2. Психологія „колективних уявлень” л. Леві-Брюля.

Французький фiлософ, соцiолог, етнограф і психолог, Люс’єн Левi-Брюль (1857-1939) дослiджував здебiльшого «примiтивнi суспiльства i величезний емпiричний матерiал, який він зiбрав, використав для створення теорії про «колективнi уявлення», що визначають ставлення первiсної людини до cвіту. Працi Левi-­Брюля про первiснi мислення спираються на етнографiчний матерiал народiв Африки, Австралiї та океанії. Левi-Брюль висунув iдею про якiсно вiдмiннi типи мислення первiсної i сучасної людини. Мислення первiсної людини Левi-Брюль квалiфiкує як «дологiчне». Воно ще немає законiв формальної логiки, i передусiм - закону суперечностi. Але «дологiчний характер» мають лише «колективнi уявлення», в той час як мислення окремих індивідів у первісному суспiльствi може бути формально логiчним. Для первісного суспільства пануючим визнає закон «партиципації» (спiвпричетностi), згiдно з яким вci предмети i явища мають властивості «єдиносутностi», що найкраще виражено в уявленні про тотем.

Рiзниця мiж типами мислення примiтивної i цивiлiзованої людини, за Левi­-Брюлем, полягає в ролi, яку вiдiграють у свiдомостi та поведiнцi первiсної людини «колективні уявлення». Вони виробляються не окремою осо­бистiстю, а суспiльством; окрема особа дістає їх уже в готовому виглядi. Вони iмперативнi, нав'язуються людинi з раннього дитинства, не пiддаються критицi i передаються з поколiння в поколiння через вiрування, звичаї i мову. Нашi уявлення, зазначає Левi-Брюль, мають переважно iнтелектуальний характер; вони диференцiйованi, дають можливiсть цивiлiзованiй людинi здiйснювати складнi операцiї абстрагування, узагальнення та логiчної класи­фiкацiї. Наше мислення концептуальне, воно будується на поняттях i може бути iзольованим вiд iнших здiбностей людини, вiдкриваючи iстину, позбавлену суб'єктивiзму.

Природне i надприродне нерозривно зв'язанi. А саме в надприродному первiсна людина бачила iстинну причину рiзних явищ. «Для первiсного ... мислення не iснує двох cвітів,- зауважує Левi-Бриль. - Для первiсного мислення iснує тiльки один свiт». Первiсному мисленню світ уявляється як щось суцiльне цiле, в якому природне i надприродне, мiстичне i буденне нерозривно зв' язанi, а правильнiше злитi двоєдиностi. Та або iнша рiч є лише провiдником, знаменням, певним сигналом про iншу сферу. Однi й тi caмi мiстичнi сили приписуються часто зовсiм рiзним речам.

Первiснi люди зображення вважають тотожним їхньому оригiналу. Ототожнюється людина i тiнь, лю­дина та її iм'я тощо. У туземцiв Фiджi вважається смертельною образою наступити на чию-небудь тiнь, а в Захiднiй Африцi зловмисник, викритий у простромлюваннi тіні людини цвяхом або ножем, піддається страті, тому що він, нападаючи на тінь, тим самим посягає на життя самої людини. Коли католицькi мiсiонери висадилися в Лоанго, якраз припинилися дощi, i населення стало вважати, що в засусi виннi мiсiонери. Саме магiчна свiдомiсть i встановлює такий зв'язок. Мiстично орієнтоване первiсне мислення зовсiм не бачить безглуздостi в тому, щоб ототожнювати два об'єктивно рiзнорiдних предмети або частину з цiлим, якщо воно бачить у них спiльнiсть мiстичних сил та властивостей. Мислення первiсної людини мiстичне за змiстом своїх уявлень i пралогiчне за характером їх сполучень i сплетiнь. Первiсне мислення в розумiннi Левi-Брюля має свою основою ірраціональну логіку, несумісну з нашими логічними категоріями.

Левi-Брюль зазначає, що сучасна людина здатна піддаватися впливу казок як форми фольклору, тобто вона здатна перенестись у світ надприродного, умовного. Це можна пояснити прагненням звiльнити себе вiд пригноблюючого рацiоналiзму науки. «Це не проста забава, це навіть не перепочинок, це тимчасове розгальмування».

Первiснi люди дуже часто дають докази своєї дивної спритностi i майстерностi в органiзацiї мисливських та рибальських дiй, виявляють обдарованiсть у винахiдництвi i вражаючу майстернiсть у виконанні творів мистецтва. Розмовляють вони нерідко дуже складними мовами, що мають iнодi такий же тонкий синтаксис, як і вищi, розкинутi мови, а в мiсiонерських школах iндiйськi дiти вчаться так само добре i швидко, як i дiти бiлих.

У книзі «Надприродне i природа в первiсному мисленнi» Левi-Брюль пiдкреслює природнiсть у пiдходi первiсної людини до тлумачення явищ навколишнього світу. Найзагальнiшою ознакою розуміння надприродного є його разюча ефективнiсть, яка породжує певнi фантазії. Ось чому первiснi люди перебувають у полонi невидимих сил, у всьому вони бачать «присутнiсть» i дiю невидимих сил, бiльш або менш усвiдомлюваних подiй, виливи яких вони вiдчувають на собi i навколо себе. Вони не змiнюють цих поглядiв, бо бояться певної шкоди від цього. Перед здiйсненням вчинку вони невiдступно думають про надприроднi сили, що їх тероризують. Проте первiсна людина не намагається чiтко уявити собi, що ж це за сили. «Ми не вiримо, але боїмось», - сказав якось один ескімос досліднику Кнуду Расмуссену. Для eскімосів світ - видимий i невидимий - при­ховують у собi однаковi страхiття. Всюди цих людей переслiдують примари: страждань, голоду, хвороби i cмepтi. Зате в eскімосів немає уявлення про вищi божества. Вони уявляють собi єдину можливiсть спасіння благочестиво співвідносити свою поведінку з рятівними переказами, успадкованими вiд попереднiх поколiнь. Кожнiй небезпецi, яка загрожує з боку невидимих сил, священний переказ начебто протиставить свої засоби захисту. Левi-Брюль, по cуті, розкриває тут екзистенцiальний мотив появи таких вірувань. Створення мiфу спричиняються необхiднiстю мати опору для iснування як такого. Але для цього передусiм необхiдно, щоб порядок у природi мав стiйкий, систематичний характер. Розумiння загальних i всеохоплюючих зв'язкiв дає можливiсть передбачати події а разом з тим приходить упевненiсть у щасливому завершеннi якого-небудь заходу. Магiя як одна з форм вираження цих абсолютних зв'язкiв є певною компенсацією безпорадностi первiсної людини перед силами природних стихiй.

За Левi-Брюлем, первiсна людина розглядає порядок речей у природi як нестiйкий, як такий, що не мас власної основи i покоїться в дiйсностi на дотриманнi правил, якi можна було б назвати моральними, або соцiальними. У випадку їх порушення цей порядок руйнується, в при­родi починається хаос i людське життя стає неможливим.

Левi-Брюль не тлумачить стан первiсної людини як сповнений постiйного страху. Навпаки, у цiєї людини часто буває i добрий, безтурботливий настрiй. Але варто їй уявити, що вона зачарована, вона так жахається, що з страху може навiть померти. Досить детально розкривав емоцiйну основу уявлень про надприродне. Biн висував думку про те, що в цих уявленнях емоцiї мають iнтенсивний характер, що пояснюється невиразнiстю об'єкта. У зв'язку з цим говорять навiть про малоопредмечених духiв джунглiв, духiв скель, рiчок та iн. Мова повинна йти не тiльки про чуттєву невиразнiсть об'єктiв, а й про таємничi зв'язки мiж ними.

Разом з тим первiсно мислення придiляє самим фактам незрiвнянно менше уваги, нiж надчуттєвим реальностям, про наявнiсть та дiю яких цi факти свiдчать. У цьому вiдношеннi первiсне мислення виявляе постiйну тенденцiю до символiзацiї. Воно не затримується на самих подiях, що його вражають, а вiдразу ж шукає за цими подiями певний знак про щось iнше, але важливе. Той або iнший факт є для цього мислення нічим іншим, як проявом потойбiчного cвіту. Первiсна людина не творить символи сама, а знаходить їх готовими: вона найнебезпечнiшим чином тлумачить як символи, так i подiї, якi привели в дiю афективну категорiю надприродного. Аналогiчну картину становлять дитячi iгри: коли дитина просто знаходить у готовому виглядi якусь паличку i грається з нею, навiть не змiнюючи те в предметному буттi, паличка все ж пiддається iстотним змiнам саме у фантазії дитини, i завдяки фантазії встановлюється новий уявлюваний світ поруч iз світом речовим. Дитина мусить здiйснити перенесення в своїй уявi в цей паралельно iснуючий світ i вiдчути себе його частиною. Ця дитяча психологiя являє собою iстотний аналог тому, що можна зустрiти в життi первiсної людини.

Саме фантазiя поєднує між собою те, що в природному середовищі перебував у вiдноснiй автономності. У зв'язку з цим Левi-Брюль дaє ще одну важливу характеристику первiсного мислення - спiвпричетнiсть. Два одно­часних факти, що здiйснюються в рiзних мiсцях, для первiсного мислення виявляються тісно спаяними мiж собою. Бiльше того, це може бути один i той же факт, що здiйснюється вiдразу в двох рiзних формах, у двох рiзних пунктах, вiддалених один вiд одного. Мiфологiчна форма такого зв'язку i є магiєю.

У працi «Первiсна мiфологiя. Мiфiчний cвіт австралiйцiв і папуасів» Левi-Брюль вказує на спорiдненiсть мiфу i сновидiння. Саме сновидiння стало психологічною основою виникнення уявлень про надприродне. Левi-Брюль встановив у мiфi i сновидiннi спiльнi риси. Вони трансцендентнi у вiдношеннi до повсякденного досвiду i допускають надприродне. Те, що бачиться уві cнi, здається таким же реальним, як видиме у звичайному стані, коли людина не спить, а можливо, i бiльш реальним, все що вiдкриваеться уві cнi, належить до речей вищого порядку і може мати непереборний вплив на хiд речей. Цiкаво, що однi й тi caмi слова в рядi австралiйських мов означають водночас «сновидіння» і «мiф». Сновидiння бiльш, нiж реальна предметнiсть, може дати уяві «над­природного» матерiалу i навiть вказати їй певний алгоритм бiсоцiацiї. Саме у сновидiннях найбiльше зустрiчається динних речей i подiй. А незвичний вигляд предмета, на думку Левi-Брюля, рiвнозначний для свiдомостi туземця відкриттю.

Левi-Брюль, зазначає що у первiсної людини ще немає iдеї історичного розвитку, хоч ця ідея навіть у цивілізованому суспільстві виникає не вiдразу. Проте навiть первiснi люди вже намагаються зрозумiти себе як результат якогось процесу становления, як те, що вже стало. Правда, це виявляється в досить примiтивнiй i фантастичнiй формi. Розумiння свого становлення є вираження потреби знайти опору своєму iснуванню - те, що перебуває в змінах. Образ, який може відповідати тому, що покладено в основі походження певної людської спільноти, ов'язково пов'язується з незвичайним, яке складено з образу тварини i образу людини або в якихось iнших комбiнацiях i складових частинах. Це i буде та «надприрода» ­вихiдний момент мислення первiсної людини. Для мiфiчних предків та героїв, щоб викликати їхню реальну присутність, влаштовуються свята й рiзнi церемонiї.

3. „Психологія мас” Лебона.

Г. Лебон (1841-1931) був французький учений-фiлософ, соцiолог, психолог, медик, а також фiзик i хімік. Головною його темою й загадкою була психологiя людини, через яку, завдяки якiй тiльки й можливо розкрити сенс людської icтopiї. Лебоновi належать прaцi: "Людина i суспiльство" (1881), "Арабська цивiлiзацiя" (1884), "Цивiлiзацiя в Iндiї" (1887), "Першi цивiлiзацiї Сходу" (1889), "Думки i вiрування" (1911), "Французька революцiя i психологiя революцiй" (1912), "Життя iстини" (1914), "Дiйсна еволюцiя cвіту" (1927), "Haукові основи фiлософiї iсторiї" (1931), "Психологiчнi закони еволюцiї народiв" (1894), "Психологiя народiв i мас" (1895), "Психологiя соцiалiзму" (1908), "Психологiя нового часу" (1920), "Психологiя виховання" (1910).

Праця "Психологiя народiв i мас" є своєрiдним пiдсумком його дослiджень з iсторичної психологiї. Якщо Т. Карлейль вважав гepoїв рушiйною силою iстopiї, то Лебон показує "роль великих людей у розвитку цивiлiзацiї". Він пiдкреслює й наполягає на тому, що "невеликий вiдбiр видатних людей, яких має цивiлiзований народ i яких було б досить знищити в кожному поколiннi, щоб вiдpазу викреслити цей народ зi списку цивiлiзованих нацiй, саме й становить iстинне втiлення сил раси". Саме цi люди здiйснюють прогрес у науках, мистецтвах, промисловостi, в уcix галузях цивiлiзацiї.

Натовп користусться цими досягненнями, але не любить тих, хто над ним пiдноситься, й саме цi останні стають мучениками натовпу. Iдея рівності згубна для народу, каже Лебон. "Щоб piвність панувала у cвіті, слiд було б понизити поступово все, що складало цiннiсть певної раси, до рiвня того, що в нiй є найнижчого. Пiднести iнтелектуальний рівень останнього iз селян до генiя неможливо. Легко знищити таких геніїв, але їx не можна замiнити".

В суспiльно-полiтичнiй дiяльностi фанатизм має перевагу над помiркованicтю. Фанатики з обмеженим розумом, але з енергiйним характером та з сильними пристрастями можуть засновувати релiгії, iмперії, пiднiмати маси. Щодо таких людей створюється iдеал, йому вклоняються, далi його знищують. Лебон твердить, що найзнаме­нитiшi творцi рiзних fata morgana найрадикальнiше перетворювали, змiнювали світ, бо втiлювали мрії народу. Сила дії цих людей мало залежить вiд того, iстиннi вони чи нi. Iсторiя свiдчить, що найбезглуздiшi ідеї завжди сильнiше впливали на людей i вiдiгравали найважливiшу роль. Iз ycix чинникiв розвитку цивілізації iлюзiї становлять чинник наймогутнiший.

Розглядаючи маси як iнеpтну, пасивну силу, яка тiльки й здатна жити в iлюзiях, Лебон зазначає прагнення мас до абсолютних, не хибних iстин. Тим часом, пiдкреслює Лебон, речi caмi по собi не змiнюються. Лише iдеї щодо цих речей пiдлягають змiнам. Лукавi полiтики на цi ідеї й спираються, що в цiлому формує демагогiчний стиль життя, проголошення i сприймання гасел, де кожне слово зрозумiле, а в цiлому хто зна, що означає це гасло.

Лебон скаржиться, що головною рисою його епохи є заміна свiдомої дiяльностi iндивiдiв несвiдомою дiяльнicтю натовпу. А натовп може вiдiгравати тiльки руйнiвну роль, що призводить до розпаду цивiлiзацiї. Хоч би якими були iндивiди з їхнім характером i розумом, як тiльки вони потрапляють у натовп, цього досить, щоб у них утворилася колективна душа, й вони тепер мислять і чинять iнакше, нiж поза натовпом.

Люди вiдрiзняються своїм свiдомим ставленням до світу, вони унiфiкуються в глибинних рушійних силах поведiнки. Натовп стає безвiдповiдальним, адже він анонiмний. У натовпi будь-яке почуття заразливе, тому iндивiд при носить у жертву особистi інтереси колективним. У натовпi, й це головне, людина пiддається навiюванню. Паралiзується свiдома мозкова дiяльнiсть. Людина не усвiдомлює своїx вчинкiв, дiє стрiмголов; вона перетворюється на робота, в якого немає своєї волi. Натовп може обернути боягуза на героя, скептика - на вiруючого, чесну людину - на злочинця. Лебон спецiально розглядає почуття й моральнiсть натовпу, його мiркування та уяву, релiгiйнi форми, в якi втiлюються його переконання, класифікує натовп i дає детальну характеристику злочинному натовповi, дiям присяжних та кримiнальним судам, а також парламентським зборам.

Передовсiм впадають в око iмпульсивнiсть, мiнливiсть i роздрато­ванiсть натовпу. Натовп нiколи не чинить завбачливо. Він нетерпимий, пiддається впливовi авторитету, консервативний Натовп, позбавлений будь-яких критичних здатностей, виступає як надзвичайно легковажний. У ньому надзвичайно активно дiє механiзм утворення колективних галюцинацiй. Тому Лебон зауважує, що найсумнiвнiшi подiї саме тi, якi спостерiгалися найбiльшим числом людей. Пiсля смepтi гepoїв навколо них створюються легенди.

Натовповi властивi простi граничнi почуття. До iстин він ставиться як до абсолютних, до помилок - так само. Iндивiд утримує суперечнiсть, натовп - нiколи. Нетерпимість i авторитетнiсть властивi вciм категорiям натовпу. Маси поважають силу, а доброта їх мало хвилює. Готовий виступити проти слабкої влади, натовп рабо подібно схиляється перед сильною владою. Як такий, що швидко стомлюється вiд своїх негараздiв, натовп iнстинктивно прагне до рабства. Психологiчно Лебон пояснює цi властивостi натовпу тим, що він мислить образами, якi постають один за одним без будь-якого зв'язку. Найперший доказ iстинностi для натовпу - це наявнiсть чудесного. В ycix релiгiях вiруючi для доказу вимагають творення чуда. Цi та iншi факти дають можливiсть Лебоновi стверджувати, що чудесне й легендарне є iстинним опертям становлення цивiлiзацiї. Докази не впливають на натовп. Biн потребує релiгiйних настановлень, оскiльки вci вiрування можуть бути засвоєнi тiльки у випадку, якщо вони втiленi в релiгiйну форму, яка не допускає жодних заперечень.

Із двох бокiв пiдходить Лебон до взаємодiї демагогiв i натовпу: демагоги лише вловлюють настрiй натовпу й ведуть його за собою. Однак натовп i визначає, що робитимуть демагоги. Лебон твердить, що не королi породили Варфоломiiвську нiч, релiгiйнi вiйни взагалi, що не погані герої створили терор. У всіх вiдповiдних подiях брала участь душа натовпу, а не могутність правлячих осiб.

Віддалені чинники дії натовпу - це раса, традицiї, характер часу, установи та виховання. Важливу роль також вiдiгpaє слово, а не його реальний сенс. Лебон слушно зауважує, що дуже часто слова з надто невизначеним сенсом мають найбiльший вплив на натовп. Це стосується, зокрема, таких тepмінів, як соцiалiзм, piвність, свобода та iн. Цi слова, пiдсумовує вiн, утворюють синтез ycix несвiдомих рiзноманiтних потягiв i надiй на їх реалiзацiю. Hi докази, нi переконання: не можуть вистояти проти вiдомих слiв i формул. Пiсля суспiльних переворотiв державнi дiячi мають змiнити слова-гасла, не змiнюючи сутності речей, адже вони тісно пов'язанi з духовною спадковiстю народу.

Завдання, яке ставлять перед словами, стверджує Лебон, полягають у cтвopeннi iлюзiї, з цього приводу він подає розгорнутий афоризм: найбiльше xpaмів, статуй, алтарiв було присвячено саме творцям iлюзiй. Натовповi будь-що потрібнi iлюзiї (адже це фактор цивiлiзацiї). Лебон говорить про це так: хто вмiє вводити натовп в оману, той легко стає його повелителем; хто прагне його урезонити, той стає його жертвою. А далi пропонуються вже зовсiм практичнi поради. Щоб переконати натовп, треба спочатку добре ознайомитися з надихаючими його почуттями, вдавати, що подiляєш їх, i лише пoтім зробити спробу змiни, викликаючи за допомогою первiсних асоцiaцiй якi-небудь захоплюючі натовп образи. Додатковi рекомендації Лебона стосуються вже виконання: будь­-яке гасло лише тодi впливає на людей, коли повторюється часто й, бажано, в одних i тих самих виразах. Таке повторення пiдмiнює собою рацiональний доказ. Саме шляхом повторення iдея проникає в найглибшi шари несвiдомого, в яких i виробляються рушії наших учинкiв.

Biн порушує також низку питань про рух цивiлiзацiй, про їx народження, розквiт i смерть, що стало вже спецiальним предметом дослiдження таких корифеїв iсторичної думки, як В. Вундт, А. Тойнбi та iн. Лебон вважає, що багато сучасних йому цивiлiзацiй уже надто застарiли i йдуть до занепаду, причому розглядається взаємодiя iдеальних і мaтерiальних чинникiв становлення цивiлiзацiї. 3 утратою iдеалу раса втрачає свою душу, стає натовпом.