6.Класифікація видів сприймання

В основі класифікації сприймання, так як відчуттів, є відмінності в аналізаторах, які беруть участь в сприйнятті. У відповідності з тим, який аналізатор відіграє в сприйманні головну роль, розрізняють: зорові, слухові, тактильні, кінестетичні і смакові сприймання.

Звичайно процес сприймання здійснюється декількома взаємодіючими між собою аналізаторами. Рухові відчуття тією чи іншою мірою беруть участь у всіх видах сприймання.

Різні види сприймання рідко зустрічаються в чистому вигляді, звичайно вони комбінуються і в результаті виникають складні види сприймання. Сприймання учнями тексту на уроці включає зорове, слухове і кінестезичне сприймання.

Основою другого типу класифікації сприймання є форми існування матерії: простір, час, рух. У відповідності з цією класифікацією виділяють сприймання простору, часу і руху.

Сприймання простору відіграє важливу роль у взаємодії людини з навколишнім середовищем, виступаючи необхідною умовою орієнтування в ній людини. Воно являє собою відображення існуючого простору і включає сприймання форми, величини і взаємного розміщення об’єктів, їхнього рельєфу, віддаленості і напрямку, в якому вони знаходяться.

1. Сприймання форми предметів звичайно здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів.

Найінформативнішою ознакою, яку потрібно виділяти при ознайомленні з формою, є контур. Саме контур слугує роздільною межею двох реальностей, тобто фігури і фону. Завдяки мікрорухам очей можна виділити межу об’єктів (контур і дрібні деталі). Зорова система повинна не тільки виділяти межу між об’єктом і фоном, але і навчитись слідкувати за нею. Це здійснюється безпосередньо рухами очей, які повторно виділяють контур і є необхідною умовою створення образу форми предмета.

2. Сприймання величини предмета. Сприймання величини предмета визначається величиною його зображення на сітківці ока і віддаленістю від очей спостерігача. Пристосування ока людини до чіткого виділення різновіддалених предметів здійснюється за допомогою двох механізмів: акомодації і конвергенції.

Акомодація – це зміна заломлювальної здатності кришталика шляхом зміни його опуклості. Так, при погляді на близько розташовані предмети відбувається м’язеве скорочення, в результаті чого зменшується ступінь натягування кришталика і його форма стає більш опуклою. З віком кришталик поступово стає менш рухомим і втрачає здатність до акомодації, тобто до зміни своєї форми при погляді на рівновіддалені предмети. В результаті розвивається далекозорість, яка виражається в тому, що найближча точка ясного бачення з часом відсувається все далі і далі.

Акомодація зазвичай пов’язана з конвергенцією – зведеням зорових вісей на фіксованому предметі. Певний стан акомодації викликає і певний ступінь зведення зорових вісей, і навпаки, певному зведенню зорових вісей відповідає певний ступінь акомодації.

Кут конвергенції безпосередньо використовується як індикатор відстані, як своєрідний дальномір.

Комбінація двох подразників – величини зображення предмета на сітківці і напруження м’язів очей в результаті акомодації і конвергенції – і виступає умовнорефлекторним сигналом розміру предмету, який сприймається.

3. Сприймання глибини і віддаленості предметів. Акомодація і конвергенція діють лише в невеликих межах, на невеликій відстані: акомодація – в межах 5-6 метрах, конвергенція – до 450 метрів. Людина здатна розрізняти глибину предметів, які сприймаються, і займаного ними простору на відстані до 2 500м.

Сприймання глибини і віддаленості предметів здійснюється головним чином завдяки бінокулярному зору. При бінокулярній фіксації віддалених об’єктів (наприклад, зірок на небі) зорові лінії обох очей паралельні. При цьому зображення віддалених предметів сприймаються нами в одному і тому ж місці простору, незалежно від того, чи падають ці зображення на сітківку правого чи лівого ока чи обох очей. Тому деяким точкам сітківки одного ока відповідають певні точки сітківки іншого ока. Ці симетрично розташовані точки сітківки обох очей називаються кореспондуючими точками. Кореспондуючі точки – такі точки сітківки, які співпали б, якщо б при накладанні однієї сітківки на іншу вертикальні і горизонтальні вісі виявились би суміщеними.

Збудження кореспондуючих точок сітківки дає відчуття одного об’єкта в полі зору. При кожному положенні очей кореспондуюча точка сітківки відповідають чітко визначені точки зовнішнього простору.

Якщо зображення предмета падає на обидва ока на різновіддалені від центру сітківки некореспондуючі, або диспарантні, точки, то має місце один з двох ефектів: виникнення подвійних зображень, або враження більшої чи меншої віддаленості даного об’єкта у порівнянні з тим, який фіксується. В останньому випадку з’являється враження об’ємності, або стереоскопічний ефект.

4. Сприймання напряму – це сприймання напряму, в якому знаходяться об’єкти щодо інших об’єктів чи спостерігача.

Одним з важливих моментів просторового розрізнення виступає сприйняття напряму. Напрямок, в якому ми бачимо об’єкт, визначається місцем його зображення на сітківці ока і положенням нашого тіла щодо оточуючих предметів. Людині характерне вертикальне положення тіла щодо горизонтальної площини землі. Це положення, створене суспільно-трудовою природою людини є вихідним для визначення напряму, в якому людина розпізнає оточуючі предмети. Тому в просторовому баченні, в тому числі і сприйманні напряму, крім зорових відчуттів, велику роль відіграють не тільки кінестезичні відчуття рух очей чи рук, але і статичні відчуття, тобто відчуття рівноваги і положення тіла.

При бінокулярному зорі напрямок баченого предмета визначається законом тотожного напряму. За цим законом, подразники, які падають на кореспондуючі точки сітківки, бачаться нами в одному і тому ж напряму. Цей напрям дається лінією, яка з’єднує перетин зорових ліній обох очей з точкою, яка відповідає середині відстані між обома очима. Іншими словами, зображення, яке падає на кореспондуючі точки, ми бачимо на прямій, яка йде від одного «циклопічного ока», що знаходиться посередині лоба.

Сприйняття напряму, в якому знаходяться об’єкти, можливе не тільки з допомогою зорового, але і нюхового аналізаторів.

Сприйняття напрямку звуку здійснюється при бінауральном слуханні. Основу диференціювання напряму звуку складає відмінність у часі отримання сигналів в кору головного мозку від обох вух.

Сприйняття часу – це відображення об’єктивної діяльності, швидкості і послідовності явищ дійсності. Відображаючи об’єктивну реальність, сприймання часу дає людині можливість орієнтуватись в оточуючому середовищі.

Орієнтування в часі у людини здійснюється за допомогою кіркових відділів мозку. В основі сприймання часу лежить ритмічна зміна збудження і гальмування, згасання процесу збудження і гальмівного процесу в центральній нервовій системі, у великих півкулях головного мозку. Сприймання часу змінюється і в залежності від емоційного стану. Позитивні емоції дають ілюзію швидкого плину часу, а негативні – суб’єктивно дещо розширюють часові проміжки. Встановлено, що найточніша оцінка часових проміжків досягається за допомогою слухових і рухових відчуттів. При сприйманні часу виявлено схильність перебільшувати невеликі й применшувати великі проміжки часу.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значимими справами, спливає швидко. Учні не помічають, як «летить час» на уроці, коли вони зайняті активною розумовою діяльністю. І навпаки, урок «тягнеться» довго, якщо не стимулюється активність учнів.

На оцінку часу здійснює влив установка особистості. Людині, котра очікує неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадується як більш тривалий, ніж він був насправді, а тривалі періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадуються як швидкоплинні.

Ступінь суб’єктивізму в оцінці часу залежить також від віку людини: дітям здається, що час минає повільно, дорослим, навпаки, здається, що він летить. Суб’єктивізм у сприйманні часу переборюється досвідом і практичною діяльністю людини. Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений учитель без годинника вільно орієнтується у часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.

Сприймання руху – це відображення зміни положення, які об’єкти займають в просторі. Сприймання руху має життєво важливе значення. Для деяких тварин рухомі об’єкти слугують сигналом небезпеки чи потенційної їжі, викликають швидку відповідну реакцію.

Основну роль в сприйманні руху відіграють зорові і кінестезичні аналізатори.

Людина може отримувати відомості про переміщення об’єктів в просторі двома різними шляхами, безпосередньо сприймаючи акт переміщення і на основі умозаключення про рух об’єкта, який певний час знаходився в іншому місці. Сприймання руху можливе за допомогою слухового аналізатора.

Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального руху предмета, при фіксованому погляді. Якщо через незначні проміжки часу показувати ряд зображень, які відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стробоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприймання руху при перегляді кінофільму. Дослідження В.П. Зінченка показали, що знання про рух предметів виникають як при фіксованому погляді, так і при стеженні поглядом за рухомим предметом.

Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Сприймання руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.