§ 2. Види правових відносин

Правовідносини є досить багатоманітними і можуть бути класифі­ковані за різними критеріями на окремі види.

Правовідносини, в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов'язків іншою особою, в юридичній літературі називаються відносними. В таких правовідносинах поведін­ка суб'єктів права залежить від волі обох сторін і впорядковується відповідно до вимог правової норми, наприклад, поведінка покупця і продавця при купівлі-продажі товарів. Відносини, засновані на мож­ливості безпосереднього використання суб'єктом своїх суб'єктивних прав без втручання інших суб'єктів у сферу його діяльності, назива­ються абсолютними. Наприклад, відносини, побудовані на можливос­ті власника розпоряджатися своїм майном, або загальна вимога до­держуватися заборон (не вбивати, не грабувати та ін.) повністю зале­жать від самої особи.

Правові відносини можна класифікувати за предметом правового регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини, пов'язані з прийомом на ро­боту, звільненням з роботи працівника власником або уповноваженим ним органом, — це трудові правовідносини; відносини, пов'язані з укладенням угоди про надання банком кредиту фермеру — це цивіль­ні правовідносини; відносини з виконання Державного бюджету орга­нізаціями та установами — це фінансові правовідносини тощо.

За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних до­зволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповід­ні суспільні відносини (наприклад, на основі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідноси­ни з своєчасної сплати за них).

Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом вчинення суб'єктами правопорушень (наприклад, на­кладання штрафу у зв'язку з перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості).

Слід також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини. Матеріально-правові правовідносини виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права

337

Частіша п'ята. Реалізація права

на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку. Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і ви­никають на основі організаційних відносин. Вони є похідними, вто­ринними від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юри­дичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-проце­суальні та інші процесуальні відносини, наприклад, процедура про­ходження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові право­відносини. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визна­чений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва або договору про перевезення вантажу на значну відстань. Короткострокові право­відносини тривають протягом незначного часового відрізка і припиня­ються одразу після виконання учасниками своїх прав і обов'язків (на­приклад, при укладенні договору залізничного перевезення).

■шиицншішущ § 3. Суб'єкти правових відносин, їх види. Правосуб'єктність

Суб'єкт правовідносин — це такий учасник суспільних відносин, який виступає як носій юридичних прав і обов 'язків.

Поняття суб'єктів правовідносин і суб'єктів права не завжди збі­гаються. Правовідносини — не єдина форма реалізації норм права. Малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, не можуть бути суб'єктами правовідносин. Конкретний громадянин завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.

У правовідносинах беруть участь не менше двох сторін, хоча учас­никами правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазна­чити, що суб'єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об'єднання людей.

Суб'єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об'єднання осіб).

Індивідуальними сто ектами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним громадянством (біпатриди). Індивідуальні суб'єкти правовідносин ді­ють в усіх сферах суспільного життя: політичній, економічній, сош-

338

Розділ 20. Правові відносини

альній, ідеологічній та ін. На території України найбільше коло прав і обов'язків належить її громадянам, права інших осіб обмежені вста­новленими для них законами, зокрема, вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади в ор­ганах державної влади тощо.

фізична особа набуває прав і обов'язків та здійснює їх під своїм ім'ям, яке складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не визначене законом або звичаєм національної меншини, до якої вона належить. У деяких випадках фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазна­чення імені.

Спеціальним індивідуальним суб'єктом є посадова особа (Прези­дент, суддя, інспектор ДАІ та ін.). Певні особливості правового стату­су притаманні також особам з подвійним громадянством, які є одно­часно і громадянами, і іноземцями.

Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективних суб'єктів правовідносин, до яких можна віднести державні органи, партії, спортивні організації, колективи підприємств, організації, котрі можуть бути як недержавними, так і державними.

Спектр недержавних організацій досить значний і різноманітний. Це приватні підприємства і господарські товариства, національні та іноземні фірми і компанії, комерційні банки і підприємницькі асоціації, приватні культурні, освітянські та медичні установи, громадські об'єднання тощо. Діяльність державних органів пов'язана з реалізацією завдань і функцій держави. До них належать державні органи, посадові особи, державні організації, державні установи, державні підприємства.

Державні і недержавні організації реалізують свої повноваження шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання і додержання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади та органи само­врядування організують і забезпечують роботу житлово-комунальних, транспортних, лікувальних структур; органи внутрішніх справ забез­печують охорону правопорядку; суд постановляє вироки і рішення; ректор вищого навчального закладу відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб'єкти правовідносин беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави.

Деякі з перелічених колективних суб'єктів правовідносин, діяль­ність яких так чи інакше пов'язана з необхідністю брати участь у гос­подарській діяльності, здатні набувати статусу юридичної особи.

339

Частина п 'ята. Реалізація права

Юридичною особою визнається організація, яка створена і за­реєстрована у встановленому законом порядку і характеризується такими ознаками, як організаційна єдність, відокремлене майно, можливість від свого імені набувати права та виконувати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у загальному чи господарському суді.

Суб 'єктом правовідносин є також держава, яка може вступати в різні правовідносини, зокрема: а) міжнародно-правові — відносини з іноземними державами; б) державно-правові — відносини щодо при­йому в громадянство, нагородження державними відзнаками та нагоро­дами тощо; в) цивільно-правові — відносини з приводу державної власності з іншими суб'єктами права; г) процесуально-правові — від­носини при постановленій судових рішень і вироків від імені України тощо. Держава може виступати позивачем або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою.

Суб'єкти права реалізують свої права і обов'язки завдяки наявнос­ті у них правосуб'єктності, яка є можливістю і здатністю особи бути суб 'єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Право-суб'єктність разом із нормою права та юридичним фактом є переду­мовою виникнення правовідносин.

Правосуб 'єктність складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності разом узятих. Ця категорія має об'єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздатність є невід'ємними одна від одної за часом. У колективних суб'єктів права правоздатність і дієздатність збігаються за часом виникнення і дії.

Правосуб'єктність визначає становище людини в суспільстві, є умо­вою і гарантією стабільності її правового статуту. Згідно з ст. 22 Кон­ституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Правосуб'єктність фізичних та юри­дичних осіб визначається в їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій - в їх компетенції.

Правоздатність — це абстрактна здатність суб 'єкта права мати суб 'єктивні права і юридичні обов 'язки. Кожна фізична особа є право­здатною від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасникам правовідносин, хоча вони не повинні обов'язково реалізову­вати усі надані їм права. Правоздатність — це не просто сума будь-яких

340

Розділ 20. Правові відносини

поав не кількісне їх відображення, а необхідний і постійно діючий стан особистості, елемент її правового статусу, передумова її правоволодіння. Вона має загальний і універсальний характер, хоча окремо взята особа не може бути одночасно носієм усіх прав і обов'язків. Отже, правоздат-_НІ_СТЬ — це категорія, однакова для усіх її учасників, хоча кількість прав і обов'язків в окремих суб'єктів може бути різною.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну. Загальна правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених чинним законодавством прав і обов'язків. Спеціальна правоздат­ність — це здатність, пов'язана з певними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціальних знань (наприклад, правоздатність лікаря, міліціонера, інваліда, дитини тощо).

Головним змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх мати. Право­здатність людини невід'ємна від особистості, її неможливо відібрати, скасувати або скоротити, вона не залежить від професії, статі, віку, національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона не може нікому передаватися. Юридична особа здатна мати такі права і обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона ви­никає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з чинним законодавством про підприємницьку діяльність — із момен­ту одержання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності (наприклад, ліцензії на право займатися медичною або юридичною практикою). Правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Вона виникає з моменту її створення і при­пиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запису про її припинення. Правоздатність юри­дичних осіб припиняється разом з їх ліквідацією і обмежена тими за­вданнями та правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях Цих юридичних осіб.

Дієздатність — це здатність суб'єкта правовідносин своїми ді­ями приймати на себе обов 'язки і використовувати свої права. Інши­ми словами, це можливість реалізовувати правоздатність. Дієздатність особи поширюється на всі сфери правового регулювання суспільних відносин, ЇЇ обсяг залежить від віку та психічного стану особи. Щодо Дієздатності юридичної особи, то остання набуває прав і обов'язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих до-

341

Частина п 'ята. Реалізація права

кументів та закону. Зокрема, цивільна дієздатність — це здатність фі­зичних осіб своїми діями набувати для себе цивільні права і самостій­но їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. З огляду на це, в ЦК України визначено такі її рівні: часткова, неповна, повна, обмежена.

Часткова дієздатність встановлюється для малолітніх осіб (що не досягли 14 років/ Неповна дієздатність встановлюється для фі­зичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх осіб). Повну дієз­датність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). На­буття повної дієздатності можливе і в т.,ких випадках: уразі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття; фізичною особою, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітньою особою, яка записана матір'ю або батьком дитини; фізичною особою, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю (за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклу­вальника або органу опіки та піклування).

Обмежена дієздатність фізичної особи встановлюється судом, якщо особа страждає на психічний розлад, що істотно позначається на її здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсич­ними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матері­альне становище.

Фізична особа може бути визнана недієздатною тільки судом, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усві­домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздат­ною фізичною особою встановлюється опіка. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун. Він же несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною осо­бою.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта права нести відпо­відальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відпові­дальність громадян настає з 16 років, а кримінальна відповідальність, за умов вчинення особливо тяжких злочинів, — з 14 років.

Правовий статус суб єктів права — це сукупність усіх прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів права. Правовий статус кож­ної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпуст-

342

Розд'їл 20. Правові відносини

за пологами, а кожна людина має право на власне ім'я). Крім того, сіід розрізняти конституційний і спеціальний статуси громадян. Кон­ституційний статус у всіх громадян є однаковим: основні права і сво­боди однаковою мірою належать усім громадянам. А спеціальний статус суб'єктів пов'язаний з різними природними і правовими чин­никами, які зумовлюють їх певні особливості. Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним ви­дом діяльності, наприклад, статус державного службовця, статус сту­дента, статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобиль­ський АЕС та ін. Відмінність у правовому статусі осіб полягає у: 1) розбіжностях, пов'язаних з природними чинниками (статус дитини, статус пенсіонера, статус жінки); 2) розбіжностях, пов'язаних із юри­дичними чинниками (статус депутата, статус в'язня, статус посадової особи).