§ 3. Органи самоврядування

Ще одним заходом щодо збереження Австрійської імперії стало надання деяким національним краям незначних прав з управління місцевими справами. Поряд з органами державної адміністрації в Галичині та Буковині в другій половині XIX ст. утворилися також органи крайового і місцевого самоврядування.

У 1861 р. австрійський імператор Франц-Йосиф І, з метою зміцнення своєї влади у Галичині та Буковині, створив тут Галицький та Буковинський крайові сейми. Вибори до цих установ проходили за законом, що забезпечував інтереси панівних верств, і були нерівними для окремих соціальних груп населення. До складу сейму за посадою входили так звані вірилісти (митрополити, єпископи, ректори університетів) . Виборче право також не було загальним і рівним. Усі виборці поділялися на чотири курії: курія великої власності; торгово-промислових палат; міської буржуазії та сільська курія. Кожна з них окремо обирала строком на шість років депутатів до сейму.

Якщо перші три курії обирали своїх депутатів безпосередньо, то вибори в четвертій, сільській курії були двоступеневими. Спочатку кожні 500 виборців обирали одного представника, який потім голосував за того чи іншого кандидата в депутати. Тому, наприклад, по другій курії на одного депутата в середньому припадало 39 виборців, а по четвертій — майже 8 800 виборців.

Крім того, до виборів допускалися селяни і міщани, які платили податки не нижче 8 крон, через це сільська і міська біднота були позбавлені виборчих прав.

Виконавчим органом сейму був крайовий комітет, який складався з 8 членів (на Буковині — з 4 членів), що вибиралися з числа депутатів сейму. На чолі комітету перебував маршалок (він же голова галицького сейму), якого призначав імператор, як правило, з числа польських магнатів; його замісником, за звичаєм, був львівський уніатський митрополит. Буковинський сейм очолювали румунські магнати, а їх замісниками призначалися буковинські православні митрополити. Взагалі до складу комітету галицького сейму, як правило, входили польські поміщики та представники великої польської буржуазії і, як поступка, — обирався один українець. Відповідно в буковинському сеймі переважали румунські магнати.

Діяльність сеймів підпорядковувалася центральній владі, тому їх постанови хоч і мали характер дрібних актів, однак набували чинності лише з санкції імператора, який мав право скликати і закривати засідання сеймів, в будь-який час розпустити один з них чи обидва і призначити нові вибори. У свою чергу сейми здійснювали нагляд за повітовими, міськими і сільськими органами. В 1862 р. було прийнято галичанський крайовий закон про громади, згідно з яким повітовою інстанцією самоврядування стала повітова рада. До складу повітової ради входили представники від поміщиків, промисловців та купців, які сплачували не менше 400 крон прямих податків, і представники від міських та сільських рад. Повітова рада обиралася строком на п'ять років і мала виконавчий орган — повітовий комітет, що складався з голови (ним був зазвичай повітовий староста), заступника голови і п'яти членів та їх заступників. У такий спосіб органи самоврядування потрапляли під контроль з боку державних органів (адже старости призначалися міністром внутрішніх справ та намісником монарха і могли зупинити виконання будь-яких рішень повітової ради під приводом їх невідповідності законам або недоцільності).

У містах і селах обиралися міські та сільські ради. Виконавчими органами цих рад були управи (в більших містах — магістрати), на чолі яких стояли начальники рад. До компетенції рад відносилися питання господарського характеру. Право розпуску повітових, міських і сільських рад належало намісникові. Ради могли оскаржити свій розпуск перед міністерством внутрішніх справ, але подання скарги, як ігідтверджувала практика, ніколи не припиняло виконання рішення намісника. І навпаки, як свідчать інтерпеляції депутатів сейму, були випадки, коли під заступництвом повітового старости і всупереч волі селян війт і ради виконували свої функції вісім, десять, дванадцять і більше років.

Основними адміністративно-територіальними одиницями Закарпаття були жупи: Ужанська, Бережанська, Угочанська та Марма-рошська. Очолювали їх наджупани, яких призначав король з числа аристократії. Виконавчі органи очолювали піджупани, що підпорядковувалися наджупанам і міністерству внутрішніх справ. Жупи поділялися на комітати, ними управляли начальники комітатів, секретарі, землеміри, збирачі податків, касири та ін.

Найнижчими адміністративними одиницями були села, які мали виконавчі органи — сільські управління на чолі зі старостою, що обирався на один рік. Сільські управління підпорядковувалися безпосередньо начальнику комітатського управління.