Сторони договору позики.
Сторонами договору є позикодавець та позичальник.
ЦК не містить обмежень в регулюванні питання про суб'єктний склад договору позики. У ролі позикодавця та позичальника можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи, держава та інші публічно-правові утворення, тобто договір позики як універсальний договір може обслуговувати як побутові потреби, так і підприємницькі цілі.
Однак слід враховувати, що згідно зі ст. 4 Закону України від 12 серпня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закону) надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізінгові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Отже, юридичні особи та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності не можуть систематично надавати грошові кошти у позику. Однак поняття систематичності стосовно цих відносин законодавством не визначене. Крім того, надавати кошти у позику за рахунок залучених коштів мають право лише кредитні установи на підставі відповідної ліцензії (ч. 3 ст. 5 Закону).
Порядок укладення та форма договору позики.
Істотними умовами договору позики є:
предмет договору позики;
об’єкт, що передається у позику;
проценти за користування позикою;
строк договору позики.
Предмет договору.
Предметом договору є послуга фактичного характеру, яка полягає у переданні у власність позичальника грошових коштів або інших речей визначених родовими ознаками.
Незважаючи на те, що за договором позики майно передається у власність він не належить до групи договорів про передання майна у власність, оскільки за цим договором інша сторона (позичальник) зобов’язується повернути відповідне майно. Тобто в договорі позики не можна передбачити повернення замість грошей інших речей і навпаки, оскільки в такому разі матимуть місце фактичні правовідносини купівлі-продажу.
Об’єкт, що передається у позику.
Таких об’єктів може бути два:
грошові кошти;
інші речі визначені родовими ознаками.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошові кошти за договором позики, за загальними правилом, мають надаватися у гривнях.
Якщо за договором позики визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.
Використання іноземної валюти за договором позики допускається на підставі індивідуальної ліцензії НБУ.
Проценти за користування позикою.
1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (з 10.08.2010 р. – 7,75 % -
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Строк договору позики.
1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Договір позики укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми автоматично не тягне за собою недійсність договору позики.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦКУ, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлено розписку позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. Розписка є зручним способом оформлення договору позики на короткий термін, проте у ній (як і у разі складання письмового договору) обов'язково мають бути наведені умови щодо безпроцентного і поворотного характеру наданих коштів, а також термінів їх повернення. У такому разі (на підтвердження умов договору позики) розписка, що повертається позикодавцем при поверненні йому коштів, має зберігатися у бухгалтерських документах позичальника. При наданні позик однією юридичною особою іншій розписка зазвичай не застосовується (хоча законом це і не заборонено).
Серед інших документів, що можуть підтверджувати відносини позики, облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення (ст. 7 Закону про цінні папери). В окремих випадках відносини позики можуть бути засвідчені векселем — цінним папером, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (ст. 14 Закону про цінні папери). У цьому розділі відносини, пов'язані з обігом цінних паперів, не розглядатимуться.
Щодо необхідності додержання письмової форми договору звертаємо увагу також на те, що відповідно до ст. 1051 ЦКУ, якщо договір позики мав бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (крім випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини).
Виходячи з того, що у відносини позики досить часто вступають громадяни, ЦК регулює спрощений порядок їх оформлення. Згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики на суму, яка не перевищує десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за винятком договору позики, в. якому позикодавцем є юридична особа, може бути укладений в усній формі. На підтвердження його укладення надається розписка позичальника або інший документ, який підтверджує передачу позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. Відсутність боргового документа тягне такі ж самі наслідки, що й недодержання письмової форми - у разі спору сторони не можуть посилатися на свідчення свідків.
Момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем. Якщо мова йде про безготівкові розрахунки, то право власності позичальника виникає з моменту зарахування таких коштів на його рахунок у банку. В разі, якщо предметом договору позики є речі, що визначені родовими ознаками, то право власності на них виникає в позичальника в момент фактичної передачі йому таких речей.
Законодавство не заперечує можливості існування так званої цільової позики, тобто сторони однією з істотних умов такого правочину можуть передбачити використання грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками, лише в певних чітко визначених цілях.