За типом кредитора:

1. Внутрішній борг:

1. заборгованість перед юридичними особами;

2. заборгованість перед банківськими установами:

• перед НБУ, у тому числі:

а) за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюдже­ту поточного року (минулих років);

б) за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;

в) сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесеними на державний борг;

г) інша заборгованість перед НБУ;

• заборгованість перед іншими банками;

3. заборгованість перед іншими органами управління;

4. заборгованість, не віднесена до інших категорій.

2. Зовнішній борг:

1. заборгованість за позиками міжнародних організацій;

2. заборгованість за позиками, наданими іноземними держава­ми, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду;

• заборгованість за позиками, наданими комерційними банками;

• заборгованість за позиками, наданими постачальниками;

• заборгованість за позиками, не віднесена до інших категорій.

• За типом боргового зобов'язання:

1. Внутрішній борг:

1. довгостроковий борг;

2. середньостроковий борг;

3. короткостроковий борг;

4. заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету;

5) заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами одержаними на фінансування дефіциту бюджету;

6) заборгованість за іншими зобов'язаннями.

2. Зовнішній борг:

1. довгостроковий борг;

2. середньостроковий борг;

3. короткостроковий борг;

4. заборгованість за іншими зобов'язаннями.

За терміном погашення:

1. поточний — піддягає погашенню в поточному році;

2. капітальний — сума заборгованості і відсотки за нею, яка не може бути погашеною протягом поточного року.

За недостатньої платоспроможності держави застосовуються такі методи управління державним боргом:

• конверсія;

• консолідація;

• відстрочення погашення позик;

• уніфікація позик;

• обмін облігацій за регресивним співвідношенням;

• анулювання боргу;

• новація.

Конверсія — одностороння зміна доходності позик, коли дер­жава заявляє про зниження для кредиторів доходності за позика­ми, отриманими державою. Може бути спричинена зміною ситуа­ції на фінансовому ринку, при зміні облікової ставки НБУ.

Консолідація — зміна умов обертання позики в частині термі­ну їх погашення, перенесення зобов'язань за раніше отриманою позикою на нову позику з метою продовження терміну позики.

Відстрочка погашення — перенесення дати виплати заборго­ваності на пізніший термін.

Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням — кілька облігацій попередньої емісії прирівнюються до однієї нової облі­гації з метою скорочення державного боргу.

Анулювання боргу — відмова держави від своїх зобов'язань. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або ж політичними мотивами.

Новація — це домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту ін­шим зобов'язанням.

Оскільки застосування методів управління державним боргом порушує перший принцип управління державним боргом — прин­цип безумовності, їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків.

Значні обсяги державного боргу, особливо зовнішнього, призво­дять до економічної та політичної залежності країни від її кредиторів.

4. Державний кредит — сукупність грошових засобів, мобілізова­них державою, що виступає в якості позичальника та гаранта. Дер­жавний кредит є досить специфічною ланкою державних фінансів, оскільки він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять через бюджет.

В окремих випадках за його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Коли держава бере на себе відповідальність за повернення позик або виконання інших зобов'язань, вона стає гарантом.

При запозиченні коштів державою забезпеченням позики є усі цінності, що перебувають у власності держави. Державний кре­дит, як правило, не має цільової спрямованості. Водночас його за­лучають на заздалегідь визначений термін. Він охоплює рух варто­сті у двосторонньому порядку.

Державний кредит є ширшим поняттям, ніж державна пози­ка, оскільки державні позики є основною формою державного кредиту. Іншою ж формою державного кредиту є ощадна справа (якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету).

Однією з особливостей державного кредиту є функціонуван­ня посередників, як правило, ощадних установ у перезарахуванні частини внесків населення до державних позик. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні осо­би купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи надають державі кредит за рахунок пози­чкових засобів.

За своєю економічною сутністю державний кредит — це фор­ма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у роз­порядження держави, оскільки воно має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефі­циту за допомогою грошової емісії.

Призначення державного кредиту полягає насамперед у то­му, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансо­вих ресурсів. За дефіцитності державного бюджету додатково мо­білізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного кре­диту кошти прямо використовуються для фінансування економі­чних і соціальних програм. Це означає, що такий кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може бу­ти важливим чинником щодо прискорення соціально-економіч­ного розвитку країни.

Основною формою державного кредиту є державні позики, що здійснюються на підставі угод (як правило, це зовнішні запо­зичення), або шляхом випуску цінних паперів (як правило, це за­позичення внутрішні).

Оформлення державних позик в Україні може здійснюватися 2 видами цінних паперів:

1. Облігацією внутрішньої державної позики (ОВДП), за якою у встановлений термін повертається борг і виплачується доход у формі відсотків. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) та цільовими (під конкретні проекти).

2. Казначейським зобов'язанням (векселем) — має характер бор­гового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюд­жетного дефіциту. Казначейське зобов'язання є цінним папе­ром на пред'явника, що розповсюджується на добровільних засадах серед населення, засвідчує внесення його власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фінан­сового доходу у вигляді відсотків. Казначейськими зобов'я­заннями, як правило, оформлюються короткострокові пози­ки (іноді середньострокові — казначейськими нотами), облі­гаціями — середньо- та довгострокові.

За ознакою власників цінних паперів позики поділяються на ті, що реалізуються тільки серед населення, юридичних осіб, та універсальні, які призначені для розміщення серед фізичних і юридичних осіб.

За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації ринкових позик вільно ку­пуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їхні власники не можуть їх перепродати.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрі­шні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) і зовнішні (надходять іззовні — від урядів, юридичних і фі­зичних осіб інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процент­ними позиками доход встановлюється у вигляді позикового процента.

При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь пе­ріод позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється за­лежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно, раз на півріч­чя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу здійсню­ється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з пев­ною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Вказана різниця формує доход кредитора.

За терміном погашення заборгованості державні позики поді­ляються на:

1. короткострокові (до 1 року);

2. середньострокові (від 1 до 5 років);

3. довгострокові (понад 5 років).

Залучення позик мусить мати в основі два чинники — мінімі­зацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за раху­нок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і по­гашення. Процентна політика відображає при цьому два проти­лежні фактори: мінімізацію вартості позики та максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який виступає своєрідним індикатором цьо­го ринку.

Стабільність державних цінних паперів досягається за раху­нок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних па­перів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації над­ходжень від державних позик, а з іншого — не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.

Надмірне збільшення обсягів використання державних облі­гацій неоднозначно впливає на економічні процеси. По-перше, воно призводить до вилучення з ринку валових заощаджень фі­зичних осіб та прибутків юридичних осіб і, як наслідок, — до ско­рочення джерел фінансування потреб інвестиційного циклу. Про­блема ж відновлення інвестиційного процесу в Україні для подо­лання економічної кризи й подальшого економічного зростання залишається найактуальнішою.

По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи, яка і без нього є розбалансованою. Державні цінні папери стають основним сегментом грошового ринку, який формує кругообіг значного обсягу високодохідного і, частково, спекулятивного капіталу, не залишаю­чи можливостей для спрямування його у менш прибуткові, але вкрай необхідні для функціонування економіки України сектори.

Крім того, використання державних цінних паперів як ін­струменту грошового ринку за умов кризи економіки та фінансо­вої системи має суперечливий вплив на бюджет. Адже вивільнен­ня грошової маси юридичних та фізичних осіб вимагає зростання доходності зобов'язань держави, що, у свою чергу, підвищує ви­трати бюджету.

Що ж до зовнішніх запозичень, то наявність великого зов­нішнього боргу створює тиск на курс національної валюти, не сприяє протидії інфляції, забезпеченню країни необхідними валютними резервами та досягнення вільної конвертованості гривні.