Вексель
Векселем визнається цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов´язання сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються два види векселів: простий і переказний. Платником за простим векселем є векселедавець, а за переказним третя особа - платник. На практиці, зазвичай, платниками за переказним векселем є банки, у яких відкриті рахунки векселедавців.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» основними законодавчими актами України про обіг векселів є вказаний Закон, Женевська конвенція 1930 p., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та Женевська конвенція 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні та прості векселі, Женевська конвенція 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних і простих векселів, закони, відповідно до яких Україна приєдналась до вказаних конвенцій, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» та інші, прийняті згідно з ними законодавчі акти України.
Відповідно до ст. 75 Уніфікованого Закону «Про переказні векселі та прості векселі» простий вексель містить такі реквізити: 1) найменування - «вексель»; 2) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; 3) зазначення строку платежу; 4) зазначення місця, в якому повинен здійснюватися платіж; 5) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; 6) дату і місце складання векселя; 7) підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Переказний вексель містить такі ж самі реквізити, які передбачені для простого векселя, з тією різницею, що замість простої і нічим не обумовленої обіцянки сплатити визначену суму зазначається проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму, а також найменування того, хто повинен платити.
Однією з особливостей векселів є те, що кожний індосант, тобто особа, яка передала вексель, автоматично стає зобов’язаною особою за векселем і відповідає перед новим держателем не тільки за дійсність права, що закріплене у векселі, але й за його здійснення. Тобто держатель векселя за загальним правилом може звернутися для задоволення свого права, яке закріплене у векселі не тільки до векселедавця, а також до будь-кого із попередніх держателів векселя.
Дії,послуги,результати творчої діяльності як об’єкти цивільних прав
Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або ж результати робіт (ст.177 ЦК).
Послуга є різновидом правомірних дій і трактується як діяльність, здійснювана з метою виконання цивільного обов'язку і не пов'язана зі створенням матеріального блага.
Послуги, що надаються один одному учасниками цивільного обігу, різноманітні, послуги фактичного характеру (перевезення), послуги юридичного характеру (діяльність повіреного), послуги, Що містять елементи фактичного і юридичного порядку (діяльність експедитора).
Об'єктом правовідносин може бути також результат дій (результат робіт). У цьому разі під роботами слід вважати дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати в створенні речі, її переробці чи обробці тощо. Результат роботи заздалегідь визначений у договорі сторін і визначається насамперед особою, що замовила виконання роботи. Що ж стосується способу виконання роботи, то він за загальним правилом визначається виконавцем.
Іноді ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи, що послуга — це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет1.
Проте такий підхід видається неправильним. Результат дій (роботи) є самостійним об'єктом цивільних правовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат. Об'єктом тут може бути як матеріальний, так і нематеріальний результат. Власне, розмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і у переліку об'єктів цивільних прав, запропонованому в ст.177 ЦК.
Послуга, на відміну від роботи, являє собою дії чи діяльність, здійснювані за замовленням, що не мають матеріального результату (наприклад, діяльність зберігача, комісіонера, перевізника тощо). Слід мати на увазі, що деякі послуги можуть мати матеріальний результат, але цей результат невіддільний від самої дії чи діяльності.
Варто також звернути увагу на таку специфіку дії — об'єкта цивільних прав, як те, що уповноважена особа може вимагати певної поведінки також від іншої конкретної особи або осіб. Дія є об'єктом лише зобов'язального права. Водночас у деяких випадках його об'єктом може бути і бездіяльність. Тому можна говорити про поведінку особи як об'єкт цивільних правовідносин.
У договорах може йтися також про комплексний предмет, який стосується і речей, І дій. Наприклад, укладено договір найму квартири, — об'єктом цього правовідношення є житло (річ). Але в процесі користування житлом наймачеві надаються різні послуги (скажімо, провадиться ремонт жилого приміщення). В цьому випадку об'єктом відповідних правовідносин необхідно визнати також дії (послуги), здійснення яких наймач може вимагати від наймодавця
Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
До об'єктів цивільних прав належать результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК). Зокрема, продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення.
Загальні положення про охорону інтелектуальної власності передбачені ст.ст.23, 24 Конституції. Відносини щодо цих об'єктів також регулюються спеціальними законодавчими актами, які визначають умови виникнення, використання, передачі, захисту цих прав (закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права"; від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та інші).
На перший погляд видається, що в ЦК результати інтелектуальної, творчої діяльності розглядаються як вид нематеріальних благ (ст.199 міститься в гл. 15 ЦК, яка називається "Нематеріальні блага").
Проте правова природа цього виду об'єктів цивільних прав, безсумнівно, є складнішою, ніж об'єктів матеріальних прав, про що свідчить позначення їх (знов-таки в ЦК) як Інтелектуальної власності і вміщення книги четвертої ЦК "Право інтелектуальної власності" після книги "Право власності та інші речові права". У зв'язку з цим більш правильною видається оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об'єкта, який включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).
При цьому необхідно враховувати, що за загальним правилом результати інтелектуальної, творчої діяльності лише тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне втілення (рукопис, картина, книга, креслення) або іншим чином виражаються в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тобто стають доступними для сприйняття іншими особами. Водночас не можна ототожнювати результати Інтелектуальної, творчої діяльності і речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних прав.
Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об'єктів цивільних прав результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — з моменту кваліфікації їх як результатів Інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.
Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права Інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої ЦК та інших законів, що регулюють відповідні цивільні відносини.