2. Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

• позики держави (неінфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);

• грошово-кредитна емісія (інфляційшй шлях покриття бюд­жетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов наявності тимча­сово вільних коштів у кредиторів, довірі кредиторів до держави, зацікавленості кредиторів (за рахунок процентної політики і висо­ких гарантій повернення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорсткого контролю за використанням грошей. Вона виправдана в разі спрямування коштів у інвестиції що сприяє зростанню ВВП і спричиняє невисокі темпи інфляції. Використання емісій­них коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції.

В Україні, відповідно до статті 15 Бюджетного кодексу, дже­релами фінансування дефіциту бюджету є внутрішні і зовнішні за­позичення. Емісійні кошти Національного банку України не мо­жуть бути джерелом фінансування дефіциту державного бюджету.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запо­зичень належить державі в особі міністра фінансів України за до­рученням Кабінету Міністрів України.

Для покриття дефіциту Державного бюджету України Кабінет Міністрів України протягом фінансового юку може брати позики, розмір яких визначено Законом України про бюджет. Якщо сума державних запозичень, яка, з іншого боку, є витратами на обслу­говування і погашення державного боргу, перевищить обсяг кош­тів, передбачених Законом України про Державний бюджет, Кабі­нет Міністрів України зобов'язаний невідкладно проінформувати про це Верховну Раду України і у двотижневий термін подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону до про внесення змін у Закон України про державний бюджет.

Право на здійснення виключно внутрішніх запозичень для покриття дефіциту бюджету Автономної Республіки Крим має Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Право на здійснен­ня запозичень для покриття дефіциту міського бюджету має місь­ка рада. Зовнішні запозичення мають право здійснювати міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тис. мешканців. Дер­жава не несе відповідальності за зобов'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не мо­жуть щорічно перевищувати 10 % від видатків загального фонду. Якщо в процесі погашення суми боргу, обумовленої договором між кредитором і позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада позбавляється права здійснювати нові запозичення на наступні 5 років.

Щодо інших бюджетів, прийняття яких не допускається з дефі­цитом, — для покриття тимчасових касових розривів, що виникають в процесі виконання загального фонду бюджету, дозволяється брати у фінансово-кредитних установах короткотермінові позички на тер­мін до З місяців, але в межах поточного бюджетного періоду.

3. Державний борг — це сума заборгованості держави перед сво­їми кредиторами.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення.

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зов­нішній борг.

Внутрішній державний борг — це сукупність зобов'язань дер­жави перед резидентами (заборгованість держави всім особами, які тримають внутрішні державні облігації).

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов'я­зань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зо­внішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контракт­них зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких пе­редбачено державним бюджетом України.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного пе­ріоду та включає операції за цей день.

Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською уго­дою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прий­нятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України», як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання.