§ 5. Право

Відразу після включення західноукраїнських земель до Австрійської монархії почався процес заміни польського законодавства на австрійське. Спочатку укладалися спеціальні збірники, де містилися закони, накази, мандати та інші правові акти для використання в Галичині.

Разом з тим приєднання західноукраїнських земель співпало з кодифікацією австрійського законодавства, тому ці землі стали місцем апробації деяких кодексів. Так, у 1797 р. в Західній, а в 1798 р. — у Східній Галичині було запроваджено новий цивільний кодекс, який став базою для подальшого удосконалення цивільного законодавства. Він був затверджений цісарським патентом, після декількох переробок, лише 1 червня 1811 p., а з 1 січня 1812 р. введений у дію як цивільний кодекс для всієї Австрійської імперії. У Буковині його було запроваджено у лютому 1816 р.

Кодекс складався з 1502 статей і поділявся на три частини. У вступі (статті 1 —14) викладалися загальні міркування про цивільний закон; перша частина (статті 15—284) присвячувалась особистим правам; друга (статті 285—1341) — майновим правам; третя (статті 1342—1502) містила спільні постанови щодо особистих і майнових прав. Цивільний кодекс Австрії закріплював поміщицьку власність на землю та податки з неї, узаконював право спадщини селянських земельних наділів. Розвиток капіталізму в австрійських землях спричинив введення у дію в 1863 р. торговельного кодексу.

У сімейному праві Австрії зберігався церковний шлюб. На західноукраїнських землях, зокрема, у селянському середовищі, діяла також норма місцевого звичаєвого права, відповідно до якої за одним із подружжя, що пережив іншого, зберігалося право користування всім майном. Деякі майнові суперечки, особливо спадкові, розглядалися на підставі права Речі Посполитої, у випадку, якщо ці питання не були врегульовані пізнішими законами.

У переважній більшості австрійських земель (у Західній Галичині з 1796 p., а у Східній — з 1807 р.) діяв цивільно-процесуальний кодекс, введений у 1781 р. (дещо перероблений і доповнений). Судочинство характеризувалося надзвичайною повільністю ведення справ і значною дорожнечею. Новий цивільно-процесуальний кодекс було затверджено у 1895 р. за проектом відомого процесуаліста Кляй-на і введено в дію у 1898 р. Він складався з шести частин, які, в свою чергу, поділялися на 602 дрібніших розділи. Кодекс, порівняно з попереднім, проголошував усність і гласність цивільного процесу та дещо прискорював розгляд судових справ. Доповненням до цивільно-процесуального кодексу було розширене (402 статті) положення про екзекуції (1896 p.), в якому досить детально врегульовувався порядок виконання судових рішень у цивільних справах, а також порядок судових вироків у кримінальних справах у частині примусового стягнення грошових штрафів і судових витрат.

У 1796 р. в порядку апробації було запроваджено в Західній, а у 1797 р. і в Східній Галичині, кримінальний кодекс, підготовлений австрійським криміналістом Зонненфельдом. Цей кодекс у 1803 р. з незначними змінами був введений в дію в усій Австрії і, відповідно, у Галичині. Поділявся він на дві частини (злочини й тяжкі поліційні проступки), кожна з яких мала два розділи. Один з них містив норми кримінального матеріального права, а другий стосувався процесу.

З розвитком капіталістичних відносин в Австрії кримінальний кодекс у 1853 р. був переглянутий і виданий у новій редакції. У Галичині він діяв аж до ведення у 1932 р. польського кримінального кодексу. Замість попереднього поділу на злочини й тяжкі поліційні проступки, кримінальний кодекс 1852 р. запровадив поділ на злочини і проступки. У відповідності'з цим він поділявся на дві частини: статті 1—232 витлумачували злочини, статті 233—532 — проступки. За злочин передбачалася смертна кара через повішення або ув'язнення на різні строки. За проступки кодекс передбачав грошові покарання, арешт до семи місяців, тілесні покарання, заборону мешкати в даній місцевості та ін.

Тілесні покарання були офіційно скасовані законом від 15 листопада 1867 р., але в Галичині й далі діяв патент від 20 квітня 1854 р., 11-та стаття якого, поряд з арештом і штрафом, передбачала також биття киями.

У першій половині XIX ст. кримінально-процесуальні дії визначалися частиною другою кримінального кодексу 1803 р. У 1853 р. був прийнятий окремий закон про кримінальне судочинство, який запроваджував часткову гласність процесу, але не допускав будь-якої участі громадськості в здійсненні правосуддя. Більш того, з 1852 р. більшість справ про проступки було передано на розгляд органів поліції.

Кримінально-процесуальний кодекс 1853 р. суперечив основним буржуазно-демократичним принципам суду, і в 1869 р. його було доповнено законом про суди присяжних. У 1873 р. було затверджено новий процесуальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Кодекс цей складався з 27 розділів і 494 статей; він встановлював усність і гласність процесу, допускав участь громадськості (маючи на увазі суд присяжних) в розгляді тяжких злочинів і проводив ідею вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів.

* * *

Суспільно-політичний устрій і правове становище населення західноукраїнських земель визначалося функціонуванням адміністративно-управлінських структур і застосуванням законодавства Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії. Наприкінці XVIII ст. Австрійська монархія здійснила ряд заходів, спрямованих на централізацію управління захопленими землями, зміцнюючи свій вплив на цих територіях.

Революція 1848 р. утвердила капіталістичний спосіб виробництва, зумовила зміни в організації місцевого управління на українських землях. Намісник у Галичині та крайовий президент Буковини зосередили в своїх руках усю повноту влади.

Поряд з державними органами, в 60-х роках на західноукраїнських землях з'являються органи крайового (сейми) і місцевого (повітові, міські, сільські ради) самоуправління. Зміни стосувалися також органів суду і прокуратури.

На західноукраїнських землях, захоплених Австрією, поступово поширилася дія австрійського права. До того ж Галичина стала місцем "випробування" цивільного, цивільно-процесуального, кримінального та інших кодексів. Розвиток капіталістичних відносин зумовив перегляд та видання нових кодексів, які, проте, зберегли цілий ряд середньовічних положень.