Договір позики: загальна характеристика та сфера застосування.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК).
Сфера застосування договору позики визначається з урахуванням його суб’єктного складу (позикодавцем та позичальником можуть бути будь-які учасники цивільних відносин) та об’єктів, які передаються за договором позики (грошові кошти та інші речі, визначені родовими ознаками – не можуть передаватися за договором позики індивідуально-визначені речі).
До джерел правового регулювання договору позики належать: нормативно-правові акти (акти цивільного законодавства):
Цивільний кодекс;
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.;
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.
Підзаконні правові акти Національного банку України.
Позика за своєю юридичною природою є реальним, одностороннім, та, за загальним правилом, оплатним договором.
Реальність позики прямо встановлена ст. 1046 ЦК, згідно з якою договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Норма ЦК сформульована імперативним чином, отже, сторони не можуть договором передбачити обов'язок позикодавця надати позику, тобто не можуть використати конструкцію консенсуального договору1. Однак їм ніщо не заважає укласти попередній договір (ст. 635 ЦК) про вчинення договору позики в майбутньому і визначити в ньому відповідальність сторін у разі його невиконання.
Якщо предметом позики виступають безготівкові кошти, договір є укладеним з моменту, коли гроші будуть перераховані на рахунок позичальника, відкритий у банківській установі. Тобто моментом надання безготівкової позики є дата зарахування коштів на рахунок позичальника.
Односторонній характер позики полягає в тому, що обв'язок за цим договором має лише позичальник: він зобов'язаний повернути позикодавцеві отриману суму грошей або таку ж кількість речей такого ж роду та якості у строк та у порядку, передбачені договором.
Відносини позики можуть бути як оплатним, так і безоплатними. Згідно зі ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Отже, договір позики презюмується оплатним. Відсутність у ньому вказівки на розмір процентів та порядок їх виплати не робить його безоплатним. У цьому випадку розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а виплата здійснюється щомісяця до дня повернення позики. Безоплатним договір позики буде тоді, коли це прямо передбачено договором або законом. Зокрема, законом договір позики презюмується безоплатним лише у двох випадках, по-перше, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; і, по-друге, позичальнику передані речі, визначені родовими ознаками. Однак і у зазначених випадках сторони можуть домовитися про оплатний характер їх відносин. Винагорода за договором позики речей може полягати як у переданні певних речей, так і у сплаті певної грошової суми.