4. Особливості філософської думки діячів доби Відродження

Перераховані вище особливості Відродження стимулювалися його філософією і в той же час саме в філософській творчості знаходило своє усвідомлення та найповніше відображення.

4.а.    Соціально-політичні та культурні умови Відродження позитивно вплинули на розвиток філософської думки. В цьому плані перш за все варто вказати на те, що філософія цього часу звільнилась від християнсько-церковного гніту, перестала бути служницею 9рабинею) теології і стала розвиватись за своїми власними законами. Це – по-перше.

 

 

4.б.   А по-друге, у філософській думці того часу – особливо в його ранній період – відродились і почали активно діяти майже всі напрямки і відтнки античної філософії. Тут можна було побачити і очищений від релігійної схоластики арістотелізм (Петро Помпонацці, Забарелла), і неоплатонізм (Георг Плетона, Марсіо Феччіно, Мартин Лютер, Томас Мюнцер) і стоїцизм (Петрарка), і епікурейство (Лоренцо Валла, Франсуа Рабле), і кептицизм (Монтень) та всі інші.

4.в.   Але філософія Відродження не обмежилась лише відродженням і розвитком (пристосуванням до сучасності) античної філософії. Поряд з цим  і в органічному зв’язку з цим Відродження збагатило історію та зміст  філософії всього людства розробкою нових і важливих проблем світогляду. Найважливішим серед них, що не втратило гострої актуальності навіть в наших умовах, є постановка і розробка проблем Гуманізму, Натурфілософії, Науки, концепцій Ідеального суспільства, Скептицизму. Розглянемо короткий зміст цих, опрацьованих діячами Відродження, світоглядних проблем.

 

5. Гуманізм.

5.а.   «Гуманізм» ( від латинського слова «homo» - людина, “humanus” -  людський, людяний) – термін, що його запровадили у вжиток діячі культури Відродження. Цим терміном вони протиставили Гуманізм – Теїзму (від грецького слова «theos» - Бог; "theism" – релігійний світогляд, який понад усе і в центрі ставить Бога).

Християнський релігійний світогляд, який сповідувала панівна в період Середньовіччя християнська церква, культивувала зневажливе ставлення до гідності людини. За вчення Біблії, людина – це перш за все, грішник, гній земний, черв’як. Звертаючись до Бога з молитвою, православний віруючий, наприклад, каже про себе: «Аз есьмь червь, а не человек, поношеніе человеком і унічіженіє гобзующій»; «Аз во грехах есмь і во грехах роді мя маті моя». Призначення цих рекомендованих православною церквою молитов – примусити людини визнати себе нікчемою і боятися Бога. Діячі Відродження рішуче виступили на захист людини, а звідсіль – проти церкви, проти релігії.

 

рекомендованных православной церковью молитв - заставить человека осознать себя ничтожеством  и боятся Бога. Деятели Возрождения решительно выступили в защиту человека, а отсюда - против церкви, против религии.

5.б  Найбільш видатним гуманістом періоду відродження був Дезидерій Еразм Ротердамський (1467 – 1536). Сучасники називали його «Світочем знань»; писали, що «слава про нього лунає від  Англії до Італії і від Польщі до Угорщини». Його твір «Самовихваляння дурості» (“Stultitiae Laus”, в російському перекладі “Похвальное слово глупости»). В цьому самовихвалянні Еразм  дотепно та злісно висміює  «царину дурості», «зачумлене болото», що заселене розбещеним та невігласним духівництвом, ненажерливими та лицемірними ченцями, «біль продажних за них не зустрінеться ніде в світі». За прихильного ставлення «цариці глупоти» нікому не живеться в світі ліпше, аніж папі римському, що «купив своє місце» і боронить його мечем, отрутою і всілякими побрехеньками. …А що до богословів, то буде за краще обійти їх десятою дорогою і промовчати. Страшно чіпати це вонюче болото, торкатися отрутних рослин. Того й дивися, накинуться на тебе сотнями своїх конклюзій, оголосять єретиком і проклянуть, адже вони звикли лякати прокляттями  кожного, хто їм не подобається.» (Эразм Роттердамский. Похвальное слово Глупости. М., 1938, стор 128 – 130).

Необхідно зазначити, що діячі Відродження не відмежовувались китайською стіною від сучасного їм релігійного народу, більшість з них і самі були віруючими. Так Еразм Ротердамський  першим на підставі наявний особисто у нього стародавніх текстів видав друкарським чином повний текст Біблії грецькою та латинською мовами. Цей текст багато в чому не співпадав з тим текстом, який у зіпсованому вигляді пропагувався церквою.  Правда, під тиском церковників Еразм змушений був ще три рази видавати Біблію з врахуванням вимог церкви. Останнє видання  було затверджено церквою під назвою "Textus Receptus" (Загальноприйнятий текст), який потім було покладено в основу так званого канонічного тексту, що було затверджено на Тридентському церковному соборі в 1565 року. Цей "Textus Receptus"  згодом було покладено в основу всіх перекладів Біблія на національні мови.

5.в.  Гуманізм, основи якому заклади діячі Відродження, протягом останніх п’яти століть розвивався та наповнювався новим змістом. Зараз в поняття гуманізму вкладається  широкий спектр людської культури, що виражає собою велич людини і сприяє її утвердження в реальній дійсності. Лозунгами гуманізму стали слова: «Все – для людини»! Все – в ім’я людини!». Авторитет гуманізм зріс до такої міри, що в сучасних умовах навіть церква намагається під лаштуватися до гуманізму і видавати себе за що не на є гуманною релігією. Але як за своїм походженням і первісним (з повним правом можна сказати – споконвічним) значенням, так і за своїм сучасним змістом гуманізм був, є і залишається бути антирелігійним та антихристиянським елементом культури. Історично та за своїм змістом поєднання гуманізму з релігією позбавляє їх обох – і гуманізм, і релігію – всякого смислу. В такому разі гуманізм перестає бути гуманізмом, а релігія – релігією. Гуманізм і релігія як в добу Відродження, так і в наш час є і завжди будуть явищами несумісними одне з одним.

У всіх сучасних цивілізованих країнах до цього часу існують організації гуманістів. Під різними назвами: «Гуманісти», «Товариство Бертрана Рассела», «Вільнодумці», «Агностики», «Скептики», «Дослідники паранормальних явищ», «Атеїсти», «Деїсти», «Пантеїсти», - в рамках своїх регіонів чи в міжнародному плані вони об’єднуються в Товариства, Асоціації, Союзи, Послідовники того чи іншого видатного гуманіста, видають журнали, публікують свої дослідження на захист людини і ведуть послідовну боротьбу з релігійним фундаменталізмом, марновірством, мракобіссям, марновірствами і розвінчують віру в існування надприродних істот: богів, духів, чортів, ангелів тощо. Слід зауважити, що сучасні гуманісти не приймають в свої Товариства не лише церковників та богословів, але також і людей з антигуманним світоглядом та антигуманною поведінкою. До останніх вони зараховують  фашистів, націоналістів, марксистський атеїстів зразка 1920 – 1939 років, ніцшеанців, проповідників  елітаризму[4], расизму, антисемітизму, антикомунізму і тому подібне.

Філософи епохи Відродження вважали, що гуманізм слід ґрунтувати на досягненнях, що є в культурі кожного народу і в першу чергу – на культурі античній. А для цього, доводили вони, необхідно вивчати і добре знати, пропагувати і збагачувати спадок культури минулого.