§ 3. Державний лад

Носієм верховної влади був великий князь. Як і в Київській Русі, ця прерогатива в першу чергу належала представникам роду Володимира Великого. Галицько-волинські князі не мали сильної соціальної опори і широкої економічної бази, тому їхня влада була слабкою і часто непередбачуваною. За традицією влада передавалась у спадок старшому синові, але цієї лінії дотримувались не завжди.

Вплив галицького боярства поширювався навіть на князівський престол. Були випадки, коли воно запрошувало чи усувало князів, не зупиняючись навіть перед їх фізичним знищенням. Так, були повішені у 1208 р. князі Володимир і Роман Ігоревичі, а в 1210 р. у Галичі "вокняжився" багатий боярин Владислав Кормильчич.

У Галицько-Волинській державі, як і в більшості середньовічних феодальних держав, існувала система сюзеренітету—васалітету, за якою встановлювалася своєрідна ієрархія у середовищі феодального

Сторінка 87:

Галицько-Волинська держава

87

стану. Кожне князівське володіння було політично незалежним, проте князі, які втратили підтримку боярства, були змушені залишати свої посади. Боярські заколоти нерідко очолювали представники церковної знаті, а тому князі шукали підтримки середніх та дрібних феодалів, міського патриціату.

Династичний порядок успадкування посади першого правителя мав як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, він підтримував єдність держави, а з другого — йому бракувало досконалості й стабільності. Сам принцип престолонаслідування поступово змінювався. Боротьба за вищу сходинку влади тривала постійно, і в ній фактично перемагав не той, хто мав на це більше підстав, а той, хто мав більшу силу, а головне — заручався підтримкою боярства.

Компетенція та влада князя не були чітко окресленими й залежали від його авторитету та реальної можливості диктувати свою волю. Однак у будь-якому випадку єдиновладець був головним воєначальником, він ініціював та організовував військові походи. Галицько-волинські правителі мали широкі судові, військові, адміністративні та інші повноваження. Питання державного управління та суду князь, як правило, вирішував за допомогою своїх радників, до складу яких входили представники служилих феодалів, духовної та міської знаті, а також вищі посадові особи держави. З їх числа призначалися намісники на волості, які не тільки отримували за службу землеволодіння, а й збирали з населення податки та митні збори і навіть карбували монети та відали казною. Але групи княжих радників не оформилися в якийсь постійно діючий орган з чітко регламентованими правами й обов'язками.

Князь очолював військо держави, до складу якого, як і за часів Київської Русі, входили професійні воїни-дрркинники та народне ополчення (вої). Своє військо мали і галицькі бояри, причому їхні поліси за кількістю інколи переважали князівське військо. Бояри являли собою сильну противагу верховному правителеві не тільки у військовій, а й у судовій, адміністративній та інших сферах державного управління. Князь змушений був допускати бояр до управління, оскільки фактично залежав від них, часто був знаряддям забезпечення інтересів панівної верхівки.

Галицько-волинські князі мали атрибути державної влади: "вінець" (корону), герб, державну печатку та прапор. Ці ознаки керівних повноважень розвивались під впливом західноєвропейської геральдики. На початку XIV ст. гербом Галицько-Волинської держави стало зображення золотого лева на синьому щиті, а прапором-корог-вою — синє полотнище із зображенням лева.

Сторінка 88:

88

Лекція 4

Галицьке боярство здійснювало державне управління через боярську раду. Тепер важко визначити, був цей орган постійно діючим політичним інститутом, чи скликався час від часу, у разі необхідності. Значення боярської ради як державно-політичної інституції особливо зросло на початку XIII ст., коли боярство набуло найбільшої могутності та впливу. Намагаючись максимально обмежити владу державного правителя, воно позбавило князя права розпоряджатися фондом землеволодінь Галицько-Волинської Русі. Як уже зазначалося, після смерті князя Романа у 1205 р. під Завихостом у Польщі бояри не дозволили вдові правити від імені свого малолітнього сина Данила, вигнали її з дітьми з Галича, і законні спадкоємці престолу змушені були деякий час перебувати при дворі угорського короля.

Боярська рада була місцевим різновидом олігархічної форми правління, що протистояла князівському єдиновладдю. До її складу входили великі землевласники, впливове духовенство, найвищі державні сановники. Вона скликалась переважно з ініціативи боярства, це свідчить про те, що рада не залежала від князя. Правитель не міг видати жодного законодавчого акту без згоди боярської ради. Сам глава держави був заінтересований у співпраці з боярами, оскільки потребував відповідної військової та фінансової підтримки для утвердження власного авторитету і здійснення задуманих заходів.

Сильне згуртоване боярство не дозволяло князеві зосередити в своїх руках усю повноту керівництва державою. Бояри підтримували князівську владу тільки в тих питаннях, які виражали їхні власні інтереси, захищали від внутрішньої смути та зовнішньої небезпеки. В окремі періоди значення великокнязівських прерогатив настільки принижувалося, що без відома і підтримки бояр не проходила жодна політична акція. Все це дає підстави вважати, що за формою правління Галицько-Волинська держава нагадувала феодальну монархію з яскраво вираженими олігархічними тенденціями місцевого боярства.

Органом державної влади були також князівські з'їзди (снеми). Під час їх роботи укладались різні угоди, підписувались мирні договори. Рішення князівських снемів мали здебільшого рекомендаційний характер.

У Галицько-Волинській державі, як і в інших давньоруських землях, існувало віче, яке скликав князь. Однак тут воно не набуло таких форм і не мало такого впливу, як, наприклад, у Новгороді чи Пскові, бо не мало ні окресленої компетенції, ні чіткого порядку скликання. Князь намагався спертись на нього у протистоянні боярській опозиції. Данило Галицький двічі (у 1213 та в 1235 рр.) скликав віче, прагнучи подолати боярські міжусобиці та об'єднати розірвану на части-

Сторінка 89:

Галицько-Волинська держава

89

ни Галицько-Волинську Русь, однак очікуваної реальної допомоги та істотної підтримки правитель не отримав. Позаяк міське населення було нечисленним, віче не відігравало практично ніякої політичної ролі в житті краю. У випадку незадовільної діяльності урядовців віче могло лише скаржитися князеві на зловживання представників адміністрації. Віче, як і боярська рада, не набуло якихось станово-представницьких форм, не перетворилось на певну інстанцію, а залишилось випадковим зібранням, у якому вирішальну роль відігравала верхівка феодалів.

Для здійснення внутрішнього управління державою існувала роз-галркена система посадових осіб, яких особисто призначав князь. Досить рано виникло двірцево-вотчинне управління. Своєрідність його полягає в тому, що особи, які обіймали посади двірцево-вотчинних слуг у князівському домені, одночасно виконували функції управління в межах всієї держави. Центральною фігурою в цій системі був дворецький, який завідував князівський палацом і очолював апарат управління. Від імені князя дворецький часто здійснював також судочинство, виступаючи в ролі "судді князівського двору". Він виконував обов'язки воєначальника, забезпечував охорону верховного головнокомандуючого під час воєнних дій, супроводжував князя під час його виїздів за межі держави.

Особливе місце в органах управління належало канцлерові-печатнику, який був не лише хранителем державної печатки, а й автором текстів князівських грамот; після затвердження правителем прикладав до документів печатку — знак владного верховенства. Цей чиновник виконував також дипломатичні та військові доручення князя. Він мав у своєму розпорядженні канцелярію — штат писців, перекладачів, канцеляристів, хранителів князівської скарбниці та архіву.

Управління князівськими маєтками в межах його володінь здійснював стохьник. Головний його обов'язок полягав у забезпеченні своєчасного надходження доходів з князівських володінь, він також був постачальником продуктів харчування до князівського двору. У розпорядженні цього чиновника перебували посадові особи нижчого рангу, зокрема, ловчий та конюший. Ловчий відав полюванням, супроводжував князя та його почет під час цієї церемонії. Головною функцією конюшого було обслуговування князівських конюшень, спорядження урочистих екіпажів.

Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчими судовими урядовцями були вірники, мечники та отроки.

Держава поділялась на ряд князівств-земель, а ті, у свою чергу, — на волості, центрами яких були міста ("городи"). Землі-князівства

Сторінка 90:

90

Лекція 4

належали на правах "отчини" "уродженим князям", тобто боярській аристократії, а управителів волостей (волостелів) призначав з місцевих бояр великий князь.

У Галицько-Волинській державі, як і в Київській Русі, існувала також десяткова система управління, що виникла з військових організацій. Звичайний територіальний округ (тисячу) очолював тисяцький. У межах своїх володінь він був керівником військових сил округу, здійснював судово-поліцейські та фіскальні функції. З часом місце тисяцьких зайняли воєводи, які очолювали збройні сили впливових бояр. Підпорядковані тисяцьким соцькі та десяцькі поступово ввійшли до складу двірцево-вотчинного апарату князя.

Вся адміністрація утримувалась за рахунок княжих і боярських земельних пожалувань. Грошово-матеріальне забезпечення чиновницького апарату здійснювалося шляхом застосування системи "кормлінь".

У містах панівне становище займала боярсько-патриціанська верхівка, з числа якої князь призначав посадників. У зв'язку з тим, що за системою "кормлінь" платня цих посадових осіб прямо залежала від зібраних податків і поборів, ці посади були досить прибутковими і престижними. Посадники мали не тільки адміністративну і військову владу, а й виконували судові функції, збирали данину й мита з місцевого населення та приїжджих купців. Територіально міста поділялися на сотні та вулиці, очолювані відповідними чиновниками. З першої половини XIV ст. тут поширюється магдебурзьке право, першим його отримало місто Сянок, згодом —Львів. Такі міста мали власне самоврядування та окремий суд.

Органом самоврядування на рівні сільської общини була общинна рада на чолі зі старостою. Останній мав у своєму розпорядженні невеликий штат помічників, які відали деякими адміністративними та дрібними судовими справами.

Військові сили складались з воїв та дрркини. Перші входили до земського війська, яке утворювалося головним чином зі смердів. Частину загонів воїв формувало віче. Як уже зазначалося, ратники-смер-ди воювали, маючи власну зброю та коней, хоч у більшості випадків ці ополчення діяли як піше військо. Дружина складалася з бояр та їхніх загонів (оружників та стрільців). За військову слркбу старші дружинники діставали у винагороду землю, а рядові — частину здобичі.

Щоб зменшити свою залежність від бояр, галицькі князі організовували наймане військо (переважно з угрів та кочівників). Данило Галицький удосконалив військову організацію, поділивши військо на

Сторінка 91:

Галицько-Волинська держава

91

важкоозброєних оружників і легкоозброєних стрільців. Нове військо підпорядковувалося князеві.