2. Критерії оптимального місцевого оподаткування

Фінансовою наукою з'ясовано основні причини виникнення та передумови існування податків у державі, опрацьовано ряд вихідних вимог щодо організації оптимального та ефективного, соціально справедливого оподаткування. Протягом XVIII-XIX століть провідними західними га вітчизняними вченими були сформовані гак звані принципи оподаткування. Звичайно, вони стосуються як податків, які запроваджує центральний уряд, так і податків, які запроваджують на своїй території органи місцевого самоврядування. Проте, крім загальних принципів оподаткування, до місцевих податків висувається ряд специфічних вимог, зумовлені їх особливим значенням у складі фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування, забезпеченні гармонійного розвитку територій, найбільш повному задоволенні потреб населення.

У зв'язку з цим питання організації оподаткування на місцевому рівні розглядаються урядовими структурами окремих країн і міжнародних формувань, зокрема таких як Європейський Союз. У програмних документів узагальнено наукові напрацювання щодо ефективного місцевого оподаткування. Так, у доповіді Керівного Комітету місцевих та регіональних органів влади (CDLR) щодо місцевого фінансування в Європі визначено такі загальні критерії добору місцевих податків:

Достатні обсяги надходжень та справедливий розподіл коштів. Місцеві податки необхідні для того, що би місцеві органи влади мали можливість надавати послуги, рівень яких у населення асоціюється із розміром сплачених податків. Кошти, зібрані на місцях, будуть використані більш ефективно і економно, ніж виділені центральним урядом. Крім того, у використанні коштів місцеві органи влади підконтрольні своїм виборцям. Надходження від місцевих податків повинні бути відчутними у загальному обсязі фінансових ресурсів місцевої влади, а потреби місцевого бюджету повинні задовольнятися насамперед за рахунок надходжень від місцевих податків і зборів. Практика європейських країн показує, що не можна забезпечити виконання останньої вимоги без застосування у місцевому оподаткуванні подоходного податку. Усі інші місцеві податки не дають таких значних коштів, як вказаний податок.

Невеликі адміністративні та виконавські витрати. Найменшими такі витрати є при стягненні подохідного податку ніж майнових податків, податку з оборогу ніж податку на додану вартість. Суттєвого зниження адміністративних витрат можна досягнути за допомогою використання єдиного фіскального апарату, спільних форм і баз оподаткування при справлянні загальнодержавних і місцевих податків.

Рівень впливу. Місцеві податки не повинні виливати на соціальну поведінку громадян і сприяти переміщенню податкових баз. У зв'язку із цим найбільш доцільними місцевими податками є майнові та подохідні. При використанні місцевих податків з оборогу необхідним є контроль центрального уряду за визначенням ставок оподаткування місцевою владою. Розмір місцевих податків повинний бути безпосередньо пов'язаним із рівнем надання місцевих послуг.

Рівень ефективності витрат. Місцеве оподаткування повинно сприяти тому, щоб видатки місцевих органів влади залишалися на доцільному рівні, тобто збільшення видатків необхідно лише тоді, коли переваги від такого збільшення стануть вищими ніж вартість самих витрат.

Крім таких загальних критеріїв оптимального оподаткування, до місцевих податків висувається ряд специфічних вимог. Так, на думку вітчизняних та зарубіжних учених, місцеві податки повинні забезпечувати:

• невеликі коливання надходжень упродовж усього ділового циклу;

• відповідність між економічним розвитком і надходженнями місцевих податків;

• отримання податкових надходжень із місцевих баз оподаткування;

• відчутність податків і балансу інтересів, рівновага між споживанням місцевих послуг і податковим тягарем;

• захист від однобічного розвитку місцевої економічної структури;

• розподіл податкового потенціалу залежно від місцевих потреб;

• гнучку систему ставок місцевих податків;

• місцеві органи самоврядування повинні мати право встановлювати ставки одного або двох найголовніших податків;

• в однакових за розмірами адміністративних одиницях різниця між поступленнями від місцевих податків на одну особу населення повинна бути незначною.

Особливе місце у складі місцевих податків і зборів займає податок на нерухоме майно. Загалом податки на нерухоме майно належать до групи податків на власність, що мають тривалу історію, зародилися ще в античні часи і стали важливою складовою прямого оподаткування. До початку XIX століття податки на власність домінували в складі бюджетних доходів і лише пізніше разом із розвитком капіталістичного господарства поступилися іншим прямим і непрямим податкам. Незважаючи на те, що в доходах державних бюджетів ринкових країн податки на власність не відіграють значної фіскальної ролі, вони залишаються вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів, крім того, є одним з ефективних важелів регіонального регулювання розвитку економіки. Переваги податків на власність і, у тому числі, на нерухоме майно, як свідчить практика ринкових країн, можна звести до таких основних моментів.

По-перше, такі податки відповідають засадам справедливого оподаткування тому, що володіння землею, нерухомістю, транспортними засобами є ознаками певного рівня доходів і оподаткування таких цінностей не суперечить вимозі враховувати платоспроможності платників.

По-друге, податки на нерухомість мають характерні особливості, які роблять їх зручними для використання як місцевих: нерухомість не можна приховати, перемістити на іншу територію, отже, зводяться до мінімуму природні прагнення платників, спрямовані на ухилення від сплати податку. Крім того, саме на місцевому рівні легше обліковувати, оцінювати і спостерігати за всіма змінами, які можуть бути в складі бази оподаткування.

По-третє, податки на власність не вступають у конкуренцію з тими податками, які збирає центральний уряд - податком на прибуток підприємств (крім муніципальної форми власності), податком на додану вартість, акцизним збором, митом та ін.

По-четверте, податки на власність характеризуються стабільністю надходження; циклічність економічного розвитку не повинний на них такого безпосереднього впливу, як, скажімо, на податок на прибуток підприємств чи податок на додану вартість. Як фінансовий ресурс органів місцевого самоврядування, податок на нерухомість забезпечує їм власні надходження і гарантує певну незалежність, навіть у періоди економічного спаду.

По-п'яте, податки на нерухомість, краще, ніж інші податки, відповідають принципу вигоди. Річ у тім, що надходження коштів від цих податків використовуються для фінансування послуг па місцевому рівні. Для платників, вартість майна яких збільшується внаслідок оподаткування, податок на нерухомість асоціюється з платою за послуги, що надає місцева влада. Чим більша участь мешканців у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування (не тільки за рахунок сплати податку на нерухомість, але і податків з доходів), тим на більш високий рівень надання суспільних послуг вони можуть розраховувати.

По-шосте, податки на нерухомість заохочують до більш ефективного використання майна: землі, будівель, споруд тощо. Особливого значення набуває дана позитивна характеристика в оподаткуванні майна юридичних осіб. Але не потрібно, що оподаткування майна, а не власника (фізичної особи) з його доходами зумовлює суперечність, сутність якої полягає у наступному: існує багато власників майна, які не мають достатніх доходів, щоб сплатити податок (пенсіонери, особи з фіксованими доходами). Податок на нерухомість може змусити їх відмовитися від майна, що їм не належить. Дилема - сплатити податок чи продати (здати в оренду) власність - є болючою і небезпечною за своїми соціальними наслідками. Проте система пільг, відпрацьована в країнах, що використовують майнові податки, дозволяє певною мірою вирішити цю проблему і захистити найбільш вразливі верстви населення.

До негативних рис податків на власність можна віднести те, що вони досить непопулярні серед певних верств населення, а їх запровадження завжди наштовхується на сильний опір. Податки на власність досить складні в адмініструванні, аніж інші прямі і непрямі податки. Така складність значно зростає у зв'язку з відсутністю сприятливих і простих методик оцінки вартості майна, необхідного досвіду і кваліфікованих кадрів, а також відповідної бази даних.