7. Науки, що беруть свій початок в добі Відродження

Ми вже говорили про те, що антична філософія заклала фундамент європейської філософської думки; що в античній філософії розпочали вирішуватися  такі та таким чином проблеми, які потім продовжували вирішуватись на всіх етапам розвитку загальноєвропейської філософії. А тепер нам слід запам’ятати, що оновлення діячами Відродження філософії античності в нових умовах в свою чергу сприяло зародженню основних галузей наукових знань. З натурфілософією доби Відродження органічно пов’язаний розвиток цілої низки небачених раніше наук. Характерно, що погляди Миколи Кузанського про обертання землі навколо своєї вісі передувало науковому відкриттю і публікації  в 1543 році Миколою Кузанським його геніальної праці «Про обертання небесних кругів».

Іспанський математик Франсуа Вієт (1540-1603) є творцем тої алгебри, які вивчають і зараз. Шотландський математик Джон Непер (1550 – 1617) ввів у вжиток логарифми, без яких зараз немислима жодна з галузей фізико-математичних знань. Нідерландський вчений Андрій Везалій (1514 – 1564) поклав початок вивченню анатомії людини. Розтином трупів він довів, що у чоловіка і жінки – 24 ребра і тим спростував сучасні йому уявлення про те, що ц чоловіка на одно ребро менше, оскільки Бог з ребра Адама створив йому жінку Єву. За богопротивні дії та висновки інквізиція присудила вченого до страти. Англійський вчений Гарвей (1578 – 1657) в опублікованій ним роботі «Про рух серця й крові» відкрив мале та велике коло кровообігу и таким чином поклав початок фізіології як4 науки. Геніальний Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) був одночасно художником, винахідником літального апарату, механіком, математиком і архітектором… Про нього і про Галілей говорили вони знали всю сучасну їм науку… Словом,  витоки більшості сучасних наук знаходяться в добі Відродження і течуть до на безперервними ріками.

Окремо потрібно сказати про Галілео Галілея (1564-1642). Це був останній в світовій історії вчений енциклопедичних знань. Після Галілея наука так розширилась, так розрослася, що уже жодному вченому не піл силу було знати зміст всіх наук, а зараз – знати все в рамках своєї одної науки. Вже немає вчених, які знали б всю математику, чи фізику, чи хімію, чи всю медицину і так далі без винятку. Галілей,повторимо, знав всю науку його часу. І при всьому при цьому Галілей був дуже обережним у ставленні до релігії, у ставленні до католицької церкви, до віри в Бога. Виходячи з його творчості можна зробити висновок, що він дотримувався  «Теорії двоїстої істини», згідно якої релігія і наука не суперечать одна одній, оскільки торкаються різних об’єктів і по різному ставляться до них: перша – Бога, друга – Природи; ця спирається на віру, церковні догми, інша – на розум, знання, докази; релігія своєму Богу молиться, наука з Природою експериментує. Католицька церква змусила була уже старого Галілея публічно відмовитися від вчення про обертання землі, про наявність гір та долин на Місяці тощо.  Розповідається, що після в голос публічного зречення свого вчення, Галілей піднявся з колін і промовив: «А все ж таки, вона крутиться!».