Безробіття і інфляція

Розрiзняють також безробiття фрикцiйне, структурне та циклiчне. Фрикцiйне виникає тодi, коли частина людей добровiльно змiнює мiсце роботи, частина шукає нову роботу пiсля звiльнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всi цi люди знайдуть роботу або повернуться на стару пiсля тимчасового звiльнення, iншi «шукачi» роботи й тимчасово звiльненi працiвники замiнять їх у загальному фондi безробiтних. Тому, хоча конкретнi люди, якi залишились без роботи з цiєї або iншої причини, змiнюють один одного з мiсяця в мiсяць, цей тип безробiття не зникає.

Отже, термiн «фрикцiйне безробiття» застосовується до тiєї категорiї людей, якi шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикцiйне» точно вiдбиває суть явища: ринок працi функцiонує неефективно i не приводить у вiдповiднiсть кiлькiсть робiтникiв i робочих мiсць.

Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, тому що частина працiвникiв, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вищеоплачувану i бiльш продуктивну. Структурне безробiття є продовженням фрикцiйного. Воно виникає тодi, коли в результатi науково-технiчного прогресу відбуваються важливi змiни в техніцi, технологiї та органiзацiї виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змiн попит на деякi професiї зменшується або взагалi зникає, а на iншi професiї, яких ранiше не було, зростає. Iншими словами, структура робочих мiсць i професiйна структура працiвникiв не збігаються. Виникає категорiя працiвникiв, у яких навички та практичний досвiд застарiли й нiкому не потрiбні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробiття вiдрiзняється вiд фрикцiйного, при якому безробiтнi мають навички, якi вони можуть продати. «Структурнi» ж безробiтнi не можуть знайти роботу без вiдповiдної перепiдготовки, додаткового навчання i навiть змiни мiсця проживання.

В економiчнiй лiтературi виокремлюють ще добровiльне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробiття. Добровiльне безробiття виникає тодi, коли працiвник звiльняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рiвнем оплати працi, умовами роботи; через психологiчний клiмат у колективi або з iнших причин усупереч бажанню адмiнiстрацiї. Його рiвень залежить вiд стадiї економiчного циклу (зростає пiд час буму i знижується пiд час спаду в економiцi країни), престижностi професiї, рiвня квалiфiкацiї, належностi до тiєї або iншої соцiальної групи населення. Закономiрнiсть цього виду безробiття полягає в тому, що, чим менше у працiвника шансiв знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровiльно покинути робоче мiсце. Вимушене безробiття виникає тодi, коли працiвник не бажає звiльнятися, а адмiнiстрацiя фiрми скорочує персонал. Отже, лише частина безробiтних може претендувати на робочi мiсця, а iншi виявляються вимушено безробiтними через перевищення пропозицiї працi над попитом на неї. Такий стан ринку працi характерний, як правило, для перiодiв спаду в економiцi, коли пiдприємцi вимушенi скорочувати розмiри виробництва i чисельнiсть персоналу через несприятливу дiлову кон’юнктуру. Прикладом вимушеного безробiття може бути факт звiльнення адмiнiстрацiєю неугодного. Приховане безробiття пов’язане з так званою неповною зайнятiстю.Природне – структурна і фрикційне безробіття

Інфляція ( від лат. inflatio — роздування) — зростання загального рівня цін та знецінення грошей, що є двома сторонами одного й того самого процесу. Інфляція як економічний термін не має єдиного загальноприйнятого визначення, однак практично усі вони виходять з вищенаведених сторін. Зазвичай, інфляцію визначають як тривале зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не може виступати однозначним доказом посилення інфляційних процесів. Також інфляцію визначають як надмірне зростання пропозиції грошей через порушення прав власності/