2. Передумови та історія створення наднаціональних юридичних осіб єс.

Стаття 44(2)(g) Договору про ЄС встановлює основні цілі гармонізації права, що регулює діяльність компаній в Європейському Союзі. Програма гармонізації передбачає три етапи: (1) гармонізація права, що регулює діяльність компаній, (2) розвиток уніфікованого колізійного права держав- членів ЄС, (3) створення наднаціональних юридичних осіб. Законодавці ЄС вбачають потрібність створення європейських компаній для «полегшення здійснення економічних операцій та автономності компаній від національного законодавства.»

Даючи коротку характеристику гармонізації права, що регулює діяльність компаній, слід зазначити, що цей процес спрямований на безперешкодне застосування свободи пересування та надання послуг юридичними особами. Саме з цією метою на законодавчі органи Європейського Союзу покладено завдання приймати директиви, щодо гармонізації тих гарантій, які надаються державним юридичним особам для захисту інтересів як населення, та і учасників компаній. Тут розробка законодавчих програм призвела до певних затримок. Однією з причин цього стало те, що деякі із запропонованих директив виявилися доволі клопіткими з політичної точки зору. Досі були прийняті такі директиви з права, що регулює діяльність компаній: Перша Директива про доступ до суттєвої інформації щодо захисту акціонерів (Директива 68/151, OJ 1968), Друга Директива щодо створення публічних компаній з обмеженою відповідальністю, збереження та зміни їхніх статутних фондів (Директива 77/91, OJ 1977), Четверта Директива щодо бухгалтерії компаній (Директива 78/660, OJ 1978), Третя директива щодо злиття публічних компаній з обмеженою відповідальністю (Директива 78/855 OJ 1978), Шоста директива щодо роз’єднання публічних компаній з обмеженою відповідальністю (Директива 82/891 OJ 1982), Сьома Директива щодо консолідованої бухгалтерської звітності ( Директива 83/49, OJ 1983), Восьма директива щодо використання аудиторських послуг (Директива 84/253, OJ 1984), Одинадцята Директива про надання документів про філіали компаній, заснованих у інших державах-членах ( Директива 88/627, OJ 1988), Дванадцята Директива про компанії з обмеженою відповідальністю, засновником яких виступає одна людина ( Директива 89/667). Схоже процес прийняття гармонізуючих норм у цій сфері триває, незважаючи на політичні складнощі, що виникають з певними пропозиціями.⁹

Вже в кінці 50-х років 20 століття почали з’являтися пропозиції щодо єдиного все-європейського кодексу єдиних правових норм для мультинаціональних компаній Європейського Союзу. ( ці компанії не слід плутати з так званими «транснаціональними корпораціями», оскільки по своїй суті це компанії з національністю конкретної держави та мережею дочірніх компаній і філій у багатьох інших державах. Тоді, коли в даній роботі під назвою «мультинаціональна» компанія мається на увазі компанія яка є всеєвропейською). Більшістю голосів цю ідею було визнано достойною перспективою і можливістю поглиблення економічної інтеграції, збільшення кількості прямих інвестицій, створення конкурентноздатних на світовому ринку європейських компаній. Проте, незважаючи на всезагальне прийняття даної ідеї, розробка та прийняття Статуту європейської Компанії забрало чимало часу та зусиль.

Початком процесу прийняття статуту Європейської компанії вважається 1965 рік, коли французьким урядом було представлено офіційну пропозицію. Хоча, ще у 1959 році було винесено цю пропозицію під час промови Пітера Сандерса на конференції у Парижі, якому наступного ж року Комісія ЄС доручила розробку проекту Статуту Європейської Компанії.

Більше 30 років тому особи, які вперше розробляли Статут Європейської Компанії, уявляли собі Societas Europea (SE) як наднаціональну форму корпорації, діяльність якої підпадала під регулювання законодавства ЄС. Метою було створивши дійсно «європейську» корпорацію, сприяти веденню підприємницької діяльності на території всіх держав-членів. Планувалося створити форму корпорації з Європейською приналежністю, яка б не підпадала під регулювання законодавства конкретної держави-члена. Першопочаткова концепція передбачала формування єдиної законодавчої бази для регулювання більшості питань діяльності компаній, включаючи створення, структуру, оподаткування, права акціонерів та робітників, припинення діяльності та банкрутство. Безперечно, таке бачення можна назвати дещо амбіційним, але таке бачення, є однозначним початком тридцятирічних дебатів на тему доречності, вірогідності та користності Європейської Компанії. Таким чином Рада міністрів Європейського союзу наприкінці 2001 року прийняла Статут Європейської компанії. І хоча прийнята версія значно відрізняється від первинної концепції, вона запроваджує нову корпоративну форму здійснення піприємницької діяльності європейського рівня. Так, Статут Європейської компанії є поєднанням двох інструментів: (1) Регламент Комісії ЄС № 2157/200, яким визначаються умови створення, розподілу статутних часток, структуру та загальні збори SE та (2) Директиву Комісії ЄС № 2001/86, якою встановлюються положення щодо участі працівників в діяльності Європейської компанії. Отже, 8 жовтня 2004 року ввійшов в силу Регламент Ради № 2157/2001 щодо Статуту Європейської компанії (Societas Europaea, SE). Таким чином, окрім Європейських об’єднань економіних інтересів, діяльність яких регулюється Рішенням Ради № 2137/85 від 25 липня 1985 року, народилася нова наднаціональна форма юридичної особи згідно права ЄС.

Крім того, прийняття Статуту Європейської компанії також напряму співвідноситься з основними цілями гармонізації права, що регулює діяльність компаній, які встановлено в Статті 44(2)(g) Договору про ЄС, як третій етап (3) Створення наднаціональних юридичних. Проте, незважаючи на свій вплив на національне законодавство, прийняття Статуту Європейської компанії не виправдовувало сподівань як остаточне завершення останього етапу гармонізації права, що регулює діяльність компаній в ЄС, а Європейська компанія не набуває статусу істинної наднаціональної юридичної особи, діяльність якої регулюється виключно правом ЄС. Зокрема, з Статуту Європейської Компанії було вилучено ряд важливих положень щодо оподаткування, банкрутства, інтелектуальної властності, зобов’язань директора, трудових угод та заробітньої платні. Вилучення цих положень не лише стали перешкодою на шляху реалізації програми гармонізації , але й створили передумови виникненню розбіжностей у регулятивному законодавстві країн-членів ЄС.¹⁰

Наступним якісно новим кроком на шляху створення нових форм підприємницької діяльності було прийняття статуту Європейського кооперативного об’єднання 22 липня 2003 року (OJ of 18th August 2003 (L207)) Новий статут містить деякі аналогії з Статутом Європейської компанії (SE) 2001 року, проте його зміст більше присвячено характерним рисам кооперативного об’єднання.

На даний момент не існує реальної структури європейського рівня яка б відповідала потребам малих та середніх підприємств, які прагнуть набути статусу європейських компаній та скористатися з випливаючих з цього статусу переваг. Звичайно, у всіх країнах існують національні правові форми здійснення господарської діяльності, проте чимало малих і середніх підприємств, які мають намір встановити всеєвропейську мережу дочірніх фірм у різних державах-членах стикаються з рядом перешкод, у вигляді, хоча і згармонізованого, проте відмінного законодавства та пов’язаних з цим вагомих витрат. Відомо, що розроблено проект Статуту Європейської приватної компанії, яка б могла стати наднаціональним аналогом малих та середніх підприємств.

21 липня 2006 року Європейською палатою було одобрено пожвавлення переговорів щодо прийняття Статуту Європейської приватної компанії. З офіційних джерел відомо, що даний статут 15 вересня 2006 року було одобрено Комітетом з правових питань Європейського парламенту. Вважається, що прийняття цього статуту забезпечить гнучкість провадження діяльності та правові гарантії для європейських малих та середніх підприємств. На даний момент не існує реальної структури європейського рівня яка б відповідала потребам малих та середніх підприємст, які прагнуть набути статусу європейських компаній та скористатися з випливаючих з цього статусу переваг. Звичайно, у всіх країнах нацональні правові форми здійснення господарської діяльності, проте чимало малих і середніх підприємств, які мають намір встановити всеєвропейську мережу дочірніх фірм у різних державах-членах стикаються з рядом перешкод, у вигляді, хоча і згармонізованого проте відмінного законодавства та повяаних з цим вагомих витрат.

П’єр Сімон, президент Європалати, зазначив: «Європейський статут забезпечить більше правових гарантій та дасть можливість підрахування екрономічного ризику стосовно відповідальності підприємства та його керівників. Ідеальний Статут Європейської приватної компанії- невеликий за обсягом, лаконічний у формулюванні і надзвичайно великий в силу зменшення витрат підприємств.» Прийняття Статуту Європейської приватної компанії, як доповнення до національних правових форм, забезпечить ряд переваг як для самих підприємств, для держав-членів, так і Європейського Союзу в цілому- такими були результати дослідження статуту фінансовані Комісією ЄС.¹¹