34. Проблема значень поняття «джерело права». Співвідношення поняття «джерело права» і «форма права»

В системе социальных регуляторов нормы права выделяются общеобязательным характером своих предписаний. Эта особенность правовых норм обусловлена формой их выражения. Действительно, сколь бы четкими и ясными ни были их предписания, они останутся лишь упражнениями в области логики или грамматики, пока не примут форму закона, указа, декрета и т. д. В общей теории права формы выражения и закрепления правовых норм определяются как источники права в юридическом, формальном смысле. Такая трактовка источника права в известной мере условна, поскольку данное понятие может иметь также иное значение. Так, под источником права можно понимать социальные факторы, определяющие содержание правовых норм; государство как непосредственную силу, творящую право; источники информации о праве (законодательные памятники, учебники по праву и т. д.). Приведенное выше определение юридического источника права есть результат известного "джентльменского соглашения" между юристами (как практиками, так и учеными), призванного избежать многозначности этого понятия. Чтобы подчеркнуть его формально-юридический смысл, обычно понятие "источники права" уточняют в скобках понятием "формы".

В системе категорий теории права понятие "источники права" выполняет двойственную функцию. Так, с одной стороны, оно позволяет отграничить источники права от социальных регуляторов, которые таковыми не являются. Всякая правовая система определяет в своей доктрине и законодательстве, какие источники (формы) права признаются действующими. С Другой стороны, данное понятие раскрывает место того или иного источника права в системе источников права, соотношение его юридической силы с юридической силой других источников права. В рамках правовой системы источники права, выстроенные по принципу их иерархической соподчинен-Ности, образуют систему источников права. Ее вертикальная структура строится таким образом, что предписания нисходящих источников права издаются на основе и во исполнение Норм вышестоящих источников и любая норма в рамках этой системы должна соответствовать нормам источника высшей Юридической силы, замыкающего эту вертикаль. Возможные

коллизии между правовыми нормами решаются с позиции системности. Доктриной и законодательством в рамках каждой правовой системы (семьи) наработаны с этой целью специальные приемы юридической техники.

В современном государстве вертикальная структура системы источников права, как правило, воспроизводит его струк-туру. Поэтому юридическая сила акта обычно соответствует месту издавшего его органа в системе государственных органов. А высшей юридической силой обладает в большинстве государств писаная конституция. В то же время в традиционных правовых системах источник права высшей юридической силы имеет, как правило, надгосударственный характер (например, священная книга ислама — Коран в мусульманском праве).

Четкая соподчиненность источников права, законодательно закрепленная и обеспеченная с помощью юридических механизмов, имеет важное социально-политическое значение. В самом деле, единство системы источников права означает единство выраженной в законе верховной государственной воли, единство структуры государства. И наоборот: деформация этой системы отражает слабость государственной власти, проявление центробежных тенденций (это характерно для современной России), нарушения законности как элемент политики государства (вспомним репрессии 30-х годов в СССР) и т. д.

Различия в формах (источниках) права обусловлены различными факторами (историческими, политическими и т. д.), в том числе различиями в способах правотворчества. Так, обычай как источник права формируется "снизу", из практики реальных правоотношений. Все остальные источники права возникают, как правило, "сверху", по воле государства либо надгосударственных сил (богов, мудрецов, мифических героев и т. д.). Последнее характерно для традиционного права, для которого типичен высокий удельный вес норм негосударственного происхождения. В ходе исторической эволюции такие источники права постепенно вытесняются нормами позитивного права. Вместе с тем новейшие тенденции в развитии источников права свидетельствуют об активной интеграции в национальные правовые системы (и системы источников права) международного права.

При классификации источников европейского права в основу можно положить структуру правовой системы. Эта структура, как известно, включает доктринальный, норматив ный и социологический элементы ("пласты", уровни и т. д.) № доктринальном уровне правовой системы формируются такие источники права, как доктрина и принципы права. В рамках яормативного ее "пласта" — нормативный акт, а в сфере пра-Бореализации — правовой прецедент, судебная практика, нормативный договор, обычай. Их рассмотрение мы построим на основе сочетания исторического и логического подходов: от обычая — через судебный прецедент и судебную практику — к закону, а от него — к таким источникам права, как доктрина, принципы права, нормативный договор.

Термін «джерела права» є одним з найдавніших у правознавстві - йому більше двох тисяч років. Як вважають, його вперше використав Тит Лівій для позначення XII таблиць. Сенс, який він вкладав у цей термін, навряд чи відповідає сьогоднішньої концепції. А ось термін зберігається і продовжує породжувати дискусії знову і знову про його зміст. Сучасна теорія права традиційно використовує таке поєднання термінів: «джерело (форма) права». Проте це своєрідна умовність - нетотожні рівність, тобто, з одного боку, нерівність понять очевидно, з іншого - формулювання існує, використовується.

Термін «джерело права» має тривалу історію, він традиційний. Проте слово «джерело» настількибагатозначно, що спеціально-юридичний його сенс уточнюють додатковим словом «форма». Розглянемо ці поняття ізольовано. 12312

Джерело права має три сенсу. У матеріальному сенсі джерелом права є ті суспільні, політичні, економічні умови, які обумовлюють правові норми. Таким чином, це ті суспільні відносини, з яких виникає право. Термін «джерело права» в ідеальному розумінні означає правосвідомість. Під правосвідомістю в даному випадку розуміється бажане право, уявлення про майбутнє праві. Насправді ідеальний сенс невіддільний від матеріального, так як побажання визначеного права пов'язані з наявними умовами. У формальному (юридичному сенсі) джерелом права є форми вираження нормативної волі. Саме формальний зміст терміна «джерело права» зрівнюється з терміном «форма права». Таким чином, джерело (форма) права - це об'єктивувати певним чином правила суспільної практики, які в силу об'єктивних причин визнаються суспільством і державою як обов'язкові. Правила, створені суспільством і схвалені державою через надання їм деякої зовнішньої оболонки, що захищаються державним примусом, являють собою джерело (форму) права.

Співпадіння властивістю права є його загальобов'язковість. Правила можуть створюватися державою, людьми, богом, але якщо всі визнають їхню дієвість, значить можна ставити питання про форму права.

З'єднання в єдиному збірному терміні «джерело (форма) права» двох понять являє собою бажання зняти проблему їх невідповідності. Так, не всякі матеріальні та ідеальні джерела отримують державне визнання. Не випадково миіноді говоримо: «Життя вимагає такого-то акту», а законодавець не дає її вимогам законодавчої форми. Деякі законодавчі рішення вражають, радують громадян, а деякі зустрічають їх протидію. Таким чином, зрівняння джерел і форм права - це певна штучне утворення, але необхідне з метою ясності системи юриспруденції.

Сучасні держави з розвиненою системою законодавства не можуть жити в невизначеності щодо того, що є обов'язковим, а що ні. Необхідно встановити межу права і всіх інших регуляторів. Збірний термін «форма (джерело)» виконує цю роль. Право об'єктивуються в стійку, певної форми. У ній воно міститься, охороняється. Необхідність державного оформлення джерел права очевидна, так як держава не може взяти під захист невизначені правила, що виникають явочним порядком. Саме тому в законодавстві, доктрині та практиці кожної країни визначені ті форми, в яких існує право. Саме з них, як з джерел, ми черпаємо свої знання про право.