299

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

В об'єктивному розумінні термін «юридична техніка» вживається в таких основних значеннях: 1) як комплексне явище, що охоплює прикладні аспекти професійної юридичної діяльності — це сукупність раціоналізованих методів, прийомів і засобів здійснення правотворчої, правореалізаційної та правотлумачної діяльності; 2) як явище, що охоплює формально-структурні аспекти чинного права — систему писаних джерел права та їх властивостей, структуру норми права, права в цілому та законодавства, методи тлумачення права та ін.; 3) як ступінь досконалості форми, структури та мови права, окремих письмових юридичних документів.

При найбільш широкому підході поняттям юридичної техніки охо­плюються всі методи, засоби і прийоми, завдяки яким забезпечуються створення писаних джерел права та їх точна реалізація в юридичній практиці. У такому ракурсі до юридичної техніки відносять: а) методи надання праву формальної визначеності (санкціонування правових звичаїв, укладення угод, створення прецедентів, нормативних правових актів, методи застосування та тлумачення права, його систематизації); б) засоби надання праву формальної визначеності (документальна письмова форма юридичних актів, юридична термінологія, юридичні конструкція, фікція, презумпція, поділ права на галузі та інститути тощо); в) юридичний процес.

У звуженому значенні юридична техніка пов'язується з розроблен­ням різноманітних юридичних актів-документів. Отже, юридична техніка при такому підході визначається як сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів (нормоустановчого, нормозастосовного або інтер-претаційного характеру, актів систематизації законодавства) пев­ного правового змісту.

Юридичну техніку слід відрізняти від інших суміжних явищ: 1) техніки в матеріальному сенсі — це сукупність певних матеріальних засобів, які застосовуються в практичній юридичній діяльності; 2) тех­ніки діловодства — це сукупність засобів документування і організації роботи з документами в процесі юридичної діяльності; 3) техніки збирання і аналізу інформації — це технічний елемент методів збиран­ня і аналізу юридичної інформації. Юридична діяльність завжди пов'язана з аналізом емпіричної інформації, при якому використову­ються різноманітні методи: соціологічні, математичні, моделювання, прогнозування тощо. Кожен з них включає в себе технічний елемент — сукупність спеціальних прийомів, конкретних пізнавальних операцій,

300

Розділ 17. Нормотворча техніка

ідо характеризують той чи інший метод збирання, оброблення та ана­лізу емпіричної інформації.

Відтак, безпосереднім предметом юридичної техніки виступають юридичні акти-документи та акти їх систематизації. Акти-документи класифікуються за різними підставами. Згідно із однією з найбільш поширених класифікацій різновидами юридичних актів-документів є нормативні, інтерпретаційні, нормореалізаційні правові акти. З огля­ду на це можна вирізнити такі основні види юридичної техніки: нор­мотворча, нормозастосовна, іитерпретаціїїна, техніка системати­зації нормативио-правових актів.

Отже, нормотворча техніка є видом юридичної техніки. Існує погляд, згідно з яким поняття «нормотворча техніка» доцільно застосовувати для відбиття правил текстуальної об'єктивації не тільки правових, а й інших соціальних норм. Обгрунтованим є використання терміна «нормотворча техніка» насамперед в аспекті юридичної нормотворчості.

По-перше, тільки право є такою нормативною системою, яка фор­мується за обов'язкової участі спеціальних (передусім державних) інстанцій і якій притаманні офіційно визнані обов'язкові форми ви­разу і закріплення. Таким чином, саме в правовій сфері нормотворчість існує як свідома діяльність уповноважених суб'єктів, яка має чіткі процедурно-процесуальні форми і спрямована саме на «створення норми», її адекватне формулювання та вираз. Нормотворчість в інших галузях суспільного життя на відміну від юридичної не має такого системного, впорядкованого, стабільного та цілеспрямованого харак­теру, вона має факультативне, допоміжне значення.

По-друге, інші соціальні норми (моральні, релігійні, політичні, естетичні) здебільшого не володіють таким ступенем формальної ви­ значеності, як право. Натомість формальна визначеність правового змісту є однією з необхідних передумов існування права як ефектив­ ного і справедливого регулятора. Так, змістовні вимоги до нормативно- правового акта (зрозумілість, несуперечливість, повнота регулювання) нарівні з процедурними вимогами утворюють зміст принципу правової визначеності. Цей принцип є однією з головних складових верховен­ ства права, його необхідним наслідком і умовою реалізації. Через за- , значені обставини саме юридична нормотворча діяльність потребує

Досконалого юридико-технічного інструментарію, який охоплюється поняттям нормотворчої техніки.

В юридичній науці та практиці поряд з терміном «нормотворча техніка» одержав рівнозначне і досить поширене використання термін

301

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

«правотворча техніка». Його застосування є не зовсім коректним. Пра­во — це в першу чергу продукт життєдіяльності суспільства. Воно виникає, формується в процесі розвитку суспільних відносин і в по­дальшому відображається в нормах позитивного права — результаті свідомої діяльності уповноважених суб'єктів з формулювання таких норм. Саме цей аспект і відображають терміни «нормотворчість», «нормотворча техніка».

шшитштштштт § 2. Нормотворча техніка: поняття, елементи, види

Нормотворча техніка як інструмент нормотворчої діяльності ха­рактеризується такими ознаками.

1. Застосовується при створенні нормативних правових актів (або нормативних правових договорів).

2. її використання забезпечує формальну визначеність змісту нор­мативних правових актів і нормативних правових договорів. Йдеться передусім про повноту, точність, чіткість та ясність, системність ви­кладення змісту правових норм у зазначених джерелах права. Засто­сування нормотворчої техніки дозволяє також органічно включити новий нормативний правовий акт в існуючу систему законодавства.

Суб'єкт нормотворчості повинен виходити з принципу єдності форми і змісту нормативно-правових актів. Значення форми права полягає не тільки в тому, що вона надає об'єктивного характеру відповідному змісту, а й у тому, що вона безпосередньо відбиває зміст права як системи загальнообов'язкових правил поведінки. Що стосується логічності, узго­дженості, системності, зрозумілості тексту нормативних актів, то суб'єкт нормотворчості вирішує ці питання відносно їх фактичного змісту. В кін­цевому результаті сприйняття «духу закону» через текст прямо залежить від того, яким чином сформульовано той чи інший акт.

Нормотворча техніка опосередковано впливає на ефективність правового регулювання в цілому. Неправильне або неповне її викорис­тання призводить до серйозних вад як окремих нормативних правових актів, так і всієї системи законодавства. Це ускладнює реалізацію юридичних норм, породжує сприятливі умови для їх порушення.

3. Нормотворча техніка охоплює: а) нематеріальні засоби (прийоми) вираження змісту нормативних правових актів і нормативних правових договорів та б) правила їх використання. У зв'язку із зазначеним слід

302

Розділ 17. Нормотворча техніка

підкреслити два основні моменти. По-перше, нормотворча техніка не включає матеріальні засоби, що використовуються в правотворчій ді­яльності (папір, чорнила, комп'ютер, ручки та ін.). По-друге, в нормо-творчу техніку не входять правила процедурного характеру, які регу­люють відносини між учасниками правотворчого процесу. Отже, пра­вила нормотворчої техніки є саме «технічними» нормами, оскільки вони регулюють використання відповідними суб'єктами засобів зі створення письмового юридичного тексту.

З огляду на розглянуті ознаки нормотворчу техніку слід визна­чити як систему правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативного правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних правових актів та системні зв 'язки між ними.

Нормотворча техніка має певну структуру, котру доцільно виді­ляти на підставі різних аспектів нормативного правового акта як само­стійного письмового юридичного документа, що виражає правові норми, і як елемента системи законодавства. З цієї точки зору можна виокремити такі елементи нормотворчої техніки: а) логічні; б) лексич­ні і стилістичні; в) графічні і математичні; г) структурні; ґ) засоби і правила утворення спеціально-юридичного змісту нормативного правового акта; д) засоби і правила забезпечення та позначення сис­темних зв'язків нормативних правових актів.

Логічні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують утво­рення логічної основи нормативно-правового акта. Вона формується через: а) утворення і використання логічних елементів у нормативно-правовому акті (судження, поняття, операції з поняттями); б) встанов­лення зв'язків між логічними елементами в нормативно-правовому акті через додержання основних логічних законів: тотожності, супе­речності (несуперечності), виключення третього.

Лексичні і стилістичні правила і засоби нормотворчої техніки за­безпечують стислість, зрозумілість, точність мовної форми нормативно-правового акта. Лексична і стилістична основи нормативно-правового акта формуються через використання таких основних засобів, як гра­матичні речення, юридичні фразеологізми, слова, словосполучення, сполучники, абревіатури, розділові знаки. Особливе значення серед засобів даної групи мають терміни. Термін — це точне словесне по­значення поняття.

В окремих випадках для вираженні змісту нормативно-правових актів використовуються графічні (таблиці, графіки, карти, рисунки, які

303

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

закріплюють символи, зразки документів) [математичні (числа, фор­мули розрахунків, знаки, що позначають операції з числами) засоби.

Структурно-тематична основа нормативно-правового акта фор­мується через послідовну диференційованість його змісту на основі відповідних принципів. Такими основними принципами є: а) тематич­на однорідність, цілісність і послідовність викладення як окремих структурних елементів нормативно-правового акта, так і композиції останнього в цілому; б) забезпечення необхідних зручностей в корис­туванні нормативним документом (у процесі його пошуку в системі нормативно-правових актів, пошуку і тлумачення необхідних положень у межах окремого нормативно-правового акта).

Структура нормативно-правового акта може включати такі елемен­ти: 1) вказівка самої форми акта, якою він наділяється; 2) назва органу державної влади, який видав (крім законів) нормативно-правовий акт; 3) реєстраційний номер; 4) найменування (заголовок) нормативно-правового акта; 5) преамбула (у разі необхідності); 6) частина, що по­становляє; 7) прикінцеві положення (у разі необхідності); 8) перехідні положення (у разі необхідності); 9) підписи відповідних посадових осіб, дата прийняття; 10) додатки (якщо вони є). Нормативно-правові акти залежно від виду і обсягу поділяються на пункти та підпункти, абзаци пунктів; статті та частини, пункти, підпункти, абзаци статей; примітки; частини, розділи, глави, параграфи та ін.

Спеціально-юридичний зміст нормативно-правового акта утворю­ється через використання таких основних засобів, як юридичні по­няття (терміни), юридичні конструкція, презумпція, фікція, галузева типізація, через забезпечення в необхідних випадках матеріальних правових норм відповідними процесуальними (процедурними) норма­ми та ін.

Системні зв 'язки нормативно-правових актів, окремих приписів позначаються за допомогою таких засобів: а) відсилання (позначення зв'язків між приписами у межах одного нормативно-правового акта, між нормативно-правовими актами рівної або нижчої юридичної сили) та посилання (позначення зв'язку між більш загальними нормативно-правовими актами і тими, що конкретизують, доповнюють, розвивають їх положення); б) приписи-доручення (пряме формулювання доручен­ня конкретному органу (декільком органам): підготувати і прийняти певний нормативно-правовий акт (декілька актів); привести у відпо­відність з прийнятим актом власні акти; підготувати перелік актів, окремих приписів, які потребують зміни або скасування у зв'язку з при-304

Розділ 17. Нормотворча техніка

йняттям даного акта; в) оперативні приписи (приписи, за допомогою яких вносяться зміни, доповнення до чинних нормативно-правових актів або скасовуються нормативно-правові акти, їх окремі положення; г) відтворення (буквальне текстуальне відтворення окремих положень Конституції, законів, що мають особливе значення, позитивна рецепція норм міжнародного права); ґ) правове застереження і застереження-відсилання (засіб узгодження і позначення зв'язків систем внутріш­ньодержавного та міжнародного права).

До основних правил нормотворчої техніки, що забезпечують сис­темні зв'язки нормативно-правових актів, належать: а) забезпечення логічної несуперечності між нормативно-правовими приписами чинних нормативно-правових актів вищого і однакового рівнів ієрархії; б) скоро­чення до мінімуму кількості нормативно-правових актів з одного і того самого кола питання; в) уникнення необгрунтованого дублюван­ня нормативно-правових приписів; г) ув'язування актів, що видаються, з раніше виданими (своєчасне скасування актів та їх частин, що супе­речать новому акту, внесення необхідних змін до чинних нормативно-правових актів тощо); ґ) недопущення відсилання до актів, яких ще не існує; д) послідовне і однакове використання термінів у системі зако­нодавства чи принаймні в межах його окремих галузей.

Засоби і правила нормотворчої техніки є неоднорідними настільки, наскільки неоднорідними є нормативно-правові акти. Різновиди остан­ніх мають власну специфіку, яка зумовлює й певні технічні особливос­ті їх створення. Так, слід говорити про певну специфіку законодавчої техніки порівняно з технікою підзаконних нормативно-правових актів, техніки конституцій порівняно з технікою поточних законів, техніки нормативно-правових актів порівняно з технікою нормативних дого­ворів, техніки міжнародних нормативно-правових договорів порівняно з технікою нормативних договорів національного права тощо. При цьому основним видом нормотворчої техніки є законодавча техніка.