Опис опухлих людей.
В одних роздувалися животи, тіло набрякало. Інші були худі, подібні до скелетів. В пухлої людини шкіра набувала темного, землистого відтінку і зморщувалися. ”людина помітно старішає. навіть діти і немовлята мають вигляд стариків. Очі їхні стають величезними, банькатими і нерухомими. Процес дистрофії іноді захоплює всі тканини, особливо рук, ніг, обличчя. Шкіра тріскається, і з`являються гнійні болячки. Втрачається рухова сила і найменший порух спричиняє сильну втому. Життєво важливі функції, такі, як дихання і кровообіг, поглинають саму тканину й альбумін (білкова речовина ), тобто організм з`їдав сам себе. Прискорюються дихання і серцебиття. Зіниці розширюються. Становище стає вже небезпечним, оскільки найменше фізичне напруження може призвести до зупинки серця. Часто це відбувається на ходу, під час підіймання по сходах або в спробі побігти. З`являється загальна слабкість. Тепер людина вже не може встати, повернутися на ліжку. В такому напівсвідомому стані голодуючий може протягти майже тиждень, поки не зупиниться серце. Так Роберт Конквест описує зовнішні ознаки голодної людини.
Той, хто дивився у вічі голодній смерті, переживши тяжке лихоліття, розповідає про ті жахливі часи.
Зазвичай респонденти дуже недовірливо, насторожено ставились до пропозиції опитування. Зокрема, деякі відмовились брати участь у таких дослідженнях. Тому матеріал зібрано завдяки моїй бабусі та односельчанам.
А для людей ці спогади були надто важкими, тому, щоб не травмувати їх довгим опитуванням, я приходила до респондентів кілька раз. Наприкінці опитування одна жінка мовила: „ Пиши, пиши найгірше, що можеш уявити, і то буде лиш півправди”. Я намагалася бути максимально точною у передачі свідчень своїх респондентів.
Спогади Нечипорука Іллі Андрійовича
„Така була біда, як оце зараз недохват. Почала вестись в країні нова економічна політика. Люди стали жити хто, може, те робить і ніхто не забороняв. Економіку підняли за 4 роки. Тоді почалась колективізація 1929 року: землі почали забирати, людей в колгоспи заганяти. Хто хотів в колгоспи йти, платили великі налоги. Платять, платять, а потім вже не має звідки платити і вони тікали.
Хліб почали забирати. Шукали його по коморах, навіть коли мама в дитини в колисці ховала зерна і там перекидали і знаходили. Хто заховав чи десь закопав, то вони ходили з такими штукарями і шукали. Знайшли – забрали. В копанках закопають мішок і те заберуть. І дійшло до того, що людям взагалі не стало, що їсти. В колгоспах теж нічого не було. Хліб кудись забирали, забирали і не знали, де він дівався. Кажуть люди, що хліб збирали і викидали у Дніпро, там, у Бориспільському районі. Люди стали пухнути від голоду, бо їсти не було що. Ходять, просять хоч лушпайку якусь від картоплі чи буряка, щоб з`їсти. Але нівкого ж нема нічого. То ми виїхали в 1933 році в Бориспільській район, радгосп Олександрівка. І там люди вербувалися, особливо молоді жінки – ходили буряки полоти і їм за це платили: їсти давали, чи що. Були такі гуртожитки, байраки здається, і люди там жили. Рано підходили підводи і збирали мертвих людей, деяких ще живих, але дуже кволих теж кидали на підводи, мовляв, ще завтра з ними моротися. Десь там висипали в яму. Людей вже ніщо не хвилювало, люди не замикали дверей в будинках, тому що в деяких будинках вже й не було кому замикати ті двері.
Розповідав мені один товариш, що в одному селі була сім`я: мати померла, а батько залишився із дітьми. У батька на очах помер старший син, залишились маленькі дівчинка і хлопчик. Годувати їх, звісно, не було і батько вирішив йти у місто забравши із собою малого, бо він був жвавіший за дівчинку. Її залишив на ліжечку і сказав, щоб чекала на нього, він обов`язково щось принесе. Через пару днів він повернувся, але дитини вже не було. Шукав усюди, хоч здогадувався, де може бути його дитя, але все було марно. Односельчани сказали, щоб подивився в старої баби, що жила на окраїні. Коли він забіг до її будинку, то побачив жахливу картину: стара жінка була не схожа на людину, налякана, але й зла вона сиділа на підлозі. Йому в очі одразу кинулась каструля з якої виднілась маленька дитяча рука...
Люди жорстокі, але я б ніколи не подумав, що настільки. Хіба вони не розуміли, що роблять з народом, хіба людські якості та якась моральність зникли з їхнього серця, а, можливо, ніколи там і не були..? Через їх Сталінське правління люди перетворились на тварин.
„ Одного разу ми з братом пішли у поле, щоб нарвати конюшини і з`їсти, а з нього вибіг дядько з каструлею і з ножем в руках і почав за нами гнатись. Ми тікали, але були ще дуже малі і не змогли вибігти з рівчака, тоді почали кричати і прийшли мамка та нагнали його..!”
Страшні були часи.