§ 2. Органи державної влади та управління та їх діяльність щодо забезпечення перемоги над ворогом

Наприкінці 30-х рр. завершилося становлення сталінщини як вітчизняного варіанту тоталітаризму. У сфері державного будівництва це виявилося в нарощуванні централізаторських тенденцій, звуженні компетенції УРСР і повній втраті нею конституційно декларованого суверенітету, бюрократизації державного, суспільного життя, згортанні демократичних форм і методів роботи рад, централізації виконавчих структур, тріумфі апаратної номенклатури, деформації правоохоронних структур (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ і державної безпеки тощо), перетворенні їх на каральні органи. Відбувся процес зрощення партійного апарату з державним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, наукових творчих організацій і засобів масової інформації. З цією метою у складі апаратів ЦК ВКП(б) і ЦК республіканських компартій створювалися управління кадрів з відділами за галузями державного управління, економіки, суспільного життя й управління пропаганди та агітації, що контролювали всі сфери державного управління, економіку, культуру, мистецтво, освіту й розподіляли та перерозподіляли між ними так звані "номенклатурні кадри". У такий спосіб у державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат.

Запровадження адміністративно-командної системи з початком другої світової війни радянське керівництво пояснювало також загрозою нападу на СРСР, що, мовляв, потребувало форсованого створення промислової бази, достатньої для ведення війни. Однак не адміністративно-командна система стала головним фактором перемоги народів СРСР над фашистською Німеччиною, бо, наприклад, реальною базою воєнної економіки були не всі виробничі потужності 1940 р., а та їх частина, що залишалася на неокупованій території, тобто лише 2/3 основних виробничих фондів довоєнного часу (68 відсотків

Сторінка 383:

Держава і право України в роки другої світової війни 383 1942 p.). Тому такий форсований індустріальний розвиток напередодні війни не був потрібний. З початком Великої Вітчизняної війни під впливом воєнного чин-ника змінився весь політико-правовий уклад країни. На перше місце було поставлене питання оборони країни. Треба було в першу чергу організувати евакуацію великої кількості підприємств, обладнання та мільйонів людей, перевести виробництво на військові рейки, всебічно употужнити збройні сили, розгорнути рух опору на завойованих ворогом територіях. Ці першочергові завдання держави були сформульовані у постанові ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР від 23 червня 1941 р. та у директиві ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР партійним і радянським органам прифронтових областей від 29 червня 1941 p., а також у зверненні Президії Верховної Ради, Раднаркому VPCP та ЦК КПУ(б) "До українського народу" від 6 липня 1941 р. Постала по-треба структурних змін у системі державних органів, перебудови, форм і методів їх роботи. Умови війни вимагали посилення централізації, значного розширення повноважень союзних органів, створення надзвичайних органів управління, надання воєнним інстанціям особливих повноважень у забезпеченні оборони країни, суспільного порядку і державної безпеки. Було відкладено вибори до Рад депутатів трудящих та народних судів, встановлено особливі умши_здгйс-нення деяких прав і свобод (зокрема, був введений особливий режим робочого часу, скасовані відпустки для працюючих, таємниця листування, недоторканність житла, свобода пересування, продовжений строк повноважень депутатів). Ці заходи здійснювалися в умовах, коли продовжували діяти Конституція СРСР і Конституція УРСР, функціонували передбачені ними органи державної влади й управління. Вищі органи державної влади та управління. В структурі вищих органів державної влади, що була встановлена Конституцією СРСР 1936 р. та Конституцією У PCP 1937 p. (Верховні Ради та їх Президії), на першому етапі другої світової війни істотних змін не відбулося. Але чітко продовжувалася тенденція в бік підвищення ролі загальносоюзних органів влади, причому реальна влада зосереджувалася у вищому партійному апараті (до конституцій було включено положення про Комуністичну партію як керівну установу для всіх громадських і державних організацій). Поступово проявлялася інша тенденція: головним законодавцем у радянському дер>кавномуапараті ставала Президія Верховної Ради, компактний, нечисленний за складом державний орган, який обирався не громадянами, а ВерховнокГРа-дою (точніше, призначався партійним керівництвом), яка~прйимала укази законодавчого характеру. Дедалі рідшими ставали факти зако-

Сторінка 384:

384

Лекція 16

нотворчої діяльності Верховної Ради-, і функція останньої фактично зводилася до затвердження народно-господарчих планів, бюджету республіки та указів Президії.

Більш значні структурні зміни відбувалися в системі органів державного управління. Тривав процес розукрупнення існуючих раніше і створення нових наркоматів, причому йшов він у напрямі посилення централізації та підпорядкування союзному центру і поширення принципу галузевого управління. Так, якщо за Конституцією СРСР 1936 р. передбачалося створення 18 наркоматів (8 загальносоюзних і 10 союзно-республіканських), то в 1939 р. їх уже налічувалося 34, а на початок 1941 р. — 41 (25 загальносоюзних і 16 союзно-республіканських). При цьому в 1936 р. загальносоюзні наркомати становили 44,4 відсотка від загальної кількості наркоматів, а в 1941 р. — 60,9 відсотка. Серед сформованих наркоматів слід виділити створений 6 вересня 1940 р. на базі комісії радянського контролю і головного військового контролю союзно-республіканський наркомат державного контролю (29 листопада 1940 р. такий наркомат був створений і в УРСР). Цей наркомат дістав широкі повноваження: давав обов'язкові вказівки керівникам підприємств і установ щодо ліквідації недоліків, накладав дисциплінарні стягнення на керівників підприємств за порушення законодавства та дисципліни (аж до усунення з посади), притягав винних до судової відповідальності тощо. 5 червня 1941 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про створення державної штатної комісії. Урядам союзних республік і відомствам було заборонено здійснювати без її дозволу будь-яку реорганізацію апарату, створювати нові установи й організації тощо.

Було вжито ряд державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної Армії і Військово-Морського Флоту. Символічно, що в день початку другої світової війни був прийнятий закон Верховної Ради СРСР "Про загальний військовий обов'язок", на основі якого була проведена реорганізація Збройних сил СРСР. Було розформовано, в тому числі й в УРСР, військові частини і з'єднання, що будувалися на підставі територіально-міліційного принципу, і Збройні сили цілком перейшли на положення кадрових. Було створено ряд нових військових округів, в 1941 р. їх налічувалось 16. Всі питання організації Збройних сил і керівництва ними стали повністю належати до компетенції Союзу PCP.

Змінився порядок проходження військової слркби. Призовний вік військовозобов'язаних було знижено з 21 до 19 років, а для тих, хто закінчив середню школу — до 18 років. Збільшувалися строки дійсної слркби в сухопутних частинах до двох років, на флоті — до

Сторінка 385:

Держава і право України в роки другої світової війни

385

п'яти років. Закон ліквідував відстрочки від призову студентам, змі-нив порядок надання тльТпрйШВШйсам- за (Жейним станом, передбачав призов у воєнний час у випадку необхідності жінок-спеТцТаліс-тів. Було закріплено нову систему військового обліку, визначено порядок призову на військову службу, права й обов'язки військовослужбовців, запроваджено початкову військову підготовку для молоді допризовного віку. 12 серпня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР указом "Про зміцнення єдиноначальності в Червоній Армії і Воєнно,-Морському флоті" скасувала інститут військових комісарів і ввела посаду заступника командира по політичній частиш. В 1939—1941 рр. були перероблені майже всі військові статути, зокрема Дисциплінарний статут Червоної Армії та Дисциплінарний статут Військово-Мор-ського флоту. В 1939 р. РНК СРСР затвердив положення про армійські товариські суди для рядового складу і молодих командирів, а також про товариські суди честі для командного, політичного і начальницького складу. Разом з тим не слід забувати й про репресії, цю продовжувалися в Радянській Армії і завдали великої шкоди її боєздатності.

В умовах Великої Вітчизняної війни виникла необхідність розширення повноважень воєнної влади, створення надзвичайних загальносоюзних та республіканських органів, які б виконували спеціальні завдання. 30 червня 1941 р. спеціальною постановою Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому СРСР та ЦК ВКП(б) був створений Державний Комітет Оборони (ДКО). В ньому була зосереджена вся повнота влади: військове, політичне і господарське керівництво країною. Він об'єднав діяльність усіх державних, військових установ та громадських організацій. Рішення та розпорядження ДКО мали силу законів воєнного часу і підлягали безумовному виконанню всіма партійними, радянськими, військовими і господарськими установами, а також усіма громадянами. Очолив ДКО Й. Сталін, який був одночасно Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) та Головою Раднаркому СРСР. Члени ДКО також поєднували керівні посади у партійних і радянських органах, що призвело до подальшого посилення зрощення партійного та державного апарату на всіх рівнях. Діяльність ДКО була різноманітною: організація евакуації промислових підприємств, і населення у східні райони СРСР, підготовка резервів для збройних сид*. забезпечення їх зброєю, продовольством, контроль за виконанням воєнних замовлень наркоматами (для цього у грудні 1942 р. було створено спеціальне Оперативне бюро), відбудова народного господарства тощо. За роки війни ДКО видав близько 10 тисяч постанов та

25 — 3-1237

Сторінка 386:

386 Лекція 16 розпоряджень з різних галузей господарчого життя, державного управління та воєнного будівництва. ДКО не мав свого апарату і діяв через партійні та державні органи, громадські організації. Для оперативного вирішення найбільш важливих та надзвичайних питань з оборони країни ДКО призначав своїх уповноважених в союзні та автономні республіки, краї та області, на великі підприємства і будови, що мали оборонне значення. При необхідності створювалися постійні чи тимчасові комітети, ради, комісії, бюро. У деяких великих містах при наближенні лінії фронту утворювалися надзвичайні органи — міські комітети оборони, до складу яких входили керівники партійних, радянських і військових органів. Міські комітети оборони керували підготовкою до захисту міста, визначали завдання промислових підприємств щодо випуску зброї, боєприпасів, проводили мобілізацію населення у народне ополчення, на будівництво оборонних споруд тощо. Досвід діяльності цих органів влади на місцях (у Києві та Одесі) став підставою для прийняття постанови ДКО від 22 жовтня 1941 р. про утворення перших міських комітетів оборони. Вони почали діяти у Луганську, Сімферополі, Севастополі та Керчі. Для оперативного керівництва військами 23 червня 1941 р. була створена Ставка Головного Командування Збройних сил СРСР, яку 10 липня було перейменовано у Ставку Верховного Командування. Очолив її И. Сталін, який 19 липня був призначений народним комісаром оборони. Ставка здійснювала вище стратегічне керівництво збройними силами, ставила завдання військовим, планувала бойову діяльність армії та флоту, розподіляла сили та засоби між фронтами. В умовах війни значно розширилися права військових рад фронтів, армій, військових округів. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про воєнний стан" від 22 червня 1941 р. у місцевостях, що перебували на воєнному стані, функції органів державної влади у галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки було передано військовим радам (а там, де їх не було — вищому командуванню військових з'єднань). Ці військові органи отримали надзвичайні повноваження щодо залучення населення до трудової повинності для виконання оборонних робіт, охорони шляхів сполучення, споруд, засобів зв'язку, інших важливих об'єктів, для участі в боротьбі з пожежами, епідеміями та стихійним лихом; вилучення транспортних засобів для потреб радянських військ, регулювання часу роботи установ тощо. У випадку особливої небезпеки в окремих військових прифронтових стратегічних

Сторінка 387:

Держава і право України в роки другої світової війни

387

пунктах та районах (Ленінград, Москва та ін.) вводився режим стану облоги, що характеризувався жорсткішими правовими умовами порівняно з військовим станом.

Воєнний стан був введений не тільки в окремих місцевостях, а й в окремих галузях народного господарства, що мали найбільш важливе значення, наприклад, працівники транспорту проголошувались мобілізованими і прирівнювалися до військовослужбовців. ^

В інтересах захисту країни ДКО запровадив з 1 жовтня 1941 р. загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР чоловічої статі віком від 16 до 50 років, що здійснювалося у позаурочний час без відриву від роботи. Військова підготовка вводилася також у старших класах середньої школи, у середніх спеціальних учбових закладах та вузах. Для керівництва підготовкою резервів для армії та флоту у складі НК оборони СРСР було створено Головне управління загального військового навчання. Відповідні відділи (групи) були організовані у військових округах, республіках, обласних (крайових) військових комісаріатах, райвійськкоматах. За роки війни військове навчання пройшло біля 10 млн громадян.

Було встановлено загальну обов'язкову підготовку населення до протиповітряної і протихімічної оборони, яку проходили громадяни від 10 до 60 років. Діти від 8 до 16 років навчалися правилам користування засобами індивідуального захисту. Керівництво цим навчанням здійснювали виконкоми міських і районних Рад депутатів трудящих, Осовіахім та Головне управління місцевої протиповітряної оборони НКВС СРСР.

Для потреб оборони ДКО та РНК СРСР було створено ряд спеціальних комітетів, головних управлінь, бюро та інших відомств, які виконували окремі функції з надзвичайними повноваженнями. 30 червня 1941 р. був створений Комітет по розподілу робочої сили (пізніше отримав назву — Комітет по обліку і розподілу робочої сили) при РНК СРСР. Тоді ж при Раднаркомі УРСР було створено Бюро по обліку та розподілу робочої сили, яке керувало мобілізацією і розподілом робочої сили для потреб оборони. Такі самі бюро існували при виконкомах обласних Рад.

Для оперативного керівництва питаннями евакуації виробничих сил постановою ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 24 червня 1941 р. було створено Раду з евакуації, що спиралася в своїй діяльності на інститут уповноважених Ради, на бюро і комітети з евакуації, створені при наркоматах та відомствах. В УРСР цю роботу проводили спеціальна республіканська комісія з евакуації на чолі з заступником голови Раднаркому республіки Д. Н. Жилою, утворена ЦК КП(б)У і

Сторінка 388:

388

Лекція 16

РНК У PCP 26 червня 1941 p., уповноважені Ради по евакуації та евакуаційні пункти, що перебували у розпорядженні місцевих Рад. 18 серпня 1941 р. за рішенням Ради з евакуації при РНК СРСР було створено оперативну групу з керівництва евакуацією промислових підприємств Лівобережної України. У листопаді 1941 р. при військових радах Південно-Західного напряму були створені оперативні групи з функціями органів державного управління і широкими повноваженнями щодо організації тилового забезпечення армій, керівництво якими здійснювалося заступниками голови Раднаркому, наркомами УРСР. Спільними зусиллями до кінця 1941 р. з території України було евакуйовано більше 550 підприємств, 427 МТС, величезна кількість сільгосппродукції, близько 4 млн громадян.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 листопада 1942 р. розпочала діяльність Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників та їх спільників і шкоди, яку вони заподіяли громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам, установам. В УРСР працювали республіканська, обласні та міські комісії. Вже в роки війни Надзвичайна державна комісія зібрала великий документальний матеріал про злодіяння німецько-фашистських окупантів та їх спільників, який використовувався пізніше на судових процесах.

Проблемами повернення на батьківщину радянських громадян, яких примусово вивезли до Німеччини та інших країн, займалося створене при РНК СРСР Центральне управління у справах репатріації, а також відділи реєстрації, які працювали при Раднаркомах союзних республік, багатьох виконкомах, при всіх діючих фронтах. Велику інформаційно-пропагандистську роботу проводило створене у перші роки війни Радінформбюро.

Як рке зазначалося, продовжували діяти конституційні вищі органи державної влади та управління СРСР та УРСР. Але завдання воєнного.часу вимагали внесення структурних змін у систему радянських органів влади та управління, перебудови їх діяльності. Так, наприклад, під час війни закінчився строк повноважень депутатів Верховної Ради СРСР, передбачений Конституцією СРСР. Але в тих складних умовах нові вибори провести було неможливо, тому їх було відкладено, а повноваження депутатів продовжено до кінця війни. З огляду на надзвичайні умови не могло відбуватися регулярне скликання сесій Верховної Ради СРСР, передбачене Конституцією СРСР. Більшість депутатів пішла на фронт, багато перебувало в партизанських загонах. Однак у червні 1942 p., січні—лютому 1944 р. та у квітні 1945 р. відбулися сесії Верховної ради СРСР, на яких вирішу-

Сторінка 389:

Держава і право України в роки другої світової війни

389

валися питання ратифікації договорів з країнами антигітлерівської коаліції, затвердження воєнного державного бюджету тощо. Так, Верховна Рада СРСР 1 лютого 1944 р. прийняла закони, за якими союзним республікам дозволялося мати свої республіканські військові формування, а також вступати у безпосередні відносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними і консульськими представниками. У зв'язку з цим загальносоюзні наркомати оборони та закордонних справ було перетворено у союзно-республіканські, внесено відповідні зміни до Конституції СРСР. -

Активно продовжувала працювати Президія Верховної Ради СРСР, яка видавала укази і постанови з питань господарчого -та культурного життя, оборонного будівництва, введення нових орденів та медалей, доповнень до кримінального, цивільного, сімейного, трудового, процесуального законодавства, створення нових наркоматів, ратифікації міжнародних договорів та угод. Вона вводила в окремих місцевостях воєнний стан, проголошувала загальну або часткову мобілізацію, нагороджувала орденами й медалями, призначала та звільняла з посади наркомів СРСР, затверджувала зміни в адміністративно-територіальному устрої СРСР. Зокрема, указом від ЗО березня 1944 р. було затверджено подання Президії Верховної Ради УРСР про створення в складі УРСР Херсонської області.

Умови війни вимагали внесення певних коректив у діяльність Рад-наркому СРСР, за яким в основному залишилися повноваження, закріплені Конституцією СРСР 1936 р. Однак через відсутність правового регулювання організації і діяльності ДКО, повноваження ДКО і Раднаркому СРСР не були чітко розмежовані. Аналіз практичної роботи цих органів дозволяє зробити висновок, що ДКО приймав в основному найбільш важливі, принципові для оборони країни рішення, а Раднарком згодом розробляв постанови, що забезпечували їх виконання. Деякі зміни відбулися в організації та діяльності державного апарату, було ліквідовано зайві ланки, об'єднано паралельно діючі, проведено суміщення посад і об'єднання під одним керівництвом військових органів і цивільних наркоматів та відомств, проведено перерозподіл функцій між ланками державного управління, значно скорочено їх штати. Для роботи держапарату стали характерними посилення централізації, суворої дисципліни, оперативності виконання рішень, відповідальності за результати своєї діяльності. Так, 1 липня 1941 р. Раднарком СРСР прийняв постанову "Про розширення прав народних комісарів СРСР в умовах воєнного часу", згідно з якою наркоми отримали право розподіляти та перерозподіляти матеріальні та людські ресурси наркоматів, частково відхилятися від проектів будів-

Сторінка 390:

390

Лекція 16

ництва, перерозподіляти капіталовкладення тощо. Це сприяло своєчасному рішенню поточних та оперативних питань, що стосувалися виконання планів виробництва і будівництва, переводу підприємств в інші місцевості, відбудови народного господарства.

Було реорганізовано систему наркоматів, зокрема, створено нові загальносоюзні наркомати для керівництва воєнним виробництвом: танкової промисловості, мінометного озброєння (внаслідок перетворення з наркомату загального машинобудування). У багатьох союзних наркоматах (зв'язку, шляхів сполучення, будівництва, охорони здоров'я, торгівлі тощо) з'явилися спеціальні воєнізовані головні управління для обслуговування Збройних Сил країни. Перебудова також відбулась у загальносоюзних наркоматах верстатобудування, внутрішніх справ і державної безпеки. Наприкінці війни функціонувало 44 союзні і союзно-республіканські наркомати.

В особливих умовах змушені були працювати вищі органи державної влади і управління УРСР. Вже у перші дні війни вони всі свої зусилля спрямували на забезпечення оборони території республіки від наступаючих ворожих військ. Було проведено значну роботу з евакуації підприємств в інші райони, створення винищувальних батальйонів (на початок липня 1941 р. було сформовано 657 таких батальйонів з кількістю понад 150 тисяч чоловік), партизанських загонів та частин народного ополчення, переведення народного господарства республіки на воєнні рейки, мобілізації ресурсів сільського господарства. Вже на початку липня 1941 р. був затверджений план промислового виробництва республіки на третій квартал 1941 p., за яким підприємства республіканської та місцевої промисловості, промислової кооперації переводилися на випуск воєнної продукції, а 21 липня 1941 р. — понадпланові завдання з виробництва воєнної продукції.

З метою більш оперативного керівництва народним господарством були розширені права і відповідальність РНК УРСР та його наркоматів у вирішенні питань, пов'язаних з обороною, зокрема, в галузі розпорядження трудовими ресурсами, розподілом кредитів. 18 липня 1Р41 р. Раднарком СРСР розповсюдив прийняту 1 липня 1941 р. постанову "Про розширення прав народних комісарів СРСР в умовах воєнного часу". Відповідно до постанови РНК СРСР від 23 липня 1941 р. "Про надання Раднаркомам республік і край(обл)виконкомам права переводити робочих та службовців на іншу роботу" Раднаркому УРСР та виконкомам Рад УРСР дозволялося перерозподіляти робочу силу в інтересах розвитку воєнного виробництва.

Зазнала змін структура державних і господарчих установ республіки, було реорганізовано багато управлінь та відділів, тимчасово ско-

Сторінка 391:

Держава і право України в роки другої світової війни 391 рочено штати Раднаркому республіки, його наркоматів та інших республіканських установ. Воєнна ситуація потребувала створення тимчасових органів, що займалися б виконанням спеціальних завдань. Так, зокрема, з метою кращого використання всіх матеріальних і технічних ресурсів республіки, необхідних для оборони, було створено промислову групу та групу транспорту і зв'язку на чолі з заступниками голови СНК УРСР. Уже йшлося про створення республіканської комісії з евакуації. Вживалися заходи для того, щоб державний апарат республіки якомога оперативніше вирішував питання управління в умовах війни. ■■' - У зв'язку з відходом Червоної Армії з України вищі органи влади та управління республіки евакуювалися спочатку в Саратів, а згодом — в Уфу та Москву. Перебуваючи за межами УРСР, вони налагоджували діяльність підприємств і установ, займалися проблемами розміщення та матеріального забезпечення населення, евакуйованого з України в східні райони СРСР, здійснювали загальне керівництво радянським рухом опору тощо. У лютому 1943 p., коли розпочалося звільнення українських земель, вищі органи державної влади й управління УРСР переїхали до Харкова, а потім — до Києва. Розпочалася робота з відбудови народного господарства України, зруйнованого фашистами, організації українського народу для повного розгрому ворога. Умови війни позначилися також на діяльності вищих органів влади й управління УРСР. Так, у червні 1942 р. закінчився строк повноважень Верховної Ради У PCP першого скликання. Але у зв'язку з надзвичайними обставинами указами Президії Верховної Ради УРСР від 26 червня 1942 p., 29 червня 1943 р. та 26 червня 1944 р. вибори до Верховної Ради УРСР відкладалися і продовжувався строк дії повноважень Верховної Ради УРСР. Відбулися серйозні зміни у депутатському складі Верховної Ради УРСР. Багато з них загинуло на фронтах, у тилу ворога, знаходилося у лавах Червоної Армії, на тимчасово окупованій території України, в евакуації. Так, на 1 травня 1945 р. з 390 депутатів у Верховній Раді УРСР було тільки 289, або 74 відсотки довоєнного складу. Але, незважаючи на це, у роки війни відбулися шоста та сьома сесії Верховної Ради У PCP. На шостій сесії (1—4 березня 1944 р.) розглядалося питання про відбудову народного господарства республіки і насамперед її тяжкої індустрії. На цій сесії було прийнято закон про створення наркоматів закордонних справ та оборони УРСР і внесено у зв'язку з цим відповідні зміни до Конституції УРСР. Конституційне право мати безпосередні дипломатичні відносини з іноземними державами і створення республіканського наркомату

Сторінка 392:

392 Лекція 16 закордонних справ дало республіці юридичні підстави для вступу до ООН, заснованої у червні 1945 р. Щодо наркомату оборони УРСР, то його організацію не було завершено. 11 березня 1944 р. на посаду наркома було призначено генерал-лейтенанта В. П. Герасименка, однак невдовзі його перевели на іншу роботу, і посада наркома залишалася вільною. Республіканські військові формування в УРСР так і не було сформовано. У зв'язку з війною значно скоротився апарат Президії Верховної Ради У PCP. На початку 1942 р. він налічував лише 16 чоловік, і тільки наприкінці війни вдалося поповнити штат до 122 осіб. Президія Верховної Ради УРСР в роки війни зосереджувала увагу в першу чергу на розгляді питань, пов'язаних із вдосконаленням діяльності державних органів, забезпеченням Червоної Армії всім необхідним. В умовах воєнного часу вагома роль в діяльності державних органів належала уряду УРСР. Відбулися зміни в апараті державного управління: було створено ряд нових наркоматів, комітетів та управлінь. Про створення наркоматів закордонних справ і оборони вже йшлося вище. З початком визволення території республіки важливого значення набули питання житлового будівництва. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 10 серпня 1943 р. був утворений республіканський наркомат житлово-цивільного будівництва. Для затвердження проектів забудови міст та інших населених пунктів і здійснення державного архітектурно-будівельного контролю постановою Раднаркому У PCP від 15 грудня 1943 р. було організовано Управління в справах архітектури при Раднаркомі УРСР, у квітні 1945 р. розпочало роботу Управління в справах сільського і колгоспного будівництва. Для вирішення питань освіти, культурно-освітньої та видавничої справи в республіці указами Президії Верховної Ради УРСР у вересні 1943 р. при Раднаркомі У PCP було створено Управління в справах поліграфи і видавництв, у липні 1944 р. — Управління в справах вищої школи, в січні 1945 р. — Управління в справах кінематографії, Комітет у справах мистецтв і Комітет у справах культурно-освітніх установ. З перших днів визволення українських земель Раднарком приділяв багато уваги відбудові народного господарства, спираючись при цьому на союзну постанову від 21 серпня 1943 р. "Про невідкладні заходи по відбудові господарства у районах, які звільнені від німецької окупації". Відроджувався Донбас, металургійна та машинобудівна промисловості України, транспорт і підприємства зв'язку, сільське

Сторінка 393:

Держава і право України в роки другої світової війни

393

господарство. Вже до кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального потенціалу республіки.

Приділялася також увага відновленню і розвитку господарства західних областей України. На вирішення цього завдання була спрямована постанова ЦК КП(б)У і РНК УРСР від 7 травня 1945 р. "Про заходи по відновленню і подальшому розвитку народного господарства в західних областях УРСР в 1945 р.". При Раднаркомі УРСР працювала Рада допомоги західним областям України на чолі з заступником голови Раднаркому УРСР Л. Корнійцем. У наркоматах," комітетах та управліннях при РНК УРСР було введено посади заступників наркомів, голів комітетів та управлінь з питань господарчого та культурного будівництва у західних областях України. Все це сприяло відродженню краю, але не можна не згадати насильницькі методи, якими супроводжувалося проведення радянізації органів влади цих областей, суцільної колективізації їх сільського господарства.

Місцеві органи державної влади й управління УРСР.

У 1939—1941 рр. продовжувалася перебудова цих органів на основі Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. 24 грудня 1939 р. на основі нового Положення про вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися вибори до місцевих Рад. Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10863 сільських і 442 селищні Ради депутатів трудящих. Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний порядок діяльності місцевих рад. Відразу зародилася й нова організаційна форма — постійні комісії обласних, районних, місцевих, сільських і селищних рад (було створено близько 30 тисяч таких комісій). Місцеві Ради обирали виконкоми у складі голови, його заступників, секретаря і членів виконкому. Вони утворювали органи управління — відділи та управління, що підпорядковувалися як самій Раді та її виконкому, так і відповідному наркомату УРСР. Було затверджено ряд положень про відділи та управління Рад. Так, РНК УРСР 28 березня 1941 р. прийняв положення про дорожній відділ виконкому місцевих Рад депутатів трудящих.

З перших днів Великої Вітчизняної війни змінилися напрями діяльності, організація системи місцевих Рад України. Вони стали складовою частиною воєнного механізму країни, відбувся перерозподіл у галузі оборони на користь надзвичайних і військових органів і підпорядкування їм з цих питань місцевих органів влади. На Україні, як і в інших прифронтових районах СРСР, згідно з Указом про воєнний стан місцеві Ради повинні були сприяти військовому командуванню в організації оборони. Тому військово-організаторська робота

Сторінка 394:

394

Лекція 16

стала домінуючою у діяльності місцевих органів влади. Найважливішими напрямами цієї роботи були: забезпечення обов'язкового виконання мобілізаційних заходів, участь у формуванні частин Червоної Армії, народного ополчення, знищувальних батальйонів, партизанських загонів, постачання армії, організація будівництва оборонних споруд, перебудова промисловості на випуск військової продукції, охорона громадського порядку. З'явилися додаткові предмети відання Рад: підготовка населення до протиповітряної, протихімічної оборони, забезпечення потреб родин військовослужбовців та інвалідів війни, організація шпиталів тощо.

Відбулися зміни в структурі апарату місцевих органів влади. Було спрощено структуру багатьох відділів, скорочено їх штати; з'явилися нові підрозділи: евакуаційні відділи або комісії, відділи з державного забезпечення, побутового і трудового влаштування родин військово-слркбовців, сектори з працевлаштування та навчання інвалідів війни, бюро з обліку та розподілу робочої сили, карткові бюро тощо, зросла роль виконавчо-розпорядчих органів. Часто замість сесії Рад практикувалися розширені засідання виконкомів з активом. По-іншому вирішувалося питання про кворум сесії місцевих Рад: вони вважалися правомочними, якщо на них були присутні 2/3 складу депутатів або членів виконкому. Останні нерідко працювали у скороченому складі, практикувалося створення надзвичайних штабів або "трійок".

В умовах ворожої окупації у деяких районах республіки за підтримки партизанських загонів продовжували працювати сільські Ради; функції надзвичайних органів місцевої влади виконували підпільні об'єднані партійно-радянські органи, а також командування партизанських загонів і з'єднань.

З початком визволення території України від фашистських загарбників почалося відновлення місцевих радянських органів. Для оперативного керівництва цим процесом були сформовані спеціальні оперативні групи з числа партійних, радянських, господарських робітників, що вступали у звільнені райони УРСР разом з передовими частинами Червоної Армії. Ці групи фактично були короткочасною формою безпосереднього об'єднання партійного і радянського керівництва політичним життям на звільненій території України. Відновлення місцевих Рад відбувалося у надзвичайно важких умовах. З різних причин значно скоротився депутатський склад місцевих Рад; загалом по УРСР вибуло від 60 до 80 відсотків депутатів. Умови воєнного часу не дозволяли проводити нові вибори або довибори депутатів місцевих Рад, тому керівні органи місцевих Рад депутатів формувалися з числа депутатів, обраних на виборах у грудні 1939 р. та з пред-

Сторінка 395:

Держава і право України в роки другої світової війни 395 ставників партійно-радянського активу. Узагальнюючи практику відновлення місцевих Рад, ЦК КП(б)У 1 квітня 1944 р. прийняв постанову "Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих". Був встановлений такий порядок відновлення місцевих Рад: там, де зберігся депутатський склад, керівні органи відновлювалися з його числа; за відсутності або неможливості включити депутатів до складу керівних органів Ради поновлювалися або заново організовувалися за рахунок місцевого партійного та радянського активу. Персональний склад кожного виконкому Ради затверджувався відповідним партійним органом та вищестоящим виконкомом. Відновлення місцевих Рад депутатів трудящих на всій території України було завершено до кінця 1944 р. На 1 червня 1945 р. відновили свою роботу ліайже в повному обсязі всі місцеві Ради УРСР: 24 обласних, 253 міських, 824 районні, 16005 сільських та 453 селищні Ради депутатів трудящих. До кінця війни характерними рисами діяльності місцевих Рад залишалися тенденція централізації управління, підвищення ролі виконавчо-розпорядчих, вузько-колегіальних органів, окремих посадових осіб, пріоритет надзвичайних та військових органів в їх взаємовідносинах з місцевими органами. Система правоохоронних органів. У період, що розглядається, тривав процес своєрідної "сталінізації" органів, що їх традиційно називають правоохоронними (суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, державної безпеки тощо), а в цей період здебільшого іменувалися каральними. А це призвело до їх деформації і невиправданого розширення повноважень, послаблення громадського контролю за ними, жорсткої централізації, дегуманізації і тоталітаризації, застосування катувань до заарештованих як цілком правильного й доцільного методу, виконання будь-якою ціною директив правителів держави тощо. Судова система, закладена Законом про судоустрій 1938 р., що складалася з судів СРСР (Верховний Суд СРСР, військові трибунали, лінійні суди залізничного транспорту, лінійні суди водного транспорту) й судів союзних республік (Верховний Суд республік, обласні та народні суди), залишалася без принципових змін до початку Великої Вітчизняної війни. Даючи коротку оцінку діяльності цієї системи наприкінці 30-х рр., слід зазначити, що вона стала судилищем, яке можна порівняти хіба що з середньовічною інквізицією. Проголошена в Конституції СРСР незалежність суду була тільки гаслом, бо в реальному житті державна влада (а це одночасно й одноосібна партійна влада) підминала під себе як закон, так і суд. І хоч у 1939—1941 рр.

Сторінка 396:

396

Лекція 16

маховик репресій на нетривалий час зменшив оберти і були скасовані такі органи, як "двійки", "трійки" (хоч у деяких місцевостях, зокрема в Чернівецькій області, вони й далі діяли), ггродовжували функціонувати Особливі наради при НКВС, КДБ, МВС.

В умовах другої світової війни та загрози нападу на СРСР відбувалася тенденція розширення підсудності військових трибуналів. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР "Про зміну підсудності військових трибуналів" від 13 грудня 1940 р. військовим трибуналам уперше були передані справи про всі злочини військовослужбовців, а також військовозобов'язаних під час учбових зборів незалежно від кваліфікації злочину, а також справи про злочини осіб стройового й адміністративно-господарчого складу міліції і оперативного складу Управління державної безпеки НКВС, пов'язані з порушенням встановленого для них порядку несення служби.

Суворо централізованою системою нагляду за дотриманням законності стала прокуратура (Генеральний прокурор СРСР, прокурори республік, обласні й міські прокурори, прокурори районів), на перший план в діяльності якої в цей період вийшла обвинувальна функція й активна участь працівників прокуратури у позасудових органах.

З початком другої світової війни активізувався процес подальшої мілітаризації радянського суспільства, що позначилося на організації та діяльності органів внутрішніх справ. 15 вересня 1939 р. ЦК ВКП(б) затвердив Положення про політичний відділ Головного управління (відділу) міліції НКВС СРСР та відповідні підрозділи у республіках. З 10 вересня 1940 р. реорганізуються паспортні столи, посилюється паспортний режим. Постановою РНК СРСР від 10 вересня 1940 р. було прийнято нове положення про паспорти, згідно з яким усі громадяни СРСР, які досягли 16-річного віку, постійно проживають в містах, робітничих селищах, районних центрах і в населених пунктах, де розташовані МТС, усіх населених пунктах 100-кілометро-вої смуги навколо Ленінграду та 5-кілометрової смуги навколо Києва, в усіх населених пунктах заборонених прикордонних зон та прикордонної смуги, а також які працюють на новобудівлях, водному та залізничному транспорті, в радгоспах, повинні мати паспорти. У листопаді 1940 р. реформується дорожньо-транспортний відділ НКВС. У грудні 1940 р. створюються дитячі кімнати міліції. Відповідно до закону про військовий обов'язок від 1 вересня 1930 р. на органи міліції покладався обов'язок здійснення первинного обліку військовозобов'язаних та призовників, для чого були створені військово-облікові столи. В 1940 р. працівники міліції пройшли табірні збори, де прово-

Сторінка 397:

Держава і право України в роки другої світової війни

397

лилися заняття з ППО, вогневої, стройової та фізичної підготовки. У березні 1940 р. була перебудована діяльність органів кримінального розшуку: вони стали працювати не за територіальним, а за лінійним принципом, тобто оперативні співробітники несли відповідальність не взагалі за стан боротьби зі злочинністю на закріпленій території, як це було раніше, а за результати боротьби з конкретними вилами злочинів, в першу чергу особливо небезпечними. З приєднанням до СРСР Західної України та Північної Буковини розпочався процес створення радянських органів внутрішніх справ на цих територіях, причому з урахуванням ситуації, що склалася в цих районах, на міліцію, крім боротьби з криміналом, покладалися й завдання політичного характеру. В 1940 р. в НКВС СРСР був створений спеціальний відділ для допомоги органам внутрішніх справ цих територій. У середині 1940 р. в органах внутрішніх справ Західної України були створені відділення по боротьбі з бандитизмом (ВББ). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1941 р. НКВС був поділений на два наркомати — Народний комісаріат внутрішніх справ і Народний комісаріат державної безпеки. Мотивувалося це необхідністю зосередити зусилля органів державної безпеки на боротьбі з посяганнями агентури імперіалізму і відповідно звільнити їх від функцій охорони громадського порядку. 25 лютого 1941 р. назва "робітничо-селянська міліція" була замінена на "міліцію".

Надзвичайні умови воєнного стану вимагали перебудови організації та діяльності цих органів, насамперед спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. "Про воєнний стан" було розширено підсудність воєнних трибуналів. В місцевостях, що були оголошені на воєнному стані, на розгляд військових трибуналів передавались справи про злочини, спрямовані проти оборони, суспільного порядку і державної безпеки; із компетенції загальних судів вилучалися і передавалися до військових трибуналів справи про розбій, умисне вбивство, про крадіжку зброї тощо. В той же день було затверджено "Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій", відповідно до якого військові трибунали діяли при військових округах, фронтах і флотах, при арміях, корпусах та інших військових з'єднаннях і воєнізованих установах. Лінійні суди залізничного і водного транспорту були реорганізовані у відповідні військові трибунали. Військові трибунали військ НКВС за територіальною ознакою поділялися на окружні й обласні. Отже, в перюд_ВеліО£с^^

війсьі<ові__трибунали: військові трибунали Червоної_Армії; військові

Сторінка 398:

398

Лекція 16

трибунали ВМФ; військові трибунали НКВС; військові трибунали залізничного транспорту; військові трибунали водного транспорту; військові трибунали у; прифронтових областях, утворені з обласних судів. їх діяльність мала значною мірою репресивний характер.

Дію -принципу виборності судів було призупинено. В округах, фронтах, арміях, флотиліях, на транспорті та у військах НКВС вони призначалися і переміщувалися Головним управлінням військових трибуналів транспорту і Управлінням військових трибуналів військ НКВС Наркомюсту СРСР, а в корпусах та інших військових з'єднаннях та воєнізованих установах — Головами військових трибуналів фронтів та Чорноморського флоту. В тилу ворога на території України в партизанських загонах створювалися спеціальні партизанські суди, рішення яких іноді затверджувалися загальними зборами партизан, "а частіше — їх командиром. Але у більшості випадків питання про покарання винних вирішувалося командуванням загону або з'єднання, тобто у позасудовому порядку.

Крім того, на території України функціонувала й загальна судова система УРСР, у підсудності якої зберігалася частина кримінальних справ, а також основна маса цивільних справ. Відразу ж після визволення України від німецьких загарбників відновили свою роботу обласні та народні суди, що комплектувались з реевакуйованих суддів та резерву, створеного шляхом підготовки судових працівників на тримісячних юридичних курсах.

Зміни відбулися також у діяльності органів прокуратури. Обласні, районні та міські прокуратури прифронтової смуги були реорганізовані відповідно в обласні, районні та міські військові прокуратури. У зв'язку з переводом транспорту на воєнний стан транспортні прокуратури було перетворено у військові. У діючій армії створювалися військові прокуратури фронтів, загальновійськових з'єднань танкових та повітряних армій, окремих танкових та механізованих корпусів та ін. Крім того, на території України функціонували військові прокуратури військ НКВС, гарнізонів, запасних військових з'єднань, залізничних військ, авіації дальності дії тощо. На чорноморському та азовському театрі військових дій створювалися військові прокуратури флоту, флотилій, військових морських баз, морських оборонних районів тощо. Підпорядковувалися вони Головній військовій прокуратурі Червоної Армії та Головній прокуратурі Військово-Морського Флоту СРСР. У січні 1942 р. було створено Головну військову прокуратуру залізничного транспорту, а в травні 1943 р. — Головну військову прокуратуру морського та річкового флоту. Загальне керівництво всіма органами військової прокуратури покладалося на Прокурора СРСР.

Сторінка 399:

Держава і право України в роки другої світової війни

399

16 вересня 1943 р. для всіх прокурорів та слідчих було встановлено 11 класних чинів: від молодшого юриста до Дійсного державного радника юстиції (посада Прокурора У PCP відповідала чину Державного радника юстиції 2-го класу, тобто генерал-лейтенанта).

Після відновлення діяльності органів прокуратури у визволених районах і містах їх завданнями стали посилення боротьби зі злочинними проявами, загальна наглядова робота.

Надзвичайні обставини призвели до ще більшої централізації керівництва всіма службами державної безпеки і охорони громадського порядку. Постановою ДКО від 17 липня 1941 p., Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1941 p. НКВС і НКДБ СРСР були об'єднані у народний Комісаріат внутрішніх справ СРСР. На початку серпня були об'єднані наркомати внутрішніх справ і державної безпеки УРСР. На органи НКВС покладалась охорона тилу радянських військ, формування, озброєння і навчання винищувальних батальйонів, організація в тилу ворога збройного опору, а також створення так званих загороджувальних загонів, яким надавалося право розстрілу "у позасудовому порядку", участь у знищенні в'язнів радянських тюрем.

Значно розширилися обов'язки органів міліції. їх структура не змінилася; проте з'явилися нові напрямки діяльності, наприклад, боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення.